Цього тижня, а особливо на вихідних, час став якийсь розжижений. Всі люди, за якими я могла б сумувати, ніби змовились і роз’їхались майже ( Read more... )

«Бартон Фінк» дав зрозуміти, що вподобування коенівських фільмів стає приємною закономірністю.

Таке враження, що все, на що я сьогодні дивилася, були заокруглені кути будинків початку ХХ століття в дворах центру міста. Це одна з небагатьох деталей, яка додає нутрощам міста особливої плавності.

А ще сьогодні я ( Read more... )

Дорога додому в сутінках. Тих, що англійською називаються «dusk» і наступають після «twilight». Тих, коли речі затягує сірістю і кольори поступаються місцем самим обрисам. З сутінків на мене дивився пес, що зрештою виявився кущем. Кудлатий чотириногий кущ.

Я ходжу якось ( Read more... )

Тягну носом це вітряне вогке повітря як алкогольний коктейль. В обід забуваю про те, як жахливо я вкотре не виспалась. Згадую про те, що знову не висплюся десь о другій ночі. Так і волочу себе з дня в день цілий тиждень, лише механічно малюючи собі хоч якісь очі щоранку. І наяву мені навіть добре, але уві сні танатос розігрався не на жарт. Двічі за ( Read more... )

Випадкове відкриття. Спершу нічого не очікуєш і навіть вагаєшся, чи дивитися, бо це чергова казкова оповідь, але потім бачиш цю візуальну розкіш насичених кольорів та деталей і вже ніяк. Маленька головна героїня чудова, а вимова в неї ще краща.

Click to view

 Як же до нього пасує англійське слово “haunting”. Якийсь такий же потопальний фільм, як “Cracks”, коли задихаєшся від бажання утримати розвиток сюжету, як ковдру, що раптово зісковзує на підлогу, лишаючи тебе мерзнути уві сні.
Рада, що нарешті дочекалася. Всі троє чудові.  

( Read more... )

Чотири дні якогось ( Read more... )

Це банально, але є люди, з якими завжди відкриваєш щось нове. З якими по-доброму ростеш.  
За останні півтори години я виросла на двох художників, які мене тішать. Один з них, окрім всього, ще й дуже надихав Тіма Бартона.
( Read more... )

Кінообіцянки корисно таки виконувати. Як і будь-які інші обіцянки. Того я нарешті зібралася і подивилася «In Bruges». Ясно, що я ( Read more... )

Не знаю чому так, але чомусь по четвергах я почуваюсь людиною, в порівнянні з усіма іншими днями, коли я чи то тягловий кінь, чи то засмикана невротичка, чи то просто невиспане унильство, в якого чолка весь час лягає не так, як треба. Четверги, втім, виходять якісь особливо приємно насичені. І не тому, що в цей день я читаю психоаналіз, бо я на ( Read more... )