Безсоння...
- Що я можу для тебе зробити?
- Посиди поряд, доки я засну.
Я чесно намагалась заснути. Я півтори години пролежала у ліжку із закритими очіма. Я сама навіювала собі сон. А він так і не з'явився... І якось так сумно...
Я пишу повідомлення кращому другові: "Piwly guljaty. 3ara3."
- "Meni 3avtra na robotu vstavaty. Ja ne mo#u." Відповідає він.
Від цього стає ще сумніше. Звісно, адже мані навіть на роботу не треба з ранку вставати. Попросту, мені взагалі нема куди поспішати. Думка про це навіює страшенну гіркоту.
І зовсім тихо і самотньо навколо. Лише вуличні собаки гавкають чи то на місяць, чи то одне на одну. А може у них так само безсоння... Буває собаче безсоння?
І саме у цей момент, так хочеться, щоб хтось був поряд. Так потрібно відчувати присутність. Але навколо суцільна тиша. З цими роздумами непомітно підкрадається саможаління. Від жалості до себе я починаю плакати. Так і засинаю..