Богдан Весоловський Volodymyr В / V Ант передрук
Володимир / Volodymyr В / V Ант / Ant added 6 new photos.
Богдан Весоловський
скоро, 30 травня, буде "кругла дата" - сто літ з дня уродин творця 30 українських танго, 130 пісень, Богдана Веселовського
Весоловський Богдан (1915, Відень - † 1971, Монреаль) - популярний український пісняр, композитор, акордеоніст. Увійшов в історію музичного Львова як неперевершений композитор легкого жанру.
Народився у Відні. Після Першої світової війни родина переїхала до Стрия. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету та у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Також закінчив Консульську академію у Відні. Знав кілька іноземних мов.
Почав писати музику з 16 років, а у 22-річному віці написав одну зі своїх найпопулярніших пісень «Прийде ще час». Уже перші музичні твори принесли Богданові Весоловському славу. У 1930-х роках разом зі скрипалем Леонідом Яблонським (Ябцьо) і акордеоністом Анатолієм Кос-Анатольським входив до складу популярної на той час молодіжної «Джаз-капели Яблонського».
Здобувши освіту, 1938 року Богдан Весоловський виїхав до Закарпаття. Коли почалася війна у Закарпатській Україні, Богдан Веселовський пішов туди воювати, після чого залишився у Відні, де вони побралися з Оленою Охрімович-Залізняк.
У Відні під час Другої світової війни разом з композитором Андрієм Гнатишином опрацьовує ноти українських народних пісень у видавництві Бориса Тищенка.
У роки війни народилися двоє синів, і 1949 року за допомогою української канадської громади сім'я переселяється до Канади. Решту життя працював в українській редакції Міжнародного канадського радіо в Монреалі.
Одного разу за канадсько-радянським обміном йому дозволили приїхати в Україну - тоді він побував у Львові, зустрівся зі своїм родичем Остапом Охрімовичем, у Каневі відвідав могилу Тараса Шевченка. Повернувшись до Канади, невдовзі помер (1971). Заповів, щоб його прах спалили, а урну поховали у Стрию, в родинному склепі, і дружина виконала його волю.
За словами пісняра, безпосереднім поштовхом, який виявив його композиторський хист, було те, що бракувало української розважальної музики. На той час домінувала польська музика. Конкурувати з нею можна було тільки якістю.
Пісенна спадщина композитора нараховує понад 130 творів. У першому (львівському) періоді творчості вони написані, в основному, в жанрі танго, фокстроту, легкого вальсу. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. У наступні роки пісні набули яскравого громадянського звучання («Лети, тужлива пісне» та «Чар карпатських гір»).
У післявоєнні роки у Канаді були випущені платівки з піснями Весоловського.
В Україні також виконувалися його пісні, але як твори «невідомого автора». Зі сцени кілька пісень зазвучали лише у другій половині 1980-х років у виконанні гурту «Львівське ретро».
У 2001 році за участі дружини композитора Олени Весоловської (Залізняк) була видана перша збірка пісень Весоловського, до якої увійшло 56 творів. Наступний крок у поверненні творчої спадщини Весоловського до України зробив Олег Скрипка, який на основі знайдених в Торонто музичних матеріалів композитора записав два альбоми «Серце у мене вразливе…» (2009) і «Жоржина» (2011)
Мелодія Б. Весоловського була використана для музичного оформлення документального фільму Ю. Луканова «Три любові Степана Бандери».
сайт Богдана Веселовського http://bohdanvesolovsky.mow.fm/about
Як танго підкорило Галичину
(Міжвоєнну Європу захопило танго. Провінційний і досить консервативний Станиславів ця хвиля накрила також)
Народжене в передмістях Буенос-Айреса наприкінці ХІХ століття шалено еротичне танго в Європі спершу з'явилося в Парижі - як екзотична новинка. Але дуже швидко мода на цей пісенно-танцювальний жанр поширилася всім континентом.
У Галичині законодавцем моди на «легку пісню», зокрема й пісню-танго, був Львів. На театральних вечірках, балах, вечорницях, перед показом кінофільмів звучала жива музика у виконанні невеличких оркестриків чи «ревелєрсів» - вокально-інструментальних квартетів, що виконували твори розважального жанру. Починаючи з 1920-х років, в Галичині поширився модний у той час в Європі жанр ревю (ревії). Ревю - це театрально-музична вистава, яка складалася з окремих номерів, поєднаних однією темою. Перше українське ревю «Біг пес через овес» було поставлене львівським театром малих форм «Золотий усміх» в листопаді 1931 року.
Поширення танго серед українців Галичини було не тільки виявом моди чи захоплення красою мелодії. Нерідко українські композитори свідомо творили пісні на мелодію танго, аби стримати і врівноважити наступ аналогічного польського культурного продукту. Тому українське танго нерідко не тільки еротичне й ліричне, а ще й патріотичне.
У міжвоєнному Львові у жанрі «легкої пісні» працювали музиканти Володимир Тритяк, Богдан Весоловський, Орест Курочка, Ярослав Барнич, «ранні» Євген Козак, Анатолій Кос-Анатольський.
Галицький музикант Володимир Тритяк згадував: «У 30-х роках молоді люди захоплювалися ліричними піснями, написаними у ритмі танго. Це була тоді новинка. Можна сказати, крик моди. Але мода виявилася не одноденкою. В танговій пісні можна виразити великі почуття і різноманітні емоції. В ритмі танго пишуть і тепер пісні, а тим більше писали в час моєї молодості».
Одним із перших львівських гуртів, які виконували розважальні твори, був джаз-колектив Леоніда Яблонського («Ябця»). Крім самого Яблонського, у гурт входили Богдан Весоловський, Анатолій Кос (Кос-Анатольський) та Степан Гумінілович - студенти Вищого музичного інституту ім. Лисенка. Цікаво, що за браком коштів хлопці були змушені позичити банджо, барабан, саксофон, а акордеон - купили.
Першими піснями, які виконав гурт, були «Параска», «Ти і твої чорні очі», «Прийде ще час». Першою виконавицею популярного танго Б. Весоловського «Прийде ще час» була співачка у групі, а за іронією долі майбутня зірка польської естради і «берегиня польської нації» Ірена Яросевич, пізніше відома як Рената Андерс чи Рената Богданська. Гурт «Ябця» набув популярності у Львові, де виступав на музичних вечорах, новорічних карнавалах, вечорах «Червоної калини», у курортному Черче. Колектив одним із перших в Україні почав виконувати джазові композиції.
Неперевершеним композитором легкого жанру був Богдан Весоловський. Писати пісні юнак почав ще із 16 років, а у 22 роки створив, як би тепер сказали, шлягер - пісню-романс « Прийде ще час». Автор пісні був студентом -вчився водночас у Львівському університеті на факультеті права та у Вищому музичному інституті ім. Миколи Лисенка. А загалом у доробку галицького композитора 150 пісень.
Танго «Прийде ще час» має свою передісторію. Спочатку танго виконувалося як інструментальний твір, без слів. Про один із ймовірних варіантів того, як був створений текст, розповідає композитор Анатолій Житкевич:
«Якось, коли Капела Яблонського виступала у львівському клубі «Бесіда», там був присутній поет Степан Чарнецький. Поетові так сподобалася мелодія танго, що за півгодини він написав до неї слова й подарував Богданові Весоловському з умовою, що той сам почне писати тексти до своїх пісень. Згодом так і сталося, бо зі 125 пісень композитора 30 текстів є авторськими».
Проте, за твердженням галицького поета Лева Яцкевича, відомий нам текст популярної пісні-танго «Прийде ще час..» написав сам автор - Богдан Весоловський:
Ще раз поглянути на тебе,
З тобою стрінутись ще раз,
У вечір, як зірки засяють в небі,
В осінній вечір, як тільки день погас.
Ще раз піти удвох з тобою,
За руки взявшись, як колись,
В гаях стежками осінню сумною,
де перший раз ми давно зійшлись...
Прийде ще час, коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може, тоді любов ти зрозумієш мою
і, може, за ту любов вдячна будеш мені...
Ноти пісні-танго Б. Весоловського «Прийде ще час...» були надруковані у Львові в 1937 році. Якщо взяти до уваги, що саме у цьому році пісня-танго була написана, то можемо уявити, як швидко вона стала популярною!
Ще у 1928 році у Львові був організований студентський квартет «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси») під керівництвом Євгена Козака.
Цікаво, що за фортепіано у цьому квартеті був майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич, який здобув у Львові музичну освіту, а одним із солістів - його рідний брат Юрій Шухевич...
Спочатку квартет був організований з метою заробітку, студенти виступали у приватних кінотеатрах перед кіносеансами, згодом - на львівських естрадах, по радіо. Для цього колективу Є. Козак створював обробки українських народних пісень, писав оригінальні твори легкого жанру. Поступово слава «Ревелєрсів Євгена» зростала, і квартет став відомим у Галичині.
Українсько-польське протистояння тоді глибоко розділило культурне життя галичан. Українська молодь співала українські пісні, поляки - свої.
Серед популярних польських виконавців «легкої пісні» були Ганка Ордоновна, Мар'ян Демар, Адам Астон, Стефан Вітас, Єжи Чаплінський, Ольгерд Лєх та інші.
Пісні записувалися на платівки у фірмах «Одеон» та «Сирена-Електро», виконувалися на радіо, записувалися на телебачення. Були створені телезаписи - попередники теперішніх музичних кліпів. До наших днів зберігся «кліп» Ганки Ордоновни на пісню «Любов усе пробачить», записаний у 1933 році. Ноти та слова популярних пісень, пісень з кінофільмів видавалися невеличкими дешевими брошюрами, на обкладинках яких нерідко розміщувалися фотографії акторів, які їх виконували.
Проте найбільш популярним, безумовно, був створений 1928 року у Варшаві польським композитором Владиславом Даниловським «Хор Дана», солістом якого став Мечислав Фогг (Фогель) - ліричний баритон, який згодом здобув світову славу. Саме Хор Дана першим у Польщі почав виконувати пісню-танго, популярними стали «Танго Мілонга», «Що нам лишилося з тих літ», «Всім закоханим», «Люблю», «Можливо сьогодні», але найбільшої популярності набуло танго «Та остання неділя». Воно було настільки популярним у Галичині, що, за свідченнями сучасників, співалося й українською мовою:
Та остання неділя...
Завтра ми розійдемось,
Завтра ми розстаємось
Навіки вже!
Нині ще маю просьбу до тебе,
Прошу від довгих літ:
Прийди до мене в останню неділю,
Потім валиться хай світ!
Найбільшої популярності пісня-танго «Та остання неділя» набула у виконанні саме Мечислава Фогга. Його виконавча кар'єра була довгою та успішною. Співак провів біля 16000 концертів, останній з яких відбувся в 1989 році. Серед польських музикантів побутував жарт про те, що коли прокинеться єгипетська мумія, то перш за все вона запитає: «А що, пан Фогг іще співає?»
Львівський письменник (уродженець Станиславова), знавець міського побуту міжвоєнного періоду Юрій Винничук, базуючись на спогадах сучасників, вказує, що пісню-танго «Та остання неділя» також називали «тангом смерті» чи «макабричним тангом», тому що були випадки, коли безнадійно закохані юнаки закінчували життя самогубством саме під звуки цієї пісні. З цим танго пов'язують також трагічні події часів Другої світової війни. У Яновському концтаборі розстріли ув'язнених здійснювалися фашистами під звуки танго, яке грав оркестр зі складу полонених.
У міжвоєнному Станиславові, за спогадами сучасників, українці співали в першу чергу стрілецькі, пластунські пісні, але також полюбляли й жартівливі і популярні ліричні. Зокрема, пісні-танго Я. Барнича «Ох, соловію», «Гуцулка Ксеня», пісні «Вже осінь», «Порвались вже струни, гітара німіє моя», «Зелений гай, пахуче поле» (сл. П. Грабовського, муз. Я. Лопатинського), «Лети, моя думо, в вечірню годину» (сл. і муз. Р. Купчинського), «Кохання, наче грипа» (жартівлива пісня) та ін.
Популярним було танго «Та остання неділя», але співали його часто з українським текстом. Проте на поважних вечірках, вдома чи на не частих спільних вечірках з юнаками виконували тільки українські пісні, здебільшого стрілецькі та пластунські. Серед «легких» пісень були популярними пісні Б. Весоловського та Я. Барнича.
Шлягери звучали і у кав'ярнях, де їх виконували невеличкі вокально-інструментальні ансамблі - квартети. Музикантами в таких ансамблях здебільшого були поляки, між якими інколи міг бути один українець.
Українська молодь у такі польські казино не ходила, тому що з патріотичних міркувань ігнорувала польські розважальні заклади, а крім того, такі забави були дуже дорогими.
В Станиславові до впровадження українського «легкого» музичного жанру долучився Леонтій Крушельницький - керівник хору «Думка», створеного у 1928 році. Для популяризації української «легкої пісні» на базі хору Л. Крушельницький створив квартет - «Хор ревелєрсів», до якого входили брати Крушельницькі: Льоньо - баритон, Осип - тенор, Павло - бас. Четвертим учасником квартету були спочатку Ренер, а потім Роман Чорнобіль.
Акомпонувала ревелєрсам піаністка Ірина Снігурович. З «Хором ревелєрсів» співпрацювали композитори Я. Барнич, І. Недільський, А. Кос, лібрето пісень писав член хору «Думка» Тарас Ліськевич. Квартет займався музичним супроводом німого кіно, виступав на вечірках, сольно, здійснив концертне турне по містах Галичини.
Гастролював у Станиславові і відомий польський «Хор Дана». В газеті «Kurjer Stanislawowski» від 14 липня 1935 року читаємо анонс виступу хору 22 липня в театрі ім. Монюшка. Вказується, що хор виконає звітну програму з 25 «найкращих і найновіших пісень». Разом з хором виступить «улюбленець публіки», всесвітньо відомий співак Мечислав Фогг і також не менш популярний виконавець Адам Висоцький.
У цій же газеті від 28 липня 1935 року читаємо відгук про виступ «Хору Дана». Дописувач залишився не в захваті від концерту. Він вважає, що репертуар колективу розрахований на окрему категорію невибагливих глядачів, а поважна та музикознавча публіка «знизує плечима» та «з жалем» слухає «ті прерізні танга та фокстроти». На думку дописувача, є в репертуарі хору щось від «циркової еквілібристики вокальної, мало сенсу... в текстах, багато какофонії, часом терпимої, але часом нервуючої».
Такий негативний відгук про виступ «Хору Дана» був характерний для консервативної частини галицької громадськості. Хоч пісні-танго з ентузіазмом сприйнялися молоддю, проте в середовищі професійних музикантів та консервативної інтелігенції ця музична новинка нерідко викликала несприйняття, вважалася тимчасовою «третьою культурою», на відміну від традиційних фольклору та вокальної класики. Композитор та музикознавець Зиновій Лисько так описував тогочасні популярні музичні новинки: «Возьмімо за ручку радіопарату і перемандруймо нашвидку всі станції. Рідко, рідко де почуємо концерт, а то скрізь як не крикливий фокстрот, то занудливе танґо, як не ревелєрси, то якесь шимі».
Однак галицькі консерватори помилилися. Танго міцно увійшло в українську музичну культуру й полюбилося українцям.
Наталя Храбатин
http://gk-press.if.ua/node/10782
Танець пристрасті, що підкорив Галичину http://versii.if.ua/novunu/tanets-pristrasti-shho-pidkoriv-galichinu/
Українське ретро Богдана Весоловського повертається
Львів - 30 травня минає 100 років від дня народження Богдана Весоловського, композитора-пісняра, під танго і фокстроти якого у 30-х роках танцював чи не увесь україномовний Львів. 78 років танго «Прийде ще час» не старіє, а «Лети, тужлива пісне» є донині славна для українських емігрантів. Першого червня на будинку митця у Стрию, що на Львівщині, встановлять меморіальну дошку.
Старші люди пам’ятають чудове танго «Прийде ще час», написане 22-річним композитором Богданом Весоловським у його рідному Стрию. У 30-х у Львові та містечках українські вечорниці не обходились без участі веселої «Капели Яблонського», до якої входили Богдан Весоловський і Анатолій Кос-Анатольський.
Богдан Весоловський, який походив з інтелігентної української родини, почав писати пісні у 16 років, а вже через сім років його українське танго «Прийде ще час» стало шлягером. Талановитий молодий чоловік зумів у польській Галичині українську пісню зробити надпопулярною, настільки якісною, що їх співали на всіх забавах українці, а молодому авторові не давали проходу на львівських вулицях.
Тоді Богдан Весоловський студіював право у львівському університеті і водночас навчався в музичному інституті імені Лисенка. Здобувши освіту, у 1938 році він поїхав працювати на Закарпаття. Але через політичні переслідування змушений виїхати у Відень, де захистився, якийсь час працював і вже далі доля занесла його в Канаду, як і багатьох інших українських митців 30-40-х.
Хоч і мені жить прийшлось в чужині,
До вас я серцем вертаюсь, рідні поля,
Де нам юність пройшла,
Вам я цю пісню співаю:
Лети, тужлива пісне,
Через море у даль...
Неси мою любов,
Мою тугу і мій жаль... - ця пісня стала славнем української еміграції Канади.
Однак попри заборону творів та імені Богдана Весоловського у радянський час, багато людей берегли у пам’яті улюблені пісні галичанина. Митець присвятив себе музиці та розвиткові української культури в Канаді: писав пісні, організував музичні колективи і вчив молодь, працював на українському радіо, видавав ноти і записував платівки власних композицій. Але у 1971 році 56-річний представник українського ретро Богдан Весоловський помер. Його прах рідні перевезли в Україну і поховали на цвинтарі у Стрию.
Весоловський залишив майже 130 неповторних пісень
Майже 130 пісень залишив Богдан Весоловський. Сто видані в окремому збірнику. І тільки зараз виготовили меморіальну таблицю, яку встановлять на будинку Богдана Весоловського у Стрию. Її автор, скульптор з Канади Олег Лесюк вважає Богдана Весоловського яскравим і невід’ємним представником української культурної спадщини.
«Коли думаєш про цю людину, слухаєш пісні, то розумієш, який це видатний українець. Таких людей потрібно цінувати. Я хотів у бронзі передати політ пісні, яку творив Весоловський і його переїзд у Канаду був летом. Хотілось і свої пережиття, наскільки це можна було, передати у меморіальній таблиці», - каже автор.
Вперше до дня народження видатного українця видано диск із його піснями «Стрийське танго», нагромаджуються і експонати до майбутнього музею Богдана Весоловського у Стрию. Колишній посол України в Канаді Ігор Осташ розповів, що недавно йому подарували раритетні платівки з автографом композитора.
«У нас є унікальні колекції нот, спогадів, фотографій. Ми хочемо повернути Весоловського не лише додому, а повернути його спадщину. Наша культурно-мистецька акція, яка відбудеться у Стрию 1 червня, називається «Прийшов вже час», що є парафразом назви відомого танго митця. Вже прийшов час, щоб ім’я нашого славного земляка записати золотими літерами в історію української культури», - зазначив Ігор Осташ.
Цього року у день народження композитора у Стрию планують провести перший Міжнародний фестиваль ретро-музики імені Богдана Весоловського. І там теж, як і в ці дні, звучатиме це неповторне українське танго довоєнного Львова.
Ще раз поглянути на тебе,
З тобою стрінутись ще раз,
У вечір, як зірки засяють в небі,
В осінній вечір, як тільки день погас.
Ще раз піти, удвох з тобою,
За руки взявшись, як колись,
В гаях стежками осінню сумною,
де перший раз ми давно зійшлись...
Прийде ще час коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може тоді любов ти зрозумієш мою,
і може за ту любов вдячна будеш мені.
Поглянути у твої очі,
І слухати слова твої,
У сяйві місяця літньої ночі
Послухать ще як співають солов'ї.
Невже лише це тільки мрія?
Невже лише це тільки сни?
Чому, чому пропала вся надія,
зів'яла так, мов квіт навесні...
Галина Терещук (https://www.facebook.com/halyna.tereshchuk)
Old Ukrainian Tango Прийде ще час Б.Весоловський
(М.Свистун Прийде ще час Б.Весоловський Українське танго
The time will come (when you"ll miss me) B.Wesolowski Old Ukrainian Tango)
https://youtu.be/nfeBROvc8Sw
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24598559.html
Пісня з Канади від Богдана Весоловського http://zaxid.net/news/showNews.do?pisnya_z_kanadi_vid_bogdana__vesolovskogo&objectId=1263851
Bohdan Vesolovsky / Богдан Весоловський (плей-ліст пісень Веселовського на ютубі) https://www.youtube.com/playlist?list=PL3C08CC93234CD8BE
Богдан Весоловський (збірка пісень Веселовського) http://music.i.ua/user/2228263/69226/
Богдан Весоловський / Bohdan Vesolovsky (ФБ-спільнота) https://www.facebook.com/BohdanVesolovsky
Богдан Весоловський (30.05.1915 Відень - †17 грудня 1971, Монреаль)
Одного осіннього дня 1937 року на вітрині львівської книгарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка з'явилося нове видання. Воно відразу привернуло увагу львів'ян, хоч не було ані респектабельним науковим дослідженням, ані об'ємистим твором красного письменства. Новинка мала досить великий формат, але вміщувалася лише на кількох сторінках і являла собою ніщо інше як видрук нот і тексту естрадної пісні "Прийде ще час". На виконаній у модерному стилі обкладинці повідомлялося, що музику написав Богдан Весоловський.
Меломани охоче розкуповували пісню, адже тоді вона була у всіх "на слуху". Її можна було почути і в публічному концерті, і на студентській забаві, і у вічно музикуючих домах галицьких співолюбних українців. "Прийде ще час і ти затужиш ще за мною"... Сентиментальні слова вірша, одягнені в звукові шати ритмічного танґо, поривали до мрій, розбурхували фантазію, кликали до танцю. Це було так співзвучно з тим, що лунало з радіо, показувалося на екранах кінотеатрів, описувалося в новітніх повістях та романах.
30-ті роки! Тоді всім здавалося, що людство досягло апогею свого технічного і духовного розвитку. Молоді, що вчилася у вищих школах і мріяла своєю працею прислужитися народу, це додавало сил і впевненості. Таким же впевненим у собі був і автор пісні 22-річний студент права Львівського університету, а водночас учень Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка та заповзятий учасник популярної на той час молодіжної "Капели Яблонського" Богдан Весоловський. Середнього зросту, з виразовим обличчям, на якому світилися вогнем допитливості великі добрі очі, жартун і дотепник, він завжди був у всіх на виду. Вже перші комрозиторські напрацювання принесли Богданові славу. Його впізнавали на вулицях, називаючи при цьому створені ним пісні, що повселюдно співалися: "Прийде ще час", "Ти і твої чорні очі", "Усміх"... Здавалося, що щасливе музичне майбутнє само стелиться під ноги Богдана Весоловського, і, що невдовзі Україна в його особі матиме потужну силу в царині легкого, як тоді казали, жанру музики. Та нараз життєва дорога молодого музики круто повертається. Здобувши правничу і музичну освіти, він виїздить у 1938 році до Закарпаття - тодішнього острівця української незалежності. Після цього він вже ніколи не повернувся додому. Політичні переслідування змусили його податися на чужину. Там і проминуло все життя. У Відні захистив докторську дисертацію і розпочав трудову діяльність. У Канаді її продовжив, розвинув і завершив. Помер у Монреалі 1971 року. Та де б не жив, і де б не працював Богдан Весоловський, змістом його життя була музика. Він організовував оркестри, сам брав участь у них як акордеоніст, піаніст, співак; видавав ноти і займався грамзаписом власних творів. І писав пісні. Пісні, пісні, пісні...
Пісенна спадщина композитора нараховує понад 100 позицій. У першому періоді творчості вони написані, в основному, за еталоном тогочасної західної естрадної музики, в манері, якою він почав писати ще у Львові. Танцювальні ритми танґо, фокстроту, легкого вальсу були тут домінуючими. Невеличкий поетичний текст лише підкреслював жанрово-прикладні підвалини твору. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. Та багатий внутрішній світ композитора, рівно як і обставини, в яких він опинився, спричинилися до того, що деякі пісні, хоч і перебували у сфері інтимних почуттів та популярних танцювальних ритмів, набували яскравого громадянського звучання. Такими піснями є, зокрема, "Лети, тужлива пісне" - своєрідний гимн української повоєнної еміґрації в Канаді та "Чар карпатських гір" - гимн красі клаптику рідної землі.
Багато пісень написав композитор на тексти українських поетів з материкової України. Ці пісні створювалися у той час, коли Б. Весоловський працював головним редактором української редакції Канадського радіо. Тоді він мав додаткові можливості читати українські журнали, і зокрема літературні. Там він, завжди спраглий на досконалі поетичні тексти, міг добирати для своєї роботи поезії. Особливо припали йому до вподоби вірші Володимира Сосюри. З десяток пісень, написані ним на твори цього видатного поета-лірика, розкривають різні життєві ситуації, різні характери, різні стани людської душі. Не оминув увагою композитор і твори менш відомих, часто ще зовсім молодих поетів, які полонили його небуденністю думки, свіжою пі-сенністю.
Приглядаючись до створеного композитором на вірші поетів з України, можна припустити, що Богдан Весоловський був також зорієнтований і в основних тенденціях розвитку тогочасного пісенного жанру в Україні. Принаймні, не викликає сумніву, що йому були знайомі пісні П. Майбороди, А. Кос-Анатольського, І. Шамо. Як і в піснях цих авторів, танцювальна ритміка тут не є визначальною і звучить не ізольовано від змісту поезії. Пісні внаслідок цього стають мелодійнішими, тонкіше виражають зміст оспіваної поезії. Це все ще раз підкреслює те, що перебуваючи у вимушеній еміґрації, Богдан Весоловський мислив себе тільки у духовному контексті України, працював і далі для рідної землі.
Про такі творчі постаті, як Богдан Весоловський тепер модно говорити, що "мистець повертається в Україну, на Батьківщину". Але якщо бути докладним, то слід визнати, що пісенний доробок Богдана Весоловського, хоч і в неповному обсязі, але ніколи не покидав України. Принаймні ті пісні, що він писав у тридцятих роках у Львові та своєму рідному Стрию, залишилися побутувати тут в усній традиції і залюбки співалися при домашньому музикуванні. Лунали вони зрідка і зі сцени, але при цьому, правда, прізвище автора через відомі політичні обставини не називалося. Це можна було спостерігати і в 50-х, і в 60-х, і навіть у 70-х роках. Але голосно заявка на відродження творчості та імені Богдана Весоловського пролунала лише в другій половині 80-х років. Саме тоді на одному з концертів гурту "Львівське ретро", де лунали пісні Богдана Весоловського, його ім'я вперше було названо серед тих, хто ніс славу масовій культурі довоєнного Львова.
Естрадна пісня - мінливий жанр. Вона легко піддається моді, змінює свої виразові засоби, стиль, форму. Те, що захоплювало людей в піснях вчора, може лишити їх байдужими сьогодні, а завтра може зовсім забутися. Не забувається одне - вічні прояви любови, добра, краси. Не забуваються і конкретні прояви епохи, що так яскраво відображуються у побутових жанрах мистецтва, зокрема у піснях. У цьому відношенні пісні Богдана Весоловського становитимуть для українців постійний інтерес як документ епохи і як джерело емоційних переживань людини.
Нагадаймо, принагідно, що і сам композитор не піддавався течіям швидкоминучої моди. Адже він пережив і бум народження рок-енд-ролу, і сильні заявки ліричної ансамблево-електронної музики. Богдан Весоловський залишився при тому вірним собі, вірним своїй молодості, вірним Україні. Тим, власне, і є цінною для нас його пісенна спадщина. Вона має в собі достатньо потенціалу, щоб стати активним чинником українського музично-культурного процесу.
Високоерудованому і товариському Богданові Весоловському не бракувало на життєвій дорозі добрих друзів. Але найвідданішим його приятелем, однодумцем і натхненником була дружина пані Олена з Охримовичів, яка, проживаючи і надалі в канадському місті Монреалі, є берегинею пісні композитора і пам'яті про нього. Пропоноване аматорам музики перше збірне видання творів Б. Весоловського здійснюється при її безпосередній участі. Адже саме вона, п. Олена Весоловська, надала в розпорядження упорядника збірки необхідні нотні першодруки та рукописи творів свого покійного чоловіка. За це їй - низький уклін. З особливою вдячністю належить назвати і подружжя з Чікаго (США) п.п. Орисю та Бориса Антоновичів, які, відчуваючи любов до творчості свого краянина і вболіваючи за долю української культури, перетворили задуми пошановувачів спадщини композитора у завершену реальність друкованої акції.
Збірка "Прийде ще час..." виходить у світ через 65 років після того, як у Львові з'явилися перші публікації пісень нашого славного пісняра. Та на цей раз пісні Богдана Весоловського залишаться в Україні назавжди, вони знайдуть тут нових виконавців та прихильників і ще довго хвилюватимуть серця людей своїми романтичними поривами, мелодійністю та задушевністю. Прийшов час...
Олександр Зелінський
http://www.pisni.org.ua/persons/209.html
Богдан Весоловський
скоро, 30 травня, буде "кругла дата" - сто літ з дня уродин творця 30 українських танго, 130 пісень, Богдана Веселовського
Весоловський Богдан (1915, Відень - † 1971, Монреаль) - популярний український пісняр, композитор, акордеоніст. Увійшов в історію музичного Львова як неперевершений композитор легкого жанру.
Народився у Відні. Після Першої світової війни родина переїхала до Стрия. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету та у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Також закінчив Консульську академію у Відні. Знав кілька іноземних мов.
Почав писати музику з 16 років, а у 22-річному віці написав одну зі своїх найпопулярніших пісень «Прийде ще час». Уже перші музичні твори принесли Богданові Весоловському славу. У 1930-х роках разом зі скрипалем Леонідом Яблонським (Ябцьо) і акордеоністом Анатолієм Кос-Анатольським входив до складу популярної на той час молодіжної «Джаз-капели Яблонського».
Здобувши освіту, 1938 року Богдан Весоловський виїхав до Закарпаття. Коли почалася війна у Закарпатській Україні, Богдан Веселовський пішов туди воювати, після чого залишився у Відні, де вони побралися з Оленою Охрімович-Залізняк.
У Відні під час Другої світової війни разом з композитором Андрієм Гнатишином опрацьовує ноти українських народних пісень у видавництві Бориса Тищенка.
У роки війни народилися двоє синів, і 1949 року за допомогою української канадської громади сім'я переселяється до Канади. Решту життя працював в українській редакції Міжнародного канадського радіо в Монреалі.
Одного разу за канадсько-радянським обміном йому дозволили приїхати в Україну - тоді він побував у Львові, зустрівся зі своїм родичем Остапом Охрімовичем, у Каневі відвідав могилу Тараса Шевченка. Повернувшись до Канади, невдовзі помер (1971). Заповів, щоб його прах спалили, а урну поховали у Стрию, в родинному склепі, і дружина виконала його волю.
За словами пісняра, безпосереднім поштовхом, який виявив його композиторський хист, було те, що бракувало української розважальної музики. На той час домінувала польська музика. Конкурувати з нею можна було тільки якістю.
Пісенна спадщина композитора нараховує понад 130 творів. У першому (львівському) періоді творчості вони написані, в основному, в жанрі танго, фокстроту, легкого вальсу. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. У наступні роки пісні набули яскравого громадянського звучання («Лети, тужлива пісне» та «Чар карпатських гір»).
У післявоєнні роки у Канаді були випущені платівки з піснями Весоловського.
В Україні також виконувалися його пісні, але як твори «невідомого автора». Зі сцени кілька пісень зазвучали лише у другій половині 1980-х років у виконанні гурту «Львівське ретро».
У 2001 році за участі дружини композитора Олени Весоловської (Залізняк) була видана перша збірка пісень Весоловського, до якої увійшло 56 творів. Наступний крок у поверненні творчої спадщини Весоловського до України зробив Олег Скрипка, який на основі знайдених в Торонто музичних матеріалів композитора записав два альбоми «Серце у мене вразливе…» (2009) і «Жоржина» (2011)
Мелодія Б. Весоловського була використана для музичного оформлення документального фільму Ю. Луканова «Три любові Степана Бандери».
сайт Богдана Веселовського http://bohdanvesolovsky.mow.fm/about
Як танго підкорило Галичину
(Міжвоєнну Європу захопило танго. Провінційний і досить консервативний Станиславів ця хвиля накрила також)
Народжене в передмістях Буенос-Айреса наприкінці ХІХ століття шалено еротичне танго в Європі спершу з'явилося в Парижі - як екзотична новинка. Але дуже швидко мода на цей пісенно-танцювальний жанр поширилася всім континентом.
У Галичині законодавцем моди на «легку пісню», зокрема й пісню-танго, був Львів. На театральних вечірках, балах, вечорницях, перед показом кінофільмів звучала жива музика у виконанні невеличких оркестриків чи «ревелєрсів» - вокально-інструментальних квартетів, що виконували твори розважального жанру. Починаючи з 1920-х років, в Галичині поширився модний у той час в Європі жанр ревю (ревії). Ревю - це театрально-музична вистава, яка складалася з окремих номерів, поєднаних однією темою. Перше українське ревю «Біг пес через овес» було поставлене львівським театром малих форм «Золотий усміх» в листопаді 1931 року.
Поширення танго серед українців Галичини було не тільки виявом моди чи захоплення красою мелодії. Нерідко українські композитори свідомо творили пісні на мелодію танго, аби стримати і врівноважити наступ аналогічного польського культурного продукту. Тому українське танго нерідко не тільки еротичне й ліричне, а ще й патріотичне.
У міжвоєнному Львові у жанрі «легкої пісні» працювали музиканти Володимир Тритяк, Богдан Весоловський, Орест Курочка, Ярослав Барнич, «ранні» Євген Козак, Анатолій Кос-Анатольський.
Галицький музикант Володимир Тритяк згадував: «У 30-х роках молоді люди захоплювалися ліричними піснями, написаними у ритмі танго. Це була тоді новинка. Можна сказати, крик моди. Але мода виявилася не одноденкою. В танговій пісні можна виразити великі почуття і різноманітні емоції. В ритмі танго пишуть і тепер пісні, а тим більше писали в час моєї молодості».
Одним із перших львівських гуртів, які виконували розважальні твори, був джаз-колектив Леоніда Яблонського («Ябця»). Крім самого Яблонського, у гурт входили Богдан Весоловський, Анатолій Кос (Кос-Анатольський) та Степан Гумінілович - студенти Вищого музичного інституту ім. Лисенка. Цікаво, що за браком коштів хлопці були змушені позичити банджо, барабан, саксофон, а акордеон - купили.
Першими піснями, які виконав гурт, були «Параска», «Ти і твої чорні очі», «Прийде ще час». Першою виконавицею популярного танго Б. Весоловського «Прийде ще час» була співачка у групі, а за іронією долі майбутня зірка польської естради і «берегиня польської нації» Ірена Яросевич, пізніше відома як Рената Андерс чи Рената Богданська. Гурт «Ябця» набув популярності у Львові, де виступав на музичних вечорах, новорічних карнавалах, вечорах «Червоної калини», у курортному Черче. Колектив одним із перших в Україні почав виконувати джазові композиції.
Неперевершеним композитором легкого жанру був Богдан Весоловський. Писати пісні юнак почав ще із 16 років, а у 22 роки створив, як би тепер сказали, шлягер - пісню-романс « Прийде ще час». Автор пісні був студентом -вчився водночас у Львівському університеті на факультеті права та у Вищому музичному інституті ім. Миколи Лисенка. А загалом у доробку галицького композитора 150 пісень.
Танго «Прийде ще час» має свою передісторію. Спочатку танго виконувалося як інструментальний твір, без слів. Про один із ймовірних варіантів того, як був створений текст, розповідає композитор Анатолій Житкевич:
«Якось, коли Капела Яблонського виступала у львівському клубі «Бесіда», там був присутній поет Степан Чарнецький. Поетові так сподобалася мелодія танго, що за півгодини він написав до неї слова й подарував Богданові Весоловському з умовою, що той сам почне писати тексти до своїх пісень. Згодом так і сталося, бо зі 125 пісень композитора 30 текстів є авторськими».
Проте, за твердженням галицького поета Лева Яцкевича, відомий нам текст популярної пісні-танго «Прийде ще час..» написав сам автор - Богдан Весоловський:
Ще раз поглянути на тебе,
З тобою стрінутись ще раз,
У вечір, як зірки засяють в небі,
В осінній вечір, як тільки день погас.
Ще раз піти удвох з тобою,
За руки взявшись, як колись,
В гаях стежками осінню сумною,
де перший раз ми давно зійшлись...
Прийде ще час, коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може, тоді любов ти зрозумієш мою
і, може, за ту любов вдячна будеш мені...
Ноти пісні-танго Б. Весоловського «Прийде ще час...» були надруковані у Львові в 1937 році. Якщо взяти до уваги, що саме у цьому році пісня-танго була написана, то можемо уявити, як швидко вона стала популярною!
Ще у 1928 році у Львові був організований студентський квартет «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси») під керівництвом Євгена Козака.
Цікаво, що за фортепіано у цьому квартеті був майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич, який здобув у Львові музичну освіту, а одним із солістів - його рідний брат Юрій Шухевич...
Спочатку квартет був організований з метою заробітку, студенти виступали у приватних кінотеатрах перед кіносеансами, згодом - на львівських естрадах, по радіо. Для цього колективу Є. Козак створював обробки українських народних пісень, писав оригінальні твори легкого жанру. Поступово слава «Ревелєрсів Євгена» зростала, і квартет став відомим у Галичині.
Українсько-польське протистояння тоді глибоко розділило культурне життя галичан. Українська молодь співала українські пісні, поляки - свої.
Серед популярних польських виконавців «легкої пісні» були Ганка Ордоновна, Мар'ян Демар, Адам Астон, Стефан Вітас, Єжи Чаплінський, Ольгерд Лєх та інші.
Пісні записувалися на платівки у фірмах «Одеон» та «Сирена-Електро», виконувалися на радіо, записувалися на телебачення. Були створені телезаписи - попередники теперішніх музичних кліпів. До наших днів зберігся «кліп» Ганки Ордоновни на пісню «Любов усе пробачить», записаний у 1933 році. Ноти та слова популярних пісень, пісень з кінофільмів видавалися невеличкими дешевими брошюрами, на обкладинках яких нерідко розміщувалися фотографії акторів, які їх виконували.
Проте найбільш популярним, безумовно, був створений 1928 року у Варшаві польським композитором Владиславом Даниловським «Хор Дана», солістом якого став Мечислав Фогг (Фогель) - ліричний баритон, який згодом здобув світову славу. Саме Хор Дана першим у Польщі почав виконувати пісню-танго, популярними стали «Танго Мілонга», «Що нам лишилося з тих літ», «Всім закоханим», «Люблю», «Можливо сьогодні», але найбільшої популярності набуло танго «Та остання неділя». Воно було настільки популярним у Галичині, що, за свідченнями сучасників, співалося й українською мовою:
Та остання неділя...
Завтра ми розійдемось,
Завтра ми розстаємось
Навіки вже!
Нині ще маю просьбу до тебе,
Прошу від довгих літ:
Прийди до мене в останню неділю,
Потім валиться хай світ!
Найбільшої популярності пісня-танго «Та остання неділя» набула у виконанні саме Мечислава Фогга. Його виконавча кар'єра була довгою та успішною. Співак провів біля 16000 концертів, останній з яких відбувся в 1989 році. Серед польських музикантів побутував жарт про те, що коли прокинеться єгипетська мумія, то перш за все вона запитає: «А що, пан Фогг іще співає?»
Львівський письменник (уродженець Станиславова), знавець міського побуту міжвоєнного періоду Юрій Винничук, базуючись на спогадах сучасників, вказує, що пісню-танго «Та остання неділя» також називали «тангом смерті» чи «макабричним тангом», тому що були випадки, коли безнадійно закохані юнаки закінчували життя самогубством саме під звуки цієї пісні. З цим танго пов'язують також трагічні події часів Другої світової війни. У Яновському концтаборі розстріли ув'язнених здійснювалися фашистами під звуки танго, яке грав оркестр зі складу полонених.
У міжвоєнному Станиславові, за спогадами сучасників, українці співали в першу чергу стрілецькі, пластунські пісні, але також полюбляли й жартівливі і популярні ліричні. Зокрема, пісні-танго Я. Барнича «Ох, соловію», «Гуцулка Ксеня», пісні «Вже осінь», «Порвались вже струни, гітара німіє моя», «Зелений гай, пахуче поле» (сл. П. Грабовського, муз. Я. Лопатинського), «Лети, моя думо, в вечірню годину» (сл. і муз. Р. Купчинського), «Кохання, наче грипа» (жартівлива пісня) та ін.
Популярним було танго «Та остання неділя», але співали його часто з українським текстом. Проте на поважних вечірках, вдома чи на не частих спільних вечірках з юнаками виконували тільки українські пісні, здебільшого стрілецькі та пластунські. Серед «легких» пісень були популярними пісні Б. Весоловського та Я. Барнича.
Шлягери звучали і у кав'ярнях, де їх виконували невеличкі вокально-інструментальні ансамблі - квартети. Музикантами в таких ансамблях здебільшого були поляки, між якими інколи міг бути один українець.
Українська молодь у такі польські казино не ходила, тому що з патріотичних міркувань ігнорувала польські розважальні заклади, а крім того, такі забави були дуже дорогими.
В Станиславові до впровадження українського «легкого» музичного жанру долучився Леонтій Крушельницький - керівник хору «Думка», створеного у 1928 році. Для популяризації української «легкої пісні» на базі хору Л. Крушельницький створив квартет - «Хор ревелєрсів», до якого входили брати Крушельницькі: Льоньо - баритон, Осип - тенор, Павло - бас. Четвертим учасником квартету були спочатку Ренер, а потім Роман Чорнобіль.
Акомпонувала ревелєрсам піаністка Ірина Снігурович. З «Хором ревелєрсів» співпрацювали композитори Я. Барнич, І. Недільський, А. Кос, лібрето пісень писав член хору «Думка» Тарас Ліськевич. Квартет займався музичним супроводом німого кіно, виступав на вечірках, сольно, здійснив концертне турне по містах Галичини.
Гастролював у Станиславові і відомий польський «Хор Дана». В газеті «Kurjer Stanislawowski» від 14 липня 1935 року читаємо анонс виступу хору 22 липня в театрі ім. Монюшка. Вказується, що хор виконає звітну програму з 25 «найкращих і найновіших пісень». Разом з хором виступить «улюбленець публіки», всесвітньо відомий співак Мечислав Фогг і також не менш популярний виконавець Адам Висоцький.
У цій же газеті від 28 липня 1935 року читаємо відгук про виступ «Хору Дана». Дописувач залишився не в захваті від концерту. Він вважає, що репертуар колективу розрахований на окрему категорію невибагливих глядачів, а поважна та музикознавча публіка «знизує плечима» та «з жалем» слухає «ті прерізні танга та фокстроти». На думку дописувача, є в репертуарі хору щось від «циркової еквілібристики вокальної, мало сенсу... в текстах, багато какофонії, часом терпимої, але часом нервуючої».
Такий негативний відгук про виступ «Хору Дана» був характерний для консервативної частини галицької громадськості. Хоч пісні-танго з ентузіазмом сприйнялися молоддю, проте в середовищі професійних музикантів та консервативної інтелігенції ця музична новинка нерідко викликала несприйняття, вважалася тимчасовою «третьою культурою», на відміну від традиційних фольклору та вокальної класики. Композитор та музикознавець Зиновій Лисько так описував тогочасні популярні музичні новинки: «Возьмімо за ручку радіопарату і перемандруймо нашвидку всі станції. Рідко, рідко де почуємо концерт, а то скрізь як не крикливий фокстрот, то занудливе танґо, як не ревелєрси, то якесь шимі».
Однак галицькі консерватори помилилися. Танго міцно увійшло в українську музичну культуру й полюбилося українцям.
Наталя Храбатин
http://gk-press.if.ua/node/10782
Танець пристрасті, що підкорив Галичину http://versii.if.ua/novunu/tanets-pristrasti-shho-pidkoriv-galichinu/
Українське ретро Богдана Весоловського повертається
Львів - 30 травня минає 100 років від дня народження Богдана Весоловського, композитора-пісняра, під танго і фокстроти якого у 30-х роках танцював чи не увесь україномовний Львів. 78 років танго «Прийде ще час» не старіє, а «Лети, тужлива пісне» є донині славна для українських емігрантів. Першого червня на будинку митця у Стрию, що на Львівщині, встановлять меморіальну дошку.
Старші люди пам’ятають чудове танго «Прийде ще час», написане 22-річним композитором Богданом Весоловським у його рідному Стрию. У 30-х у Львові та містечках українські вечорниці не обходились без участі веселої «Капели Яблонського», до якої входили Богдан Весоловський і Анатолій Кос-Анатольський.
Богдан Весоловський, який походив з інтелігентної української родини, почав писати пісні у 16 років, а вже через сім років його українське танго «Прийде ще час» стало шлягером. Талановитий молодий чоловік зумів у польській Галичині українську пісню зробити надпопулярною, настільки якісною, що їх співали на всіх забавах українці, а молодому авторові не давали проходу на львівських вулицях.
Тоді Богдан Весоловський студіював право у львівському університеті і водночас навчався в музичному інституті імені Лисенка. Здобувши освіту, у 1938 році він поїхав працювати на Закарпаття. Але через політичні переслідування змушений виїхати у Відень, де захистився, якийсь час працював і вже далі доля занесла його в Канаду, як і багатьох інших українських митців 30-40-х.
Хоч і мені жить прийшлось в чужині,
До вас я серцем вертаюсь, рідні поля,
Де нам юність пройшла,
Вам я цю пісню співаю:
Лети, тужлива пісне,
Через море у даль...
Неси мою любов,
Мою тугу і мій жаль... - ця пісня стала славнем української еміграції Канади.
Однак попри заборону творів та імені Богдана Весоловського у радянський час, багато людей берегли у пам’яті улюблені пісні галичанина. Митець присвятив себе музиці та розвиткові української культури в Канаді: писав пісні, організував музичні колективи і вчив молодь, працював на українському радіо, видавав ноти і записував платівки власних композицій. Але у 1971 році 56-річний представник українського ретро Богдан Весоловський помер. Його прах рідні перевезли в Україну і поховали на цвинтарі у Стрию.
Весоловський залишив майже 130 неповторних пісень
Майже 130 пісень залишив Богдан Весоловський. Сто видані в окремому збірнику. І тільки зараз виготовили меморіальну таблицю, яку встановлять на будинку Богдана Весоловського у Стрию. Її автор, скульптор з Канади Олег Лесюк вважає Богдана Весоловського яскравим і невід’ємним представником української культурної спадщини.
«Коли думаєш про цю людину, слухаєш пісні, то розумієш, який це видатний українець. Таких людей потрібно цінувати. Я хотів у бронзі передати політ пісні, яку творив Весоловський і його переїзд у Канаду був летом. Хотілось і свої пережиття, наскільки це можна було, передати у меморіальній таблиці», - каже автор.
Вперше до дня народження видатного українця видано диск із його піснями «Стрийське танго», нагромаджуються і експонати до майбутнього музею Богдана Весоловського у Стрию. Колишній посол України в Канаді Ігор Осташ розповів, що недавно йому подарували раритетні платівки з автографом композитора.
«У нас є унікальні колекції нот, спогадів, фотографій. Ми хочемо повернути Весоловського не лише додому, а повернути його спадщину. Наша культурно-мистецька акція, яка відбудеться у Стрию 1 червня, називається «Прийшов вже час», що є парафразом назви відомого танго митця. Вже прийшов час, щоб ім’я нашого славного земляка записати золотими літерами в історію української культури», - зазначив Ігор Осташ.
Цього року у день народження композитора у Стрию планують провести перший Міжнародний фестиваль ретро-музики імені Богдана Весоловського. І там теж, як і в ці дні, звучатиме це неповторне українське танго довоєнного Львова.
Ще раз поглянути на тебе,
З тобою стрінутись ще раз,
У вечір, як зірки засяють в небі,
В осінній вечір, як тільки день погас.
Ще раз піти, удвох з тобою,
За руки взявшись, як колись,
В гаях стежками осінню сумною,
де перший раз ми давно зійшлись...
Прийде ще час коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може тоді любов ти зрозумієш мою,
і може за ту любов вдячна будеш мені.
Поглянути у твої очі,
І слухати слова твої,
У сяйві місяця літньої ночі
Послухать ще як співають солов'ї.
Невже лише це тільки мрія?
Невже лише це тільки сни?
Чому, чому пропала вся надія,
зів'яла так, мов квіт навесні...
Галина Терещук (https://www.facebook.com/halyna.tereshchuk)
Old Ukrainian Tango Прийде ще час Б.Весоловський
(М.Свистун Прийде ще час Б.Весоловський Українське танго
The time will come (when you"ll miss me) B.Wesolowski Old Ukrainian Tango)
https://youtu.be/nfeBROvc8Sw
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24598559.html
Пісня з Канади від Богдана Весоловського http://zaxid.net/news/showNews.do?pisnya_z_kanadi_vid_bogdana__vesolovskogo&objectId=1263851
Bohdan Vesolovsky / Богдан Весоловський (плей-ліст пісень Веселовського на ютубі) https://www.youtube.com/playlist?list=PL3C08CC93234CD8BE
Богдан Весоловський (збірка пісень Веселовського) http://music.i.ua/user/2228263/69226/
Богдан Весоловський / Bohdan Vesolovsky (ФБ-спільнота) https://www.facebook.com/BohdanVesolovsky
Богдан Весоловський (30.05.1915 Відень - †17 грудня 1971, Монреаль)
Одного осіннього дня 1937 року на вітрині львівської книгарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка з'явилося нове видання. Воно відразу привернуло увагу львів'ян, хоч не було ані респектабельним науковим дослідженням, ані об'ємистим твором красного письменства. Новинка мала досить великий формат, але вміщувалася лише на кількох сторінках і являла собою ніщо інше як видрук нот і тексту естрадної пісні "Прийде ще час". На виконаній у модерному стилі обкладинці повідомлялося, що музику написав Богдан Весоловський.
Меломани охоче розкуповували пісню, адже тоді вона була у всіх "на слуху". Її можна було почути і в публічному концерті, і на студентській забаві, і у вічно музикуючих домах галицьких співолюбних українців. "Прийде ще час і ти затужиш ще за мною"... Сентиментальні слова вірша, одягнені в звукові шати ритмічного танґо, поривали до мрій, розбурхували фантазію, кликали до танцю. Це було так співзвучно з тим, що лунало з радіо, показувалося на екранах кінотеатрів, описувалося в новітніх повістях та романах.
30-ті роки! Тоді всім здавалося, що людство досягло апогею свого технічного і духовного розвитку. Молоді, що вчилася у вищих школах і мріяла своєю працею прислужитися народу, це додавало сил і впевненості. Таким же впевненим у собі був і автор пісні 22-річний студент права Львівського університету, а водночас учень Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка та заповзятий учасник популярної на той час молодіжної "Капели Яблонського" Богдан Весоловський. Середнього зросту, з виразовим обличчям, на якому світилися вогнем допитливості великі добрі очі, жартун і дотепник, він завжди був у всіх на виду. Вже перші комрозиторські напрацювання принесли Богданові славу. Його впізнавали на вулицях, називаючи при цьому створені ним пісні, що повселюдно співалися: "Прийде ще час", "Ти і твої чорні очі", "Усміх"... Здавалося, що щасливе музичне майбутнє само стелиться під ноги Богдана Весоловського, і, що невдовзі Україна в його особі матиме потужну силу в царині легкого, як тоді казали, жанру музики. Та нараз життєва дорога молодого музики круто повертається. Здобувши правничу і музичну освіти, він виїздить у 1938 році до Закарпаття - тодішнього острівця української незалежності. Після цього він вже ніколи не повернувся додому. Політичні переслідування змусили його податися на чужину. Там і проминуло все життя. У Відні захистив докторську дисертацію і розпочав трудову діяльність. У Канаді її продовжив, розвинув і завершив. Помер у Монреалі 1971 року. Та де б не жив, і де б не працював Богдан Весоловський, змістом його життя була музика. Він організовував оркестри, сам брав участь у них як акордеоніст, піаніст, співак; видавав ноти і займався грамзаписом власних творів. І писав пісні. Пісні, пісні, пісні...
Пісенна спадщина композитора нараховує понад 100 позицій. У першому періоді творчості вони написані, в основному, за еталоном тогочасної західної естрадної музики, в манері, якою він почав писати ще у Львові. Танцювальні ритми танґо, фокстроту, легкого вальсу були тут домінуючими. Невеличкий поетичний текст лише підкреслював жанрово-прикладні підвалини твору. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. Та багатий внутрішній світ композитора, рівно як і обставини, в яких він опинився, спричинилися до того, що деякі пісні, хоч і перебували у сфері інтимних почуттів та популярних танцювальних ритмів, набували яскравого громадянського звучання. Такими піснями є, зокрема, "Лети, тужлива пісне" - своєрідний гимн української повоєнної еміґрації в Канаді та "Чар карпатських гір" - гимн красі клаптику рідної землі.
Багато пісень написав композитор на тексти українських поетів з материкової України. Ці пісні створювалися у той час, коли Б. Весоловський працював головним редактором української редакції Канадського радіо. Тоді він мав додаткові можливості читати українські журнали, і зокрема літературні. Там він, завжди спраглий на досконалі поетичні тексти, міг добирати для своєї роботи поезії. Особливо припали йому до вподоби вірші Володимира Сосюри. З десяток пісень, написані ним на твори цього видатного поета-лірика, розкривають різні життєві ситуації, різні характери, різні стани людської душі. Не оминув увагою композитор і твори менш відомих, часто ще зовсім молодих поетів, які полонили його небуденністю думки, свіжою пі-сенністю.
Приглядаючись до створеного композитором на вірші поетів з України, можна припустити, що Богдан Весоловський був також зорієнтований і в основних тенденціях розвитку тогочасного пісенного жанру в Україні. Принаймні, не викликає сумніву, що йому були знайомі пісні П. Майбороди, А. Кос-Анатольського, І. Шамо. Як і в піснях цих авторів, танцювальна ритміка тут не є визначальною і звучить не ізольовано від змісту поезії. Пісні внаслідок цього стають мелодійнішими, тонкіше виражають зміст оспіваної поезії. Це все ще раз підкреслює те, що перебуваючи у вимушеній еміґрації, Богдан Весоловський мислив себе тільки у духовному контексті України, працював і далі для рідної землі.
Про такі творчі постаті, як Богдан Весоловський тепер модно говорити, що "мистець повертається в Україну, на Батьківщину". Але якщо бути докладним, то слід визнати, що пісенний доробок Богдана Весоловського, хоч і в неповному обсязі, але ніколи не покидав України. Принаймні ті пісні, що він писав у тридцятих роках у Львові та своєму рідному Стрию, залишилися побутувати тут в усній традиції і залюбки співалися при домашньому музикуванні. Лунали вони зрідка і зі сцени, але при цьому, правда, прізвище автора через відомі політичні обставини не називалося. Це можна було спостерігати і в 50-х, і в 60-х, і навіть у 70-х роках. Але голосно заявка на відродження творчості та імені Богдана Весоловського пролунала лише в другій половині 80-х років. Саме тоді на одному з концертів гурту "Львівське ретро", де лунали пісні Богдана Весоловського, його ім'я вперше було названо серед тих, хто ніс славу масовій культурі довоєнного Львова.
Естрадна пісня - мінливий жанр. Вона легко піддається моді, змінює свої виразові засоби, стиль, форму. Те, що захоплювало людей в піснях вчора, може лишити їх байдужими сьогодні, а завтра може зовсім забутися. Не забувається одне - вічні прояви любови, добра, краси. Не забуваються і конкретні прояви епохи, що так яскраво відображуються у побутових жанрах мистецтва, зокрема у піснях. У цьому відношенні пісні Богдана Весоловського становитимуть для українців постійний інтерес як документ епохи і як джерело емоційних переживань людини.
Нагадаймо, принагідно, що і сам композитор не піддавався течіям швидкоминучої моди. Адже він пережив і бум народження рок-енд-ролу, і сильні заявки ліричної ансамблево-електронної музики. Богдан Весоловський залишився при тому вірним собі, вірним своїй молодості, вірним Україні. Тим, власне, і є цінною для нас його пісенна спадщина. Вона має в собі достатньо потенціалу, щоб стати активним чинником українського музично-культурного процесу.
Високоерудованому і товариському Богданові Весоловському не бракувало на життєвій дорозі добрих друзів. Але найвідданішим його приятелем, однодумцем і натхненником була дружина пані Олена з Охримовичів, яка, проживаючи і надалі в канадському місті Монреалі, є берегинею пісні композитора і пам'яті про нього. Пропоноване аматорам музики перше збірне видання творів Б. Весоловського здійснюється при її безпосередній участі. Адже саме вона, п. Олена Весоловська, надала в розпорядження упорядника збірки необхідні нотні першодруки та рукописи творів свого покійного чоловіка. За це їй - низький уклін. З особливою вдячністю належить назвати і подружжя з Чікаго (США) п.п. Орисю та Бориса Антоновичів, які, відчуваючи любов до творчості свого краянина і вболіваючи за долю української культури, перетворили задуми пошановувачів спадщини композитора у завершену реальність друкованої акції.
Збірка "Прийде ще час..." виходить у світ через 65 років після того, як у Львові з'явилися перші публікації пісень нашого славного пісняра. Та на цей раз пісні Богдана Весоловського залишаться в Україні назавжди, вони знайдуть тут нових виконавців та прихильників і ще довго хвилюватимуть серця людей своїми романтичними поривами, мелодійністю та задушевністю. Прийшов час...
Олександр Зелінський
http://www.pisni.org.ua/persons/209.html