ТРАДИЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ЗАБАВА
ТРАДИЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ЗАБАВА
Чому я щороку ходжу на анархістську першотравневу демонстрацію в Києві?
По-перше, це весело, місцями й красиво. З усіх подібних акцій першотравень анархістів - з їхнім почуттям гумору й чорно-фіолетовими прапорами, з карнавальними масками, з дівочим барабанним ансамблем «Ритми спротиву», з нескінченною винахідливістю в транспарантах (цього року найкращими були «Паразитів жде біда», «Війна нічого не спише», двобічний «Не травмуй/Не ламай», «Проти трудових таборів підвищеної духовності») - найяскравіший; тільки тут мовчазні здоровані в балаклавах йдуть поруч з дівчатами хіповського й растаманського виду, а нестаріючі, хоча вже й не дуже молоді інтелектуали випромінюють не менший ентузіазм, аніж ті, хто годиться їм уже в діти.
Одразу скажу - по багатьох пунктах їхня ідеологія мені не близька, але - і це друге, найважливіше: є такі види риб, що живуть лише у чистій воді (до речі, емблема сайту однієї з анархістських спілок - риба). Так ось, безперешкодно проведена анархістська вулична акція, котра рівним чином дратує ультраправих і сталіністських ультралівих (динозаврів КПУ або енергійніших негідників на кшталт партії «Боротьба») і спрямована проти держави як такої - це і є ознака здорового, тобто демократичного й толерантного суспільства.
Цього року ситуація стала ще гострішою. Напередодні сайт «Правого Сектору» вивергнувся програмним текстом «Будь-яке лівацтво - ворог», в якій, визнавши, що анархісти та інші «нові ліві» нічого спільного не мають з КПУ чи СРСР, все одно закинули їм смертні гріхи, серед яких професійних українців найбільше, більше навіть, аніж повага до інших націй («саме ліваки «постмарксистського» типу відповідальні за те, що у Західній та Північній Європі фактично відбувається тихий геноцид корінних, білих народів») чомусь хвилює статеве питання: «ліваки - продовжувачі давньої соціалістичної «традиції» поборювання людської моралі, передусім статевої»; «якщо соціалісти минулого виступали за так звану «вільну любов», то сьогодні головним об’єктом їхнього «визволення» є гомосексуалісти та інші збоченці», і взагалі «ліві намагаються підважити і основи здорового націоцентричного мислення, і традиційні погляди на людську сексуальність та інститут родини». Після такої дикості ЛГБТ-спільноті не лишалося нічого іншого, аніж приєднатися з веселковими прапорами - поки що двома - до маршу. Не було щастя, та лихо допомогло: при всьому дружньому ставленні анархістів до ЛГБТ ці два рухи досі діяли нарізно, що не йшло на користь ані першим, ані другим. Сподіваюся, на наступному Першотравні «веселок» буде ще більше, а наступний ЛГБТ-прайд охоронятимуть анархісти.
З інших новацій - озвучена активістами ініціатива з заснування видавничого кооперативу «ВК-17»; враховуючи розмаїття й багатство як світової, так і української анархістської думки, це починання можна тільки вітати.
Що ж стосується борців за чистоту (скоріше, за зачистку) нації, то вони таки проявили себе офф-лайн. Коли мітинг біля кінотеатру «Жовтень» завершився і присутні (загалом близько ста людей) вирушили до метра «Контрактова площа», на вулиці Костянтинівській маніфестацію спробувала атакувати група націоналістів. Тут треба сказати кілька слів про міліцію. Хоча Анархотравень не був офіційно заявлений, тим не менш маніфестацію супроводжувало до 30 міліціонерів, явно з резерву, тому й удягнених дещо кумедно - бронежилети поверх формених сорочок з краватками. Власне, вони швидко відсікли нападників - хоча чоловіча частина демонстрації вишукувалася в каре прямо посеред вулиці, готова до бійки. Обійшлося, на щастя, без мордобою. Є іронія в тому, що прислужники «фашистської хунти» боронять реальних антифашистів і антидержавників проти фактичних прибічників цієї самої «хунти» - когнітивний дисонанс будь-яким «ватникам» забезпечений. Так чи інак, це той рідкісний випадок, коли правоохоронці виконували свій прямий обов’язок - тобто захищали мирних протестувальників від геть немирної юрби.
Підсумки такі: стан суспільного здоров’я принаймні в Києві - задовільний, хоча й не без ускладнень; агресивних ідіотів, тим не менш, у нас усе ще вистачає; анархістський рух стає різноманітнішим і виходить за рамки суто політичної субкультури, що теж не може не тішити з огляду на те, що, зрештою, Україна - чи не єдина країна в світі, де існувала анархістська республіка (Махновщина), та й Майдан по суті своїй самокерувався за тим таки анархічним, солідарним принципом. Анархія - наша традиція, як би це парадоксально не звучало.
А ще кожна така демонстрація - крихітний крок до Європи. Вчора зроблено ще один.
Дмитро Десятерик, «День»
Чому я щороку ходжу на анархістську першотравневу демонстрацію в Києві?
По-перше, це весело, місцями й красиво. З усіх подібних акцій першотравень анархістів - з їхнім почуттям гумору й чорно-фіолетовими прапорами, з карнавальними масками, з дівочим барабанним ансамблем «Ритми спротиву», з нескінченною винахідливістю в транспарантах (цього року найкращими були «Паразитів жде біда», «Війна нічого не спише», двобічний «Не травмуй/Не ламай», «Проти трудових таборів підвищеної духовності») - найяскравіший; тільки тут мовчазні здоровані в балаклавах йдуть поруч з дівчатами хіповського й растаманського виду, а нестаріючі, хоча вже й не дуже молоді інтелектуали випромінюють не менший ентузіазм, аніж ті, хто годиться їм уже в діти.
Одразу скажу - по багатьох пунктах їхня ідеологія мені не близька, але - і це друге, найважливіше: є такі види риб, що живуть лише у чистій воді (до речі, емблема сайту однієї з анархістських спілок - риба). Так ось, безперешкодно проведена анархістська вулична акція, котра рівним чином дратує ультраправих і сталіністських ультралівих (динозаврів КПУ або енергійніших негідників на кшталт партії «Боротьба») і спрямована проти держави як такої - це і є ознака здорового, тобто демократичного й толерантного суспільства.
Цього року ситуація стала ще гострішою. Напередодні сайт «Правого Сектору» вивергнувся програмним текстом «Будь-яке лівацтво - ворог», в якій, визнавши, що анархісти та інші «нові ліві» нічого спільного не мають з КПУ чи СРСР, все одно закинули їм смертні гріхи, серед яких професійних українців найбільше, більше навіть, аніж повага до інших націй («саме ліваки «постмарксистського» типу відповідальні за те, що у Західній та Північній Європі фактично відбувається тихий геноцид корінних, білих народів») чомусь хвилює статеве питання: «ліваки - продовжувачі давньої соціалістичної «традиції» поборювання людської моралі, передусім статевої»; «якщо соціалісти минулого виступали за так звану «вільну любов», то сьогодні головним об’єктом їхнього «визволення» є гомосексуалісти та інші збоченці», і взагалі «ліві намагаються підважити і основи здорового націоцентричного мислення, і традиційні погляди на людську сексуальність та інститут родини». Після такої дикості ЛГБТ-спільноті не лишалося нічого іншого, аніж приєднатися з веселковими прапорами - поки що двома - до маршу. Не було щастя, та лихо допомогло: при всьому дружньому ставленні анархістів до ЛГБТ ці два рухи досі діяли нарізно, що не йшло на користь ані першим, ані другим. Сподіваюся, на наступному Першотравні «веселок» буде ще більше, а наступний ЛГБТ-прайд охоронятимуть анархісти.
З інших новацій - озвучена активістами ініціатива з заснування видавничого кооперативу «ВК-17»; враховуючи розмаїття й багатство як світової, так і української анархістської думки, це починання можна тільки вітати.
Що ж стосується борців за чистоту (скоріше, за зачистку) нації, то вони таки проявили себе офф-лайн. Коли мітинг біля кінотеатру «Жовтень» завершився і присутні (загалом близько ста людей) вирушили до метра «Контрактова площа», на вулиці Костянтинівській маніфестацію спробувала атакувати група націоналістів. Тут треба сказати кілька слів про міліцію. Хоча Анархотравень не був офіційно заявлений, тим не менш маніфестацію супроводжувало до 30 міліціонерів, явно з резерву, тому й удягнених дещо кумедно - бронежилети поверх формених сорочок з краватками. Власне, вони швидко відсікли нападників - хоча чоловіча частина демонстрації вишукувалася в каре прямо посеред вулиці, готова до бійки. Обійшлося, на щастя, без мордобою. Є іронія в тому, що прислужники «фашистської хунти» боронять реальних антифашистів і антидержавників проти фактичних прибічників цієї самої «хунти» - когнітивний дисонанс будь-яким «ватникам» забезпечений. Так чи інак, це той рідкісний випадок, коли правоохоронці виконували свій прямий обов’язок - тобто захищали мирних протестувальників від геть немирної юрби.
Підсумки такі: стан суспільного здоров’я принаймні в Києві - задовільний, хоча й не без ускладнень; агресивних ідіотів, тим не менш, у нас усе ще вистачає; анархістський рух стає різноманітнішим і виходить за рамки суто політичної субкультури, що теж не може не тішити з огляду на те, що, зрештою, Україна - чи не єдина країна в світі, де існувала анархістська республіка (Махновщина), та й Майдан по суті своїй самокерувався за тим таки анархічним, солідарним принципом. Анархія - наша традиція, як би це парадоксально не звучало.
А ще кожна така демонстрація - крихітний крок до Європи. Вчора зроблено ще один.
Дмитро Десятерик, «День»