Чек

Jun 07, 2013 13:21

Після не дуже легкого дня, я отримала смс від Олі, мовляв, не хочеш прогулятись? Я була лише за, адже в мені назріла необхідність провітрити голову, а повертатись додому і замикатись в 4 стінах не особливо то й хотілось. За вікном стояв теплий недільний вечір, сутеніло. Жіночі розмови про все, беззмістовне тиняння маленькими вуличками, і, врешті, мовчазне спостерігання за заходом сонця на одному з горбочків Знесіння - все це розслабляло та реінкарнувало латентне енергетичне "я".

Чомусь, дорогою до центру, Оля почала згадувати барбекю, лаваші та пікніки. І ось воно. Відчуття, яке зароджується десь в районі шлунку, і, щосекунди прискорюючись, в один момент досягає твого мозку, продукуючи відчуття, думку та фразу. Я хочу лаваш із фастфуду! Теплий хрусткий лаваш із дешевего і некорисного фастфуду,що поблизу площі Ринок.

Серед ваших знайомих є неврівноважені люди, які о 2 ночі можуть підірватись за страшним бургером у найдешевшу забігайлівку? Ні, це не була друга ночі, доходило лише до 11 вечора, але прецеденти у моєму житті ставались) І знаєте, той нічний бургер таки незабутній на смак) (впродовж останніх 4 місяців автор притримується здорового харчування, єсішо).

Отже за вікном вже темно, ми з Олею сидимо за столиком і чекаємо на наше замовлення. Я тупо залишила погляд на телевізорі, де транслюють футбол. У цей момент до приміщення заходить симпатичний молодий хлопець, кидає на нас погляд та зупиняється біля мене.
-Любите футбол? -питає
-Ні, а Ви?
-І я ні - усміхається
Після паузи резюмую, що бігати по такому величезному полю кілька годин поспіль дуже важко.
-Згоден.

Біля мене є вільне місце і хлопець кладе туди свою сумку, мабуть, вирішивши, що ми лишаємось. Приносять замовлення. Забираю лаваш, усміхаюсь, кажу "до побачення" та йду. Незнайомець киває у відповідь.

На вулиці до мене повільно доходить чергова думка. "Фаааак, треба було з ним познайомитись" -кажу Олі.
А в наступні кілька хвилин мій мозок закипів від торнадо швидких роздумів. Ось один з унікальних моментів в житті, ще хвилини дві, і я його більше ніколи не відтворю. Я можу ним скористатись або не скористатись. Скориставшись, нічого не втрачаю, не скориставшись - жалітиму і точно нічого не отримаю.
-Якщо це твоя людина, ви ще перетнетесь - каже тихий внутрішній голос
-Та до біса! Це лише одна з твоїх невпевнених відмазок, коли тобі страшно вийти за свої межі комунікабельності!-відповідає мозок

Якщо я постійно ставлю цілі, користаюсь нагодами у плані мрій, якщо я доволі успішно все це проходжу, то чому я зараз пасую перед новим знайомством? Чому не можу зробити так само?

Ми з Олею приземлились на лавку. На ратуші б"є годинник. Нервово беру нову книжку Бегбедера, яку нині купила подруга. Відкриваю десь посередині. "Завтра ти будеш заплакана, з розмазаним макіяжем, але сьогодні, ВЖЕ, ПРОБИВ ТВІЙ ЧАС" - каже мені Бегбедер. Чесно, так і сказав.

Хм, ну ок, як в сумці є ручка, тоді це точно знак. І ручка є. Далі підсумовуюча думка "скільки того життя". Чек від нешнл джеографік, пишу на зворотній стороні свій номер і вертаюсь у забігайлівку. Хлопець самотньо сидить на тому ж місці.

"Перепрошую..."- кажу, підходячи ближче та отримуючи у відповідь дещо шокований погляд від незнайомця.
-Я не люблю футбол, але, якщо захочете поспілкуватись на інші теми, можете подзвонити
-Залюбки ....

Усміхаюсь і йду. Як в кіно.

Хлопець мені до речі не подзвонив, але скільки позитивних емоцій я отримала від цього вчинку) Чому я колись набудувала собі стільки дурних та беззмістовних психологічних рамок та перешкод? Чому заховалась у їх оточенні та боялась поворухнутись? Сьогодні я вирішую бути деструктором, я знищую усі ці барикади, бо це класно) І фастфуд, виявляється, не завжди вже й такий некорисний)

рамки, мужчіни, feel, тексти, myself

Previous post Next post
Up
[]