Вірш про бійців УПА
Ось вам, друзі, до Свята УПА прекрасний вірш. З нього одразу видно, краще, ніж з наукових досліджень, хто там воював і за що. Троє героїв. Один - немолодий заможний селянин, батько великої родини. Вороги збезчестили його жінку, відібрали майно, посиротили дітей. Другий, молодий гарячий хлопець, мститься за свою дівчину і матір. Третій - підпільник-оунівець, пройшов вогонь і воду, вишколи і, вочевидь, тюрми.
Зверніть увагу: ніде не сказано щось на кшталт: ми захопимо Воронєж, три дні будемо грабувати, а потім приєднаємо до себе :). Люди бились і гинули за своє.
Якщо заходять сюди такі, кому важко читати західноукраїнського поета - все-таки це трохи специфічна мова - ласкаво прошу до російськомовної версії блогу - зробила дослівний переклад.
ЗИМІР, 1949
- Михайле, п'ю до тебе... най святиться
Твій гнів м'який, любові ніжна криця.
Ти нам, мов батько... мудрий сивий князь.
Думок тяжких чоло зорала в'язь.
Я п'ю за тебе, за твою ґаздиню,
За повну сорочок весільних скриню.
За той вогонь, котрий іще не згас...
За церкву, у якій вінчали Вас!
За це, можливо, і не гоже пити,
Та Бог простить... Я далі 'му рядити:
За ниву п'ю, незорану, незжату,
Покрадену маржину, чорну хату...
Збезчещену ґаздиню край воріт...
Прости... і за твоїх дрібних сиріт...
- Василю, п'ю до тебе... най святиться
Твоя краса леґінська, мов косиця.
Ти - лицар ночі, наш молодший брат...
Мов кріс, клекоче твій страшний азарт!
За черес твій, за парубоцьку вберю...
За матінку, що кличе до вечері...
Я п'ю за шовк твердий дівочих губ,
За хміль душі, за тихий клекіт: "Люб..."
За це, можливо, і не гоже пити...
Та Бог простить, я далі 'му рядити:
Я п'ю... за постіль із каміння й глею,
За Ту, котру ти не назвеш своєю...
За покручем зневажену борню...
За згноєну в Сибіру стариню...
- П'ємо до тебе, Йване... друже Чорний!
Най Бог тебе до риз своїх пригорне...
Твоїм братерством сповнені ми вщерть:
Ти кликав до життя - водив на смерть.
П'ємо за гонор, честь, за поклик крові!
За ті школи, що ти пройшов у Львові,
За гуцулят, котрим ти на вустах
Залишив слово горде, наче стяг...
За це, можливо, і не гоже пити,
То Бог простить - ми будемо судити:
П'ємо за твій талант, що в землю ляже,
За голову твою, що кат закаже.
За сподівань даремних світлий прах...
П'ємо за те, що ти запив наш страх!
...О, вже ідуть... кривавий знак над лісом.
Прощаймось, браття... І - до бою кріси!
Василь КУХТА
Зверніть увагу: ніде не сказано щось на кшталт: ми захопимо Воронєж, три дні будемо грабувати, а потім приєднаємо до себе :). Люди бились і гинули за своє.
Якщо заходять сюди такі, кому важко читати західноукраїнського поета - все-таки це трохи специфічна мова - ласкаво прошу до російськомовної версії блогу - зробила дослівний переклад.
ЗИМІР, 1949
- Михайле, п'ю до тебе... най святиться
Твій гнів м'який, любові ніжна криця.
Ти нам, мов батько... мудрий сивий князь.
Думок тяжких чоло зорала в'язь.
Я п'ю за тебе, за твою ґаздиню,
За повну сорочок весільних скриню.
За той вогонь, котрий іще не згас...
За церкву, у якій вінчали Вас!
За це, можливо, і не гоже пити,
Та Бог простить... Я далі 'му рядити:
За ниву п'ю, незорану, незжату,
Покрадену маржину, чорну хату...
Збезчещену ґаздиню край воріт...
Прости... і за твоїх дрібних сиріт...
- Василю, п'ю до тебе... най святиться
Твоя краса леґінська, мов косиця.
Ти - лицар ночі, наш молодший брат...
Мов кріс, клекоче твій страшний азарт!
За черес твій, за парубоцьку вберю...
За матінку, що кличе до вечері...
Я п'ю за шовк твердий дівочих губ,
За хміль душі, за тихий клекіт: "Люб..."
За це, можливо, і не гоже пити...
Та Бог простить, я далі 'му рядити:
Я п'ю... за постіль із каміння й глею,
За Ту, котру ти не назвеш своєю...
За покручем зневажену борню...
За згноєну в Сибіру стариню...
- П'ємо до тебе, Йване... друже Чорний!
Най Бог тебе до риз своїх пригорне...
Твоїм братерством сповнені ми вщерть:
Ти кликав до життя - водив на смерть.
П'ємо за гонор, честь, за поклик крові!
За ті школи, що ти пройшов у Львові,
За гуцулят, котрим ти на вустах
Залишив слово горде, наче стяг...
За це, можливо, і не гоже пити,
То Бог простить - ми будемо судити:
П'ємо за твій талант, що в землю ляже,
За голову твою, що кат закаже.
За сподівань даремних світлий прах...
П'ємо за те, що ти запив наш страх!
...О, вже ідуть... кривавий знак над лісом.
Прощаймось, браття... І - до бою кріси!
Василь КУХТА