Буває ж таке
Я засинала на парі. Час від часу повібровував мобільний - дзвонили з роботи. В чомусь була вдячна тим дзвінкам, бо трохи соромно було перед викладачем клювати носом, а вони хоч на кілька хвилин стрепенали мою увагу. А в чомусь обурювалася, думала: брати чи не брати слухавку. Ну, врешті, можу ж я бодай на парі посидіти (поспати, насправді) нормально? Так ні, зривайся і біжи в коридор, по дорозі перепрошуючись у викладача (я би таку студентку швидко на місце поставила, добре, що наша викладачка зовсім не з моїми замашками). Ой, ну, добре, тільки щоб остаточно не заснути візьму.
"Ало",- ага, вже серце б'ється, думки сновигають туди-сюди, ну, що я там вчудила знов, точно щось забула. Просять з'єднати з директоркою. Боже, щось таки наробила, щось знов забула. Чекаю на з'єднання.
Відповідь шокувала: мене відпускають на цілий день! За дрібницю: я мусила нині трошки раніше прийти на роботу за проханням клієнтів. Просто не вірила вухам, просила директорку ще раз подумати, робота в мене не переводиться. Але ні, вона настоювала на тому, щоб я цілий день вчилася. Я, звичайно, неймовірно тішуся. Але ж думаю також, як таке може бути?
Сон зняло рукою. Розписала сторінку в записнику планами.
Один з тих виразів, які сформувалися через мій досвід: "Завжди і про всіх думати якнайкраще. Потім, навіть якщо щось зміниться докорінно, буде приємно знати, що є добрі речі, про які людина сама не здогадується ще. А якщо все ставатиме кращим і кращим, не буде соромно за те, що не догляділа Божого обличчя вчасно поруч".
Буду вважати, що нинішній день Бог загорнув в кольорову коробочку і подарував мені. За що? - Просто так! Хоча... може і не просто. Бо тепер я відчуваю неабияку відповідальність за те, як проведу той звільнений час.
"Ало",- ага, вже серце б'ється, думки сновигають туди-сюди, ну, що я там вчудила знов, точно щось забула. Просять з'єднати з директоркою. Боже, щось таки наробила, щось знов забула. Чекаю на з'єднання.
Відповідь шокувала: мене відпускають на цілий день! За дрібницю: я мусила нині трошки раніше прийти на роботу за проханням клієнтів. Просто не вірила вухам, просила директорку ще раз подумати, робота в мене не переводиться. Але ні, вона настоювала на тому, щоб я цілий день вчилася. Я, звичайно, неймовірно тішуся. Але ж думаю також, як таке може бути?
Сон зняло рукою. Розписала сторінку в записнику планами.
Один з тих виразів, які сформувалися через мій досвід: "Завжди і про всіх думати якнайкраще. Потім, навіть якщо щось зміниться докорінно, буде приємно знати, що є добрі речі, про які людина сама не здогадується ще. А якщо все ставатиме кращим і кращим, не буде соромно за те, що не догляділа Божого обличчя вчасно поруч".
Буду вважати, що нинішній день Бог загорнув в кольорову коробочку і подарував мені. За що? - Просто так! Хоча... може і не просто. Бо тепер я відчуваю неабияку відповідальність за те, як проведу той звільнений час.