Підміна етноніму
питання, які я віддавна вже порушую: підміна етноніму, підміна назви народу, підміна його долі:
«Зазвичай, згідно з обов'язковою певною "коректністю політичною" прийнято вважати, що для окреслення кожного без винятку русина належить вживати слова "українець", незважаючи, яка є правда історична. Виявляється, однак, що ще в часах 2 Речі Посполитої не всякі русини вважалися українцями. Що більше, деякі з них ставилися з деякою огидою до "табору українського".»
Михайло Бачинський, 21 січня 1931 року: "...мої предки були русинами, я через це відчуваю приємні почуття до русинського народу, і маю такі питання, чи кожен русин мусить бути українцем, бо є люди в нашому регіоні, на Україні, які чуються русинами, лемками і так далі, але не українцями..."
мапа як ілюстрація:
в 1931 році в Галичині була значна частина людей, які ріднов мовов при переписі населення назвали руську/русинську.
і то не лиш у гірських районах теперішньої Польщі (лемки-русини), а й в повітах, які зара входят до України, а тоді сє українізовували "Просвітов".
за Миколою Рябчуком: «...національний проект несподівано отримав підтримку з двох протилежних боків - українського та російського. І російський імперський, і український національний проекти включали у себе Галичину у рамках загальноруського міфу, виведеного з Київської Русі й реінтерпретованого, в одному випадку, на панслов’янський манір, у другому - на панукраїнський.»
от, звідки росте коріння міфу про східнослов’янськість Галичини - з Росії (українські інтелектуали орієнтувалися та й далі орієнтуються на Москву, на жаль), ота ефемерна східнослов’янськість - один з якорців «русскава мира»... українцями галичани з русинською ідентифікацією стали лиш внаслідок політики СРСР.
«Зазвичай, згідно з обов'язковою певною "коректністю політичною" прийнято вважати, що для окреслення кожного без винятку русина належить вживати слова "українець", незважаючи, яка є правда історична. Виявляється, однак, що ще в часах 2 Речі Посполитої не всякі русини вважалися українцями. Що більше, деякі з них ставилися з деякою огидою до "табору українського".»
Михайло Бачинський, 21 січня 1931 року: "...мої предки були русинами, я через це відчуваю приємні почуття до русинського народу, і маю такі питання, чи кожен русин мусить бути українцем, бо є люди в нашому регіоні, на Україні, які чуються русинами, лемками і так далі, але не українцями..."
мапа як ілюстрація:
в 1931 році в Галичині була значна частина людей, які ріднов мовов при переписі населення назвали руську/русинську.
і то не лиш у гірських районах теперішньої Польщі (лемки-русини), а й в повітах, які зара входят до України, а тоді сє українізовували "Просвітов".
за Миколою Рябчуком: «...національний проект несподівано отримав підтримку з двох протилежних боків - українського та російського. І російський імперський, і український національний проекти включали у себе Галичину у рамках загальноруського міфу, виведеного з Київської Русі й реінтерпретованого, в одному випадку, на панслов’янський манір, у другому - на панукраїнський.»
от, звідки росте коріння міфу про східнослов’янськість Галичини - з Росії (українські інтелектуали орієнтувалися та й далі орієнтуються на Москву, на жаль), ота ефемерна східнослов’янськість - один з якорців «русскава мира»... українцями галичани з русинською ідентифікацією стали лиш внаслідок політики СРСР.