Священник & язичник: що святкувати - Іонна Хрестителя чи Купала? Битва думок | te.20minut.ua
Священник & язичник: що святкувати - Іонна Хрестителя чи Купала? Битва думок - 20 хвилин te.20minut.ua
Борис Явір - язичник і провів короткий історичний екскурс у історію святкування Купала в Західній Україні та поділився своїми думками щодо значущості свята зараз. Також пан Явір розповів, як проводить Купала сам і чи залучає до святкувань своїх дітей.
Священник Олексій Філюк висловив позицію церкви до язичницького свята Купала. Та думку щодо проведення святкувань у цей день за церковними традиціями.
Християнство бореться з народними святами
Борис Явір, язичник:
- Якщо говорити про Західну Україну, то особливих відмінностей від загальнослов’янських святкувань тут немає. Це наслідок того, що на момент приходу християнства, язичництво в наших краях зберігало єдність і спільні риси з язичницькою обрядовістю інших слов’янських країн. Те ж саме стосується і святкування Купала: збирання зілля з дівчатами, плетіння вінків, хлопці ставили опудало Морени, запалювали вогнище, стрибали через нього.
Чому святкували саме влітку? Ця пора була найкращою для продовження роду і саме літо було своєрідним апогеєм святкувань на тематику родючості.
Хоча з народними святами християнство боролося та бореться й досі, панівною релігією воно було не одразу. Більшість людей на слов’янських територіях в давнину були язичниками. Політична значущість будь-якої релігії також мала місце. Православ’я було вигіднішим, тому його почали започатковувати. Та навіть після цього люди продовжували молитися своїм давнім богам. Зрештою, язичницькі звичаї відображали певну систему. І язичників та їх звичаї переслідували, був період їх занепаду, але нове покоління відроджувало традиції.
Зрештою, навіть у формі звичайної розваги, звичай стрибання через вогнище був частиною соціалізації молодого покоління. Люди розважалися, знайомилися між собою, хтось закріплював свою любов стрибанням через вогнище, бо вогонь, як вважалося, має містичну функцію. Звичаї були не тільки релігійним дійством, але й соціальним. Християнство, як релігія, не може ці звичаї зруйнувати. А от причиною певного занепаду є зміна умов проживання: нові умови життя, знайомства та праця через інтернет. Зараз обрядам надають розважального значення. Але я розумію, що спосіб святкування залежить від способу існування суспільства.
Народні звичаї є цікавими, яскравими та потрібними. Так ми ідентифікуємо себе, як певний народ. Ми ходимо, розважаємося та збагачуємося.
Як відзначаю Купала я? Коли був молодшим, то брав участь у святкуванні разом з місцевою тернопільською громадою, або ж із зацікавленими людьми. Хотів би, щоб діти побачили подібне святкування, але їм ще замало років. На Купала якраз припадають дощі, тому змоги дітей взяти з собою не мав.
Хочу, щоб мої діти були дотичні до продовження слов’янської культури з місцевими особливостями, але, з іншого боку, я не перевантажую їх знаннями про стародавні божества.
Чи багато в Тернополі прихильників язичництва? Знаю одну таку громаду, офіційно зареєстровану і кілька неформальних угрупувань. Серед людей, яких знаю, понад сотня - язичники.
Повна версія te.20minut.ua.
- Не секрет, що святкування Івана Купала має язичницьке коріння. Церква до ритуалів, гадання та ворожіння ставиться негативно, але навіть віруючі люди долучаються до купальських святкувань.
- За кілька століть Івана Купала набуло і релігійного змісту, але досі багато людей вважають його не більш як бісівщиною.
- Священник та язичник висловили свою точку зору щодо цього свята.
Борис Явір - язичник і провів короткий історичний екскурс у історію святкування Купала в Західній Україні та поділився своїми думками щодо значущості свята зараз. Також пан Явір розповів, як проводить Купала сам і чи залучає до святкувань своїх дітей.
Священник Олексій Філюк висловив позицію церкви до язичницького свята Купала. Та думку щодо проведення святкувань у цей день за церковними традиціями.
Християнство бореться з народними святами
Борис Явір, язичник:
- Якщо говорити про Західну Україну, то особливих відмінностей від загальнослов’янських святкувань тут немає. Це наслідок того, що на момент приходу християнства, язичництво в наших краях зберігало єдність і спільні риси з язичницькою обрядовістю інших слов’янських країн. Те ж саме стосується і святкування Купала: збирання зілля з дівчатами, плетіння вінків, хлопці ставили опудало Морени, запалювали вогнище, стрибали через нього.
Чому святкували саме влітку? Ця пора була найкращою для продовження роду і саме літо було своєрідним апогеєм святкувань на тематику родючості.
Хоча з народними святами християнство боролося та бореться й досі, панівною релігією воно було не одразу. Більшість людей на слов’янських територіях в давнину були язичниками. Політична значущість будь-якої релігії також мала місце. Православ’я було вигіднішим, тому його почали започатковувати. Та навіть після цього люди продовжували молитися своїм давнім богам. Зрештою, язичницькі звичаї відображали певну систему. І язичників та їх звичаї переслідували, був період їх занепаду, але нове покоління відроджувало традиції.
Зрештою, навіть у формі звичайної розваги, звичай стрибання через вогнище був частиною соціалізації молодого покоління. Люди розважалися, знайомилися між собою, хтось закріплював свою любов стрибанням через вогнище, бо вогонь, як вважалося, має містичну функцію. Звичаї були не тільки релігійним дійством, але й соціальним. Християнство, як релігія, не може ці звичаї зруйнувати. А от причиною певного занепаду є зміна умов проживання: нові умови життя, знайомства та праця через інтернет. Зараз обрядам надають розважального значення. Але я розумію, що спосіб святкування залежить від способу існування суспільства.
Народні звичаї є цікавими, яскравими та потрібними. Так ми ідентифікуємо себе, як певний народ. Ми ходимо, розважаємося та збагачуємося.
Як відзначаю Купала я? Коли був молодшим, то брав участь у святкуванні разом з місцевою тернопільською громадою, або ж із зацікавленими людьми. Хотів би, щоб діти побачили подібне святкування, але їм ще замало років. На Купала якраз припадають дощі, тому змоги дітей взяти з собою не мав.
Хочу, щоб мої діти були дотичні до продовження слов’янської культури з місцевими особливостями, але, з іншого боку, я не перевантажую їх знаннями про стародавні божества.
Чи багато в Тернополі прихильників язичництва? Знаю одну таку громаду, офіційно зареєстровану і кілька неформальних угрупувань. Серед людей, яких знаю, понад сотня - язичники.
Повна версія te.20minut.ua.