Залишилося п'ять метрів і двері 90 псалма
Слідчий, прокурор, два коноіра, суддя, секретар, адвокат і я. "Вони зійшлись вода та камінь, вірші та проза, лід та пламінь"-зараз чи ніколи.Апеляція - мрія останніх мрійників. Мене та тебе розділяють тільки наручники на руках.
-"Не має постійного місця проживання в києві!"- чувак,лососні тунця), в мене є договір про аренду квартири.
-"Не має постійного місця роботи і фактично є безробітним!"-очі розкриваємо та дивимось в договір на сумму, яку я сплачую щомісяця за цю довбану хату, і вартість стовідсотково перевищує твою зарплатню.
-"Буде переховуватись від слідства та зливати інформацію"-адвокат красень, прямо вказує судді на бурхливу фантазію слідчого, суддя продовжує в томуж дусі та ще й додає, що слідчий передивився фільмів.
-"Підсудний, ваше слово"-еееееех, понеслась, до цієї миті я готувався два тижні і, насправді, зараз доволі важко передати дослівно мою промову, але зі слів конвоірів передаю дослівно:"Пиздець, друже, ти лапшу на вуха вмієш вішати". Ну вмію і що?
-"Ваша честь, сьогодні вже дванадцять днів, як я перебуваю за гратами, я не маю наміру зараз доводити свою невинуватість, бо знаю, що це справа іншого часу та іншого судді. Я маю намір спростувати вислови слідчого стосоно моїх подальших намірів. Дванадцять днів - це дуже мало в масштабах життя, але за цей час мною було переоцінено дуже багато речей(маєш шухер-давай по тапкам). Під час перебування в ІТТ я бачив різних людей(і завів багато корисних знайомств), гарних та не дуже(відвертих мудаків). І цих дванадцяти днів мені вистачило, щоб зрозуміти, що я не такий, як вони(я не краду тому, що мені так хочеться, не вживаю наркотики і не виготовляю їх і не віджимаю мобілки). Мені лише 26 років(але якщо випаде стати відомим письменником мої біографи прозріють,вибачте за хизування) і я маю багато планів на майбутнє(пункт перший: не давати родичам слідчого дозволу на побачення).В мене є дівчина, на якій я маю намір одружитись(тут просто ...),моя мати стоїть за цима дверима(і єдине,що рятує мене від її гніву - це наручники на моїх руках). Почати переховуватись від слідства(ну це одразу йти в партизани) - це означає поставити хрест(матьорий,прости Господи, православний, на ваших могилах) на всьому моєму майбутньому(еммммммммм, якби так коректніше?дам по тапкам - треба ставати матьорим партизаном, бо інакше-повний тупізм) і я цього робити не хочу(та хочу звісно, тільки в цій ситуації - це реально тупо). Під час слідчих дій(я довів працівників міліції до напівістеричного стану та значно розширив знання, доволі обмежених вищезгаданих осіб, в галузі Біблії, чим заслужив ще одне обвинувачення за погрози вічних мук в пеклі) я казав теж саме."- чесно, дуже шкода, що цей момент не фільмувася, бо спогади на все життя. Суддя вийшов до нарадчої кімнати.Коли мене вели назад Андрюха намагався підсунути телефон, щоб я поговорив з Тобою, бо Ти просила набрати, коли мене привезуть.Я відмовився:" Андрюх, я вийду не переймайся, Вона казала, що зубами мене вигрезе, Бог зі мною і янгол за плечима, хто мене втримає за цима гратами?"-від цих слів конвоір аж озернувся.
Стояли,чекали. Стискав в руках молитовник. Нам з тобою їх підписували разом, пам'ятаєш? Повертаємось.
"З приводу кримінальної справи бла бла бла бла бла бла бла бла бла суд постановив: В задовільненні клопотання слідчого про взяття під варту..."-запам'ятайте!Якщо формулювання вироку звучить саме так, то готуйте нирки до пива на волі, бо КЛОПОТАННЯ задовільняють, а В ЗАДОВІЛЬНЕННІ КЛОПОТАННЯ відмовляють:"Відмовити! Суд не знайшов підстав для взяття під варту!"-кому цікаво я назву прізвище цього судді, і поклавши руку на серце, скажу, що до цієї людини мені не в западло звернутися "Ваша Честь", як і до тієї судді яка свого часу випустила Гуманіста та Лиса на волю, я так кажу не через особисті враження, хоча переважно через них. Але подумайте самі: судді привезли чергового відморозка(тобто мене) на розгляд. Більшість судей такі питання розглядають ДУЖЕ швидко - 2 місяці СІЗО і вперед, а цей розібрався в ситуації і йому було не байдуже(або він не любить мусорів).
"Звільнити з під варти у залі суду"- про моїх конвоірів можна розповідати окремо). Іноді дивуєшся таким хлопцям, а саме тому, що вони забули в мусарні. Ці двоє ніколи, повторюю НІКОЛИ не відмовили мені, коли я просив сигарету чи щось подібне. Коли вони виходили з зали суду, то один з них, дивлячись на мою тремтячу маму, погладив її по плечу та сказав посміхаючись:"Та відпустили, додому їде!".
Так от... під поглядом слідчого, який ладен був придушити сам себе, з мене зняли наручники. Суддя продовжував дочитувати рішення, але мені це було байдуже. Я вийшов. Мама питальним поглядом дивилась на мене. Сказав, що мене відпустили, непомітно кинув Еду та Андрюхє зігу, та пішов до автозаку за речами.
Все. Хлопці, що сиділи зі мною в автозаку по доброму мені заздрили:"Випустили на підписку!", наступного дня Ти поставиш собі це в статус, а Юля з тобою порадіє. Шмотки перебирав швидко, щоб щось залишити цим двом довбням, що угнали мотоцикл.Шкода їх всеж таки.
"Хлопці, там 5 пачок сигарет, батон, шинка, та пара теплих светрів, розберетесь"-довбні були вдячні. Вийшов. Ох моє ж ти наше, та коли ж я тебе здихаюсь? Слідчий. Написав підписку. І нафіг від нього.
Ну от би хоча б хтось додумався б капітана Блека прихопити, хай йому грець. Обійняв маму,друзів.
-"Дайте телефон"- зараз ти можеш мені казати щозавгодно, але не передавши це, я не передлам всієї атмосфери того вечора. Я чув твій голос.Ти плакала. І я плакав. В ту мить мені хотілося показати всім, за що мені ставили дванадцять балів за кроси в університеті, і просто бігти до тебе.
Дванадцять днів, 288 з гаком годин, 17280 хвилин, 1036800 секунд, п'ять метрів та двері - це все відділляло мене від Тебе, відділяло але тоді не змогло відділити,90 пслаом на моєму зап'ястку,подорований тобою, зробив свою справу.І кажи, що хочеш, але тоді лише Бог міг мене зупинити в прагненні бути з тобою.
Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: "Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе". Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: "Господь - надія моя", і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: "За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає імя Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє".
-"Не має постійного місця проживання в києві!"- чувак,лососні тунця), в мене є договір про аренду квартири.
-"Не має постійного місця роботи і фактично є безробітним!"-очі розкриваємо та дивимось в договір на сумму, яку я сплачую щомісяця за цю довбану хату, і вартість стовідсотково перевищує твою зарплатню.
-"Буде переховуватись від слідства та зливати інформацію"-адвокат красень, прямо вказує судді на бурхливу фантазію слідчого, суддя продовжує в томуж дусі та ще й додає, що слідчий передивився фільмів.
-"Підсудний, ваше слово"-еееееех, понеслась, до цієї миті я готувався два тижні і, насправді, зараз доволі важко передати дослівно мою промову, але зі слів конвоірів передаю дослівно:"Пиздець, друже, ти лапшу на вуха вмієш вішати". Ну вмію і що?
-"Ваша честь, сьогодні вже дванадцять днів, як я перебуваю за гратами, я не маю наміру зараз доводити свою невинуватість, бо знаю, що це справа іншого часу та іншого судді. Я маю намір спростувати вислови слідчого стосоно моїх подальших намірів. Дванадцять днів - це дуже мало в масштабах життя, але за цей час мною було переоцінено дуже багато речей(маєш шухер-давай по тапкам). Під час перебування в ІТТ я бачив різних людей(і завів багато корисних знайомств), гарних та не дуже(відвертих мудаків). І цих дванадцяти днів мені вистачило, щоб зрозуміти, що я не такий, як вони(я не краду тому, що мені так хочеться, не вживаю наркотики і не виготовляю їх і не віджимаю мобілки). Мені лише 26 років(але якщо випаде стати відомим письменником мої біографи прозріють,вибачте за хизування) і я маю багато планів на майбутнє(пункт перший: не давати родичам слідчого дозволу на побачення).В мене є дівчина, на якій я маю намір одружитись(тут просто ...),моя мати стоїть за цима дверима(і єдине,що рятує мене від її гніву - це наручники на моїх руках). Почати переховуватись від слідства(ну це одразу йти в партизани) - це означає поставити хрест(матьорий,прости Господи, православний, на ваших могилах) на всьому моєму майбутньому(еммммммммм, якби так коректніше?дам по тапкам - треба ставати матьорим партизаном, бо інакше-повний тупізм) і я цього робити не хочу(та хочу звісно, тільки в цій ситуації - це реально тупо). Під час слідчих дій(я довів працівників міліції до напівістеричного стану та значно розширив знання, доволі обмежених вищезгаданих осіб, в галузі Біблії, чим заслужив ще одне обвинувачення за погрози вічних мук в пеклі) я казав теж саме."- чесно, дуже шкода, що цей момент не фільмувася, бо спогади на все життя. Суддя вийшов до нарадчої кімнати.Коли мене вели назад Андрюха намагався підсунути телефон, щоб я поговорив з Тобою, бо Ти просила набрати, коли мене привезуть.Я відмовився:" Андрюх, я вийду не переймайся, Вона казала, що зубами мене вигрезе, Бог зі мною і янгол за плечима, хто мене втримає за цима гратами?"-від цих слів конвоір аж озернувся.
Стояли,чекали. Стискав в руках молитовник. Нам з тобою їх підписували разом, пам'ятаєш? Повертаємось.
"З приводу кримінальної справи бла бла бла бла бла бла бла бла бла суд постановив: В задовільненні клопотання слідчого про взяття під варту..."-запам'ятайте!Якщо формулювання вироку звучить саме так, то готуйте нирки до пива на волі, бо КЛОПОТАННЯ задовільняють, а В ЗАДОВІЛЬНЕННІ КЛОПОТАННЯ відмовляють:"Відмовити! Суд не знайшов підстав для взяття під варту!"-кому цікаво я назву прізвище цього судді, і поклавши руку на серце, скажу, що до цієї людини мені не в западло звернутися "Ваша Честь", як і до тієї судді яка свого часу випустила Гуманіста та Лиса на волю, я так кажу не через особисті враження, хоча переважно через них. Але подумайте самі: судді привезли чергового відморозка(тобто мене) на розгляд. Більшість судей такі питання розглядають ДУЖЕ швидко - 2 місяці СІЗО і вперед, а цей розібрався в ситуації і йому було не байдуже(або він не любить мусорів).
"Звільнити з під варти у залі суду"- про моїх конвоірів можна розповідати окремо). Іноді дивуєшся таким хлопцям, а саме тому, що вони забули в мусарні. Ці двоє ніколи, повторюю НІКОЛИ не відмовили мені, коли я просив сигарету чи щось подібне. Коли вони виходили з зали суду, то один з них, дивлячись на мою тремтячу маму, погладив її по плечу та сказав посміхаючись:"Та відпустили, додому їде!".
Так от... під поглядом слідчого, який ладен був придушити сам себе, з мене зняли наручники. Суддя продовжував дочитувати рішення, але мені це було байдуже. Я вийшов. Мама питальним поглядом дивилась на мене. Сказав, що мене відпустили, непомітно кинув Еду та Андрюхє зігу, та пішов до автозаку за речами.
Все. Хлопці, що сиділи зі мною в автозаку по доброму мені заздрили:"Випустили на підписку!", наступного дня Ти поставиш собі це в статус, а Юля з тобою порадіє. Шмотки перебирав швидко, щоб щось залишити цим двом довбням, що угнали мотоцикл.Шкода їх всеж таки.
"Хлопці, там 5 пачок сигарет, батон, шинка, та пара теплих светрів, розберетесь"-довбні були вдячні. Вийшов. Ох моє ж ти наше, та коли ж я тебе здихаюсь? Слідчий. Написав підписку. І нафіг від нього.
Ну от би хоча б хтось додумався б капітана Блека прихопити, хай йому грець. Обійняв маму,друзів.
-"Дайте телефон"- зараз ти можеш мені казати щозавгодно, але не передавши це, я не передлам всієї атмосфери того вечора. Я чув твій голос.Ти плакала. І я плакав. В ту мить мені хотілося показати всім, за що мені ставили дванадцять балів за кроси в університеті, і просто бігти до тебе.
Дванадцять днів, 288 з гаком годин, 17280 хвилин, 1036800 секунд, п'ять метрів та двері - це все відділляло мене від Тебе, відділяло але тоді не змогло відділити,90 пслаом на моєму зап'ястку,подорований тобою, зробив свою справу.І кажи, що хочеш, але тоді лише Бог міг мене зупинити в прагненні бути з тобою.
Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: "Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе". Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: "Господь - надія моя", і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: "За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає імя Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє".