щоб надихати
Дуже хочу розповісти про нього - про мого музичного ангела. Називаю його так тому, що вірю, що саме Бог його руками і дисками явною робить свою любов, неймовірну турботу і виявляє своє розуміння.
Це почалося півтора року тому. Хоча, сам-сам-сам початок сягає ось днями вже двох років. Ми з незнайомими людями, які тепер мої дорогі друзі поїхали в монастир Тезе у Франції. Хто з вас не знає ще що це таке, то мерщій дізнавайтеся тут: http://taize.fr/ А так дуже коротенько, то я тільки скажу, що це екуменічне (для всіх релігій і конфесій) місце, куди протягом року приїздять молоді люди, що побути в молитовному і духовному середовищі, читають і роздумують над Святим Письмом, багато гуляють і мовчать. Раз на рік взимку на Новий рік відбуваєтсья зустріч в якомусь місті Європи, є також менші, регіональні зустрічі (от минулої осені була в Києві).
Ми провели в селі Тезе благословенні 9 днів, а що це був Світлий тиждень, то уявляєте яким духом ми всі були переповнені. В нас залишався ще 1 день до повернення в Україну і наша група розділилася: частина поїхала в Ліон (найближче велике місто у Франції), а я з кількома дівчатами залишилися ще на 1 день в Тезе. Але все вийшло набагато казковіше. До моєї подруги подзвонив якийсь її знайомий і наполягав на тому, щоб ми всі мали одноденну породож Швейцарією, яку він прелюб'язно для нас готовий організувати. Ви ж розумієте, що ми навіть півсекунди не вагалися - швидко зібралися і чекали наступного світанку.
А наступного світанку приїхав цей чоловік - старша людина з обличчям Тараса Шевченка, який раз був у Києві і на ціле життя полюбив Україну (хоч, сам казав, що більше сюди ні колесом, бо замучили погані дороги і загребущі даїшники, які за кожними поворотом вимагали грошей просто через те, що номери закордонні) до тої міри, що всюди, де зустрічає українців, робить для них щось добре, хоч в його жилах не тече ні крапельки української крові. Понад все він поважає конфіденційність, тому його ім'я залишається лише для молитов за нього, а його обличчя тільки в пам'яті (не дозволяв себе фотографувати). Він, за його твердженням, невіруючий чемно погодився, щоб наш священик освятив "сію колісницю" (його машину). Я плакала (в душі, сльозами вдячності), коли на кожному кроці він водив нас найцікавішими місцинами, наймальовничішими краєвидами цього раю. Його машина була переповнена швейцарським молочним шоколадом, водою і взагалі тією їжею, яка для туристів. Оскільки ми не мали жодної швейцарської монети (євро в них не ходить), він потурбувався про те, щоб кожній з нас подарувати якийсь сувернір з Швейцарії, які б ми могли передати своїм родичам. А крім того він взяв 3 здоровенні фотоапарати з такими об'єктивами, які я бачила тільки в springfrom і oksamytka і ми хухали на них, але шалено літали з ними з одного краєвиду, в інший, щоб все-все вхопити. Такого дня не було й не буде - щосекунди були якісь дива, враження, несподіванки, я думала мені серце до кінця того дня просто назовні вилізе таке було воно переповнене хорошими емоціями.
У вересні кожна з нас поштою отримала диск з фотографіями себе та інших дівчат. Тільки його ніде не було, ...ех.
От, а вже потім почалися ці музичні пір'їнки ангела, які вже змінили членів моєї сім'ї. Прилетів диск гарними хоровими піснями, потім перед нашим Різдвом - з французькими колядками у виконанні хору. Ми всі його переслухали -надцять разів. А потім ще і ще: класична, балканська народна, іспанська оперна, кубинська, ретро, ірландська сучасна, джаз, духовна. Спочатку кожен раз, коли отримували повідомлення з пошти, батьки неоднозначно дивилися на мене, мовляв, що то за кавалєр. Але музика з диску так вдало була підібрана, що послухавши її навіть трошки, серце переповнюється вдячністю і радістю. Вони приходили і приходили: то частіше, то рідше, інколи 1 бандероль, часом кілька одна за одною, багато листівок з 1-2 фразами типу "з повагою, такий-то". Але вся цінність навіть в трохи іншому. Диски прилітали, коли в мене в житті щось траплялося: почала курс, дуже знеохотилася, закохалася, натворила щось, в процесі творення якогось проекту, в часі посту, завершила курс, на свято. В голові не вкладається як ця вся поштова хімія працює: як він відправляє, як Бог спрямовує саме тоді, саме те. Що в нашій сім'ї змінив цей швейцарець: дуже підняв планку поняття гостинності, щедрості, безкорисливості, доброти. І несподіванки. Ніби таке просте, ну диск, ну шматок музики, але воно проймає до самих глибин - турбота.
От і сьогодні зранку вийшла з пошти з бандероллю. А перед тим вдома думала, що всю музику на Великий піст вивчила напам'ять, придумала другий і третій голоси і граю в голові вже без диску. А в бандеролі - покладені на музику плачі пророка Єремії (мови не чую, але голоси піднебесні).
Розшир межі мого серця, Боже.
Це почалося півтора року тому. Хоча, сам-сам-сам початок сягає ось днями вже двох років. Ми з незнайомими людями, які тепер мої дорогі друзі поїхали в монастир Тезе у Франції. Хто з вас не знає ще що це таке, то мерщій дізнавайтеся тут: http://taize.fr/ А так дуже коротенько, то я тільки скажу, що це екуменічне (для всіх релігій і конфесій) місце, куди протягом року приїздять молоді люди, що побути в молитовному і духовному середовищі, читають і роздумують над Святим Письмом, багато гуляють і мовчать. Раз на рік взимку на Новий рік відбуваєтсья зустріч в якомусь місті Європи, є також менші, регіональні зустрічі (от минулої осені була в Києві).
Ми провели в селі Тезе благословенні 9 днів, а що це був Світлий тиждень, то уявляєте яким духом ми всі були переповнені. В нас залишався ще 1 день до повернення в Україну і наша група розділилася: частина поїхала в Ліон (найближче велике місто у Франції), а я з кількома дівчатами залишилися ще на 1 день в Тезе. Але все вийшло набагато казковіше. До моєї подруги подзвонив якийсь її знайомий і наполягав на тому, щоб ми всі мали одноденну породож Швейцарією, яку він прелюб'язно для нас готовий організувати. Ви ж розумієте, що ми навіть півсекунди не вагалися - швидко зібралися і чекали наступного світанку.
А наступного світанку приїхав цей чоловік - старша людина з обличчям Тараса Шевченка, який раз був у Києві і на ціле життя полюбив Україну (хоч, сам казав, що більше сюди ні колесом, бо замучили погані дороги і загребущі даїшники, які за кожними поворотом вимагали грошей просто через те, що номери закордонні) до тої міри, що всюди, де зустрічає українців, робить для них щось добре, хоч в його жилах не тече ні крапельки української крові. Понад все він поважає конфіденційність, тому його ім'я залишається лише для молитов за нього, а його обличчя тільки в пам'яті (не дозволяв себе фотографувати). Він, за його твердженням, невіруючий чемно погодився, щоб наш священик освятив "сію колісницю" (його машину). Я плакала (в душі, сльозами вдячності), коли на кожному кроці він водив нас найцікавішими місцинами, наймальовничішими краєвидами цього раю. Його машина була переповнена швейцарським молочним шоколадом, водою і взагалі тією їжею, яка для туристів. Оскільки ми не мали жодної швейцарської монети (євро в них не ходить), він потурбувався про те, щоб кожній з нас подарувати якийсь сувернір з Швейцарії, які б ми могли передати своїм родичам. А крім того він взяв 3 здоровенні фотоапарати з такими об'єктивами, які я бачила тільки в springfrom і oksamytka і ми хухали на них, але шалено літали з ними з одного краєвиду, в інший, щоб все-все вхопити. Такого дня не було й не буде - щосекунди були якісь дива, враження, несподіванки, я думала мені серце до кінця того дня просто назовні вилізе таке було воно переповнене хорошими емоціями.
У вересні кожна з нас поштою отримала диск з фотографіями себе та інших дівчат. Тільки його ніде не було, ...ех.
От, а вже потім почалися ці музичні пір'їнки ангела, які вже змінили членів моєї сім'ї. Прилетів диск гарними хоровими піснями, потім перед нашим Різдвом - з французькими колядками у виконанні хору. Ми всі його переслухали -надцять разів. А потім ще і ще: класична, балканська народна, іспанська оперна, кубинська, ретро, ірландська сучасна, джаз, духовна. Спочатку кожен раз, коли отримували повідомлення з пошти, батьки неоднозначно дивилися на мене, мовляв, що то за кавалєр. Але музика з диску так вдало була підібрана, що послухавши її навіть трошки, серце переповнюється вдячністю і радістю. Вони приходили і приходили: то частіше, то рідше, інколи 1 бандероль, часом кілька одна за одною, багато листівок з 1-2 фразами типу "з повагою, такий-то". Але вся цінність навіть в трохи іншому. Диски прилітали, коли в мене в житті щось траплялося: почала курс, дуже знеохотилася, закохалася, натворила щось, в процесі творення якогось проекту, в часі посту, завершила курс, на свято. В голові не вкладається як ця вся поштова хімія працює: як він відправляє, як Бог спрямовує саме тоді, саме те. Що в нашій сім'ї змінив цей швейцарець: дуже підняв планку поняття гостинності, щедрості, безкорисливості, доброти. І несподіванки. Ніби таке просте, ну диск, ну шматок музики, але воно проймає до самих глибин - турбота.
От і сьогодні зранку вийшла з пошти з бандероллю. А перед тим вдома думала, що всю музику на Великий піст вивчила напам'ять, придумала другий і третій голоси і граю в голові вже без диску. А в бандеролі - покладені на музику плачі пророка Єремії (мови не чую, але голоси піднебесні).
Розшир межі мого серця, Боже.