Охочим до таємниць Львова
Хтось такий є в кожному місті. Просто переконана, бо для них місто знаходить чудеса, привідкриває свою історію, і завдяки їм розповсюджуться вірус особливої цікавості до історії міста, неземна любов до всіх, хто його творив і творить, бажання заразити інших. Львів має свого такого - Юрія Теодоровича (прізвище навідріз відмовився назвати). Ми з мамою знайшли його ніби випадково, а ніби й не дуже. Були у Львівському етнографічному музеї (це буде моя наступна знахідка, коли вернуся додому), де нам порадили відвідати виставку Львівських левів в єзуїтському колегіумі (монастирі). А що, він вже відкрився для відвідувачів??? - не вірила я. Відповідь я певно просто прослухала, бо вже в голові крутилися свої думки...Ах, мрія потрапити туди, куди важко потрапити і там, де точно багато до моторошності цікавого :)
То була галерея "Равлик" (ще від дитинства пам'ятаю , що то Львівський розплідник творчості). Перед старими металевими дверима підвальчику, на камінцях, ковані равлики (я їх ніколи раніше не зауважувала!). І то була відкрита, покищо тільки частина, єзуїтського монастиря для відвідувачів. Зайшли би Ви туди самі - тільки звели б плечима: ну, дві-три підвальні кімнатки з старою цеглою, купа піску, ну, ще кам'яна голова від якоїсь скульптури, і, правда, старезна кам'яна труна. Моторошно, але, не особливо цікаво. Але то тільки якщо би тут не було Юрія Теодоровича...
Не знаю хто він - чи екскурсовод, чи просто сторож того приміщення. Але він вносить світло всім, хто спускається в це неглибоке підземелля. Як він розкаже про ті кімнати, про сам єзуїтський монастир, про Львів!!!! Строгий, виключно факти, поєднання теперішнього з минулим і прийдешнім, історія- казка, історія-віра, історія- любов. "Німецький Львів, босі капуцини, "кожна вулиця - інша національність, а вкупі всі мирно живуть", "регіони України об'єднає оце каміння", "тю, вони кажуть, що Львів на смак кави і пива, а він же від пупа ремісниче місто", "поприїжджали тут з ефіру знімати привида монаха і поїхали, і чого їх той привид цікавить,а не оце каміння, яке промовляє", ой, ну безмір інформації, яка легко горнеться до серця і, здається, живе в твоїй голові, скільки себе пам'ятаєш. Десь з годину ходили ми за ним як слухняні овечки, слухали-слухали і боялися, що він зненацька зупиниться і скаже що вже кінець. Я думала він професор історії, філолог, на крайній випадок письменник-любитель. А він, виявилося, інженер, все життя на фабриці. Так, десь -колись по змозі вичитував всі книжки про історію нашого міста. І от на старості нарешті здійснює своє покликання...
Дуже запрошує вас всіх в гості.
Як часто в таких випадках буває, я дуже хотіла його обійняти, але обмежилася тисячним "дякую".
То була галерея "Равлик" (ще від дитинства пам'ятаю , що то Львівський розплідник творчості). Перед старими металевими дверима підвальчику, на камінцях, ковані равлики (я їх ніколи раніше не зауважувала!). І то була відкрита, покищо тільки частина, єзуїтського монастиря для відвідувачів. Зайшли би Ви туди самі - тільки звели б плечима: ну, дві-три підвальні кімнатки з старою цеглою, купа піску, ну, ще кам'яна голова від якоїсь скульптури, і, правда, старезна кам'яна труна. Моторошно, але, не особливо цікаво. Але то тільки якщо би тут не було Юрія Теодоровича...
Не знаю хто він - чи екскурсовод, чи просто сторож того приміщення. Але він вносить світло всім, хто спускається в це неглибоке підземелля. Як він розкаже про ті кімнати, про сам єзуїтський монастир, про Львів!!!! Строгий, виключно факти, поєднання теперішнього з минулим і прийдешнім, історія- казка, історія-віра, історія- любов. "Німецький Львів, босі капуцини, "кожна вулиця - інша національність, а вкупі всі мирно живуть", "регіони України об'єднає оце каміння", "тю, вони кажуть, що Львів на смак кави і пива, а він же від пупа ремісниче місто", "поприїжджали тут з ефіру знімати привида монаха і поїхали, і чого їх той привид цікавить,а не оце каміння, яке промовляє", ой, ну безмір інформації, яка легко горнеться до серця і, здається, живе в твоїй голові, скільки себе пам'ятаєш. Десь з годину ходили ми за ним як слухняні овечки, слухали-слухали і боялися, що він зненацька зупиниться і скаже що вже кінець. Я думала він професор історії, філолог, на крайній випадок письменник-любитель. А він, виявилося, інженер, все життя на фабриці. Так, десь -колись по змозі вичитував всі книжки про історію нашого міста. І от на старості нарешті здійснює своє покликання...
Дуже запрошує вас всіх в гості.
Як часто в таких випадках буває, я дуже хотіла його обійняти, але обмежилася тисячним "дякую".