Малайзія, поки що не-любов моя, або Куара-Румпу:ру 2
Зустріти в країні із дивною назвою “Маре:шіа” і не менш дивною столицею “Куара-Румпу:ру” професоршу з Індії, яка говорить російською без акценту, має вимову набагато кращу й чіткішу, ніж у Тимура (хоч із мене російський мовник такий самий, як і правник), і закінчила МҐУ 1989 року - хіба варто дивуватися таким незначним деталям?..
А ще мотоциклісти у цьому місті не знають спокою, маневрують поміж машинами так, що водії звичайні мусять повсякчас переживати, аби когось не переїхати, а коли під вечір починаються тропічні зливи (кажуть, вони майже щодня йдуть в однаковий час, за 4 дні нашого перебування - о 18:00:00), ті самі мотоциклісти переховуються від небесної води під естакадами автобанів, залізниць і які там ще у Румпу:ру є естакади. Взагалі за дуже приблизними підрахунками голови Тимура, мотоциклістів і мотоциклів у цьому місті із дивною назвою десь утричі більше, ніж автомобілів та їхніх власників, і вп’ятеро більше ніж пішоходів. Тому коли Тимур, разом із головою, ходив прогулятися неподалік від будинку-готелю, то мусів боязко озиратися направо, наліво, вгору і вниз, навіть коли переходив вулицю на зелене світло (добре що хоч світло світлофорів тут теж зелене, а не якесь фіолетове чишо).
Прогулянка вийшла недовгою: місцеві дівчата весело підморгували і щось щебетали на своєму наріччі, картярі, забачивши моє наївне обличчя, здалеку потирали руки в передчутті великого виграшу, водії вироблених у Японії авто із забризканими брудом номерами хтиво пропонували підвезти куди треба, і навіть хлопець на касі в комбіні щось сердито буркнув собі під ніс, коли я купував зелений чай у пластиковій пляшці.
Тому єдино можливий логічний висновок був таким: повертатися в тисячебалконний будинок-готель якомога швидше, і обов’язково тим самим шляхом, аби не заблукати в лабіринтах гостинності аборигенів.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/198160.html. Please comment there using OpenID.