ДВІ ГОДИНИ В ТРАВНЕВОМУ КИЄВІ
Розташувавшись на стільцях просто на тротуарі, на розі Волоської і Сковороди, приграючи собі на тамтамі, група грузинів співає а капела щось протяжливе і красиве. Поруч - кафе, оформлене за принципом «пограбуй бабусину квартиру»: від радянських табличок і бухгалтерських рахівниць до портретів Джона Леннона й примар Енді Воргола.
За три квартали, у метро «Контрактова площа», хлопець з гітарою досить стерпно виконує жалісну баладу Creep квінтету британських рок-плакальників Radiohead. Ах, вона йде, йде, йде, ну, буває. Декілька сходинок униз, в підземному переході - феєричний кіоск, переповнений штучними вінками, пластиковими квітами, прапорами, прапорцями, прикрасами з біжутерії і чомусь названий «Наливна парфумерія», хоча доречно б назвати «Штучний рай». Так, «Штучний рай» було б добре.
На ескалаторі «Золотих воріт» піднімаються, судячи з футболок, скейтбордисти, але без скейтборду, хоча ще позаминулого квітня тут траплялися сноубордисти з сноубордами, бо нагорі були цілком собі Альпи.
Біля самих Воріт патлатий менестрель запевняє в мікрофон, що хотів би спиратися на платан. Гребєнщиков такого вже не пише. Знайома мулатка вітально махає рукою на бігу, побалакати не встигаємо. Just а suitable time - каже зустрічна дівчина комусь у своєму телефоні. На дошці оголошень поряд з рестораном на Богдана Хмельницького анонсуються фуа-гра з полуницею і салат з кульбабами, теж мені делікатеси, інша річ фуа-гра з кульбабами, полуницею і салатом. У парку Шевченка хлопчаче тріо шкварить Tutti Frutti, що означає «Всяка всячина», пісню 60-річної давнини першого рок-н-рольного хулігана Малого Ричарда, який умів брати акорди на фортепіано з найнеймовірніших позицій. Вам-бама-лума-а-вам-бем-бум! У скляно-металевій шафці з написом «Vільна бібліотека» лежать «Довідник майстра машинобудування», «Виконання гідроізоляційних робіт. Довідник», «Сторожова вежа», теж довідник у певному сенсі. Навпроти - великий дитячий майданчик, майже вщент набитий малечею і батьками. Дуже галасливо, дуже весело, «надзвичайно прекрасно», як казав мій молодший брат у дитинстві, і не зовсім зрозуміло, де чия дитина і де чиї батьки: усі рідні, всі близькі. «Ідеальна родина майбутнього», думає фланер, вирушаючи додому.
Звичайний день.
Звичайний Київ.
Найкраща галюцинація - об'єктивна реальність.
Дмитро Десятерик, «День»
За три квартали, у метро «Контрактова площа», хлопець з гітарою досить стерпно виконує жалісну баладу Creep квінтету британських рок-плакальників Radiohead. Ах, вона йде, йде, йде, ну, буває. Декілька сходинок униз, в підземному переході - феєричний кіоск, переповнений штучними вінками, пластиковими квітами, прапорами, прапорцями, прикрасами з біжутерії і чомусь названий «Наливна парфумерія», хоча доречно б назвати «Штучний рай». Так, «Штучний рай» було б добре.
На ескалаторі «Золотих воріт» піднімаються, судячи з футболок, скейтбордисти, але без скейтборду, хоча ще позаминулого квітня тут траплялися сноубордисти з сноубордами, бо нагорі були цілком собі Альпи.
Біля самих Воріт патлатий менестрель запевняє в мікрофон, що хотів би спиратися на платан. Гребєнщиков такого вже не пише. Знайома мулатка вітально махає рукою на бігу, побалакати не встигаємо. Just а suitable time - каже зустрічна дівчина комусь у своєму телефоні. На дошці оголошень поряд з рестораном на Богдана Хмельницького анонсуються фуа-гра з полуницею і салат з кульбабами, теж мені делікатеси, інша річ фуа-гра з кульбабами, полуницею і салатом. У парку Шевченка хлопчаче тріо шкварить Tutti Frutti, що означає «Всяка всячина», пісню 60-річної давнини першого рок-н-рольного хулігана Малого Ричарда, який умів брати акорди на фортепіано з найнеймовірніших позицій. Вам-бама-лума-а-вам-бем-бум! У скляно-металевій шафці з написом «Vільна бібліотека» лежать «Довідник майстра машинобудування», «Виконання гідроізоляційних робіт. Довідник», «Сторожова вежа», теж довідник у певному сенсі. Навпроти - великий дитячий майданчик, майже вщент набитий малечею і батьками. Дуже галасливо, дуже весело, «надзвичайно прекрасно», як казав мій молодший брат у дитинстві, і не зовсім зрозуміло, де чия дитина і де чиї батьки: усі рідні, всі близькі. «Ідеальна родина майбутнього», думає фланер, вирушаючи додому.
Звичайний день.
Звичайний Київ.
Найкраща галюцинація - об'єктивна реальність.
Дмитро Десятерик, «День»