Хроніки однієї зливи.
Сховай мене від цього дощу. Закрий мені очі, щоб вони не заважали відчувати. Зігрій мене ледь помітними дотиками кінчиків пальців.
Я буду розчинятись у цій зливі, вистукуючи серцем ритми в унісон зі звуками дощу. І не важливо скільки часу знадобиться переховуватись у напівзатоплених підземках. До світанку ще так довго.
Я розповідатиму тобі історії про невідомі світи, а ти здуватимеш дощові краплі, що невідомим чином з'являються на моїх щоках. Ми обидва знаємо, що це просто дощ. А солоність цих крапель ми не сприймаємо серйозно.
По тілу дрібними імпульсами пробігають мурашки. Це просто дощ. Просто від холоду. І ледь помітні дотики пальців тут не до чого. Нам обом подобається так думати.
Ми вигадуватимемо сюжети на випадок, якщо злива не закінчиться ніколи.
Я вдихаю свіжість весняного дощу та видихаю її з себе разом із недоговореними тобі фразами.
І головне не відкивати очі. Так гостріше відчувається. Чіткіше чуюється падіння крапель у калюжі. Так цікавіше дофантазовується кожен наступний подих і ледь помітний дотик.
Сховай мене у своїх фантазіях. Там я така, якою ти мене вигадав. Зроби так, щоб цей дощ ніколи не закінчувався і ми лишились такими, як цієї миті.
Posted via LiveJournal app for iPhone.