Старе село в Колочаві
Бувають села різні. Молоді, нові, з давньою історією, а бувають села старі. Наприклад, Клочава. Колись тут селилися переважно люди вільної долі. Вони тікали від старост, шляхти, магнатів, селилися в горах та жили собі вільно і спокійно, будували дерев'яні хати, розводили овечок.
Старі легенди кажуть, що коли ті самі перші поселенці йшли, то коло берега їм дуже чавкало в болоті: чавк-чавк. От вони й назвали ріку Чавкою. А як поселилися, то жили коло Чавки. Так і виникла назва Колочавка. Розрослося, і стало Колочавою. Якби ще виросло до великого міста, то було б Колочаєвим.
Інші кажуть, що назва ріки пішла від коловоротів на ній, які утворювались на камінцях. Вона була каламутною, колоченою, такою, що навіть церкву потягнула за собою. Охоче в то повірю, хоча в той спекотний день річка була дещо мілкою. До неї тягнуться кілька струмочків.
Серед цієї краси розмістився музей-скансен, тобто народної архітектури та побуту "Старе село".
Назва ця для музеїв такого роду досить популярна в Україні. Моя покійна бабуня з Таращанського району на Київщині так само називали Пирогове в Києві.
Хати ті збирали по всій околиці, їх добре використовувати для фотосесій на фоні автентики та гір, знімати фільми.
Хата угорського жандармського пункту. Угорці деякий час панували в цих краях, що позначилось на мовних особливостях. Якшо в горах українська мова ще відносно зрозуміла, то там, в долинах за Карпатами часто співрозмовника зрозуміти важко. Потім цю місцевість зайняли чехи.
Все таке, хо кіно знімай. А реквізиту тут більш ніж достатньо, адже поряд - музей вузькоколійки (і взагалі всякого транспорту).
Що тільки не додумалис поставити на колії в буремні радянські та пострадянські часи. Починаючи від симпатичного вагончика:
Швидка:
І ГАЗ-21М, воно ж "Волга":
Такий мотоцикл був колись у мого діда. Чого був, і зараз стоїть, правда, без діла.
УАЗик голови колгоспу та БТР, не голови колгоспу. Скоріш за все або рятувальників, або армійський:
А ще в музеї мешкає такий автобус.
Особливу увагу в музеї приділено бджільництву. Такі круглі вулики-довбанки, безумовно, легше зробити, аніж з дощок, які ще треба було купити.
Класичний димар коло рамок. Тим димарем пасічники відгонять бджіл, аби ті не дуже лізли.
Навіть гніздо ос присутнє. Хоча оси - то не бджоли, але все ж родичі. По маминій лінії троюрідні свояки.
А як мед добутий, збіжжя зібрано, сир заготовлений, то чому б не зіграти на трембіті:
А гори високі-високі, вони багатьох бачили. Пам'ятають і Шугая.
Хто такий Шугай? Ну, зара розповім. Був собі один хлопак, що втік з армії. В Першу Світову багато хто дезертирував. А не любив він панів - страх один. І зібрав ватагу, аби багатих грабувати, бідним роздавати. Але не вийшло з нього Довбуша, бо в багатих брав, а до бідних не дуже доходило. Півтора років чеська жандармерія ловила-ловила, аж загнала в пастку. Де Миколу Шугая зарубали свої ж.
Трапилось так, що свідком того всього став чеський письменник Ян Ольбрахт. Ім'я розбійника він розтиражував по всій Чехії, а вдячні колочав'яни заснували музей його імені. Ще б пак, зробив селу рекламу.
А народна пам'ять місцями не без того, аби прикрасити постать опришка. Казали, що він втік від пана, який був дуже вредний. Коли ото по побіді любив поспати. Аби заснути, гукав когось, аби приколисали. Колисав його Микола, колисав, а той все ніяк не засинав. То муха всядеться, то рак свисне. Хотів було пан за батога братися, аж тут Шугай вхопив сокиру та зарубав пана. Скочив на коня та й подався в гори:
А ще кажуть, якось пили два жандарми в корчмі. Ну, пили собі, говорили про що де по чому. Аж тут підсів до них дядько. Поправді сказать, не було йому більш де підсідати. П'ятниця, вечір, всі менеджери по вівцям та по сиру якраз зібралися на пиво. Посидів з ними, погомонів, а потім пішов. Гроші позоставив в папірці, бо ті жандарми ще хотіли пропустити по келишку. Розгорнули вони, аж там написано: тут з вами пив сам Шугай.
Взагалі, люди тут жили як в тому Києві в 1919 році: на Печерську білі, коло Софії Петлюра, а в Дарниці совєти. Так і тут: вівці пасли в Польші, хата була в Румунії, а прати ходили в Чехословаччину. Як не віріте мені, то не тільки я про те кажу. Але найбільший вплив - угорський.
Наостанок чудова пилорама.
Що ж, Колочава містечко чудове, Міжгір'я не менш чудове, а Карпати - взагалі рай.
Проте ми трохи відійдемо від теми гір, аби вже за тиждень навідатися до Ченстохової, а вже потім - знову в гостинні гори!
Старі легенди кажуть, що коли ті самі перші поселенці йшли, то коло берега їм дуже чавкало в болоті: чавк-чавк. От вони й назвали ріку Чавкою. А як поселилися, то жили коло Чавки. Так і виникла назва Колочавка. Розрослося, і стало Колочавою. Якби ще виросло до великого міста, то було б Колочаєвим.
Інші кажуть, що назва ріки пішла від коловоротів на ній, які утворювались на камінцях. Вона була каламутною, колоченою, такою, що навіть церкву потягнула за собою. Охоче в то повірю, хоча в той спекотний день річка була дещо мілкою. До неї тягнуться кілька струмочків.
Серед цієї краси розмістився музей-скансен, тобто народної архітектури та побуту "Старе село".
Назва ця для музеїв такого роду досить популярна в Україні. Моя покійна бабуня з Таращанського району на Київщині так само називали Пирогове в Києві.
Хати ті збирали по всій околиці, їх добре використовувати для фотосесій на фоні автентики та гір, знімати фільми.
Хата угорського жандармського пункту. Угорці деякий час панували в цих краях, що позначилось на мовних особливостях. Якшо в горах українська мова ще відносно зрозуміла, то там, в долинах за Карпатами часто співрозмовника зрозуміти важко. Потім цю місцевість зайняли чехи.
Все таке, хо кіно знімай. А реквізиту тут більш ніж достатньо, адже поряд - музей вузькоколійки (і взагалі всякого транспорту).
Що тільки не додумалис поставити на колії в буремні радянські та пострадянські часи. Починаючи від симпатичного вагончика:
Швидка:
І ГАЗ-21М, воно ж "Волга":
Такий мотоцикл був колись у мого діда. Чого був, і зараз стоїть, правда, без діла.
УАЗик голови колгоспу та БТР, не голови колгоспу. Скоріш за все або рятувальників, або армійський:
А ще в музеї мешкає такий автобус.
Особливу увагу в музеї приділено бджільництву. Такі круглі вулики-довбанки, безумовно, легше зробити, аніж з дощок, які ще треба було купити.
Класичний димар коло рамок. Тим димарем пасічники відгонять бджіл, аби ті не дуже лізли.
Навіть гніздо ос присутнє. Хоча оси - то не бджоли, але все ж родичі. По маминій лінії троюрідні свояки.
А як мед добутий, збіжжя зібрано, сир заготовлений, то чому б не зіграти на трембіті:
А гори високі-високі, вони багатьох бачили. Пам'ятають і Шугая.
Хто такий Шугай? Ну, зара розповім. Був собі один хлопак, що втік з армії. В Першу Світову багато хто дезертирував. А не любив він панів - страх один. І зібрав ватагу, аби багатих грабувати, бідним роздавати. Але не вийшло з нього Довбуша, бо в багатих брав, а до бідних не дуже доходило. Півтора років чеська жандармерія ловила-ловила, аж загнала в пастку. Де Миколу Шугая зарубали свої ж.
Трапилось так, що свідком того всього став чеський письменник Ян Ольбрахт. Ім'я розбійника він розтиражував по всій Чехії, а вдячні колочав'яни заснували музей його імені. Ще б пак, зробив селу рекламу.
А народна пам'ять місцями не без того, аби прикрасити постать опришка. Казали, що він втік від пана, який був дуже вредний. Коли ото по побіді любив поспати. Аби заснути, гукав когось, аби приколисали. Колисав його Микола, колисав, а той все ніяк не засинав. То муха всядеться, то рак свисне. Хотів було пан за батога братися, аж тут Шугай вхопив сокиру та зарубав пана. Скочив на коня та й подався в гори:
А ще кажуть, якось пили два жандарми в корчмі. Ну, пили собі, говорили про що де по чому. Аж тут підсів до них дядько. Поправді сказать, не було йому більш де підсідати. П'ятниця, вечір, всі менеджери по вівцям та по сиру якраз зібралися на пиво. Посидів з ними, погомонів, а потім пішов. Гроші позоставив в папірці, бо ті жандарми ще хотіли пропустити по келишку. Розгорнули вони, аж там написано: тут з вами пив сам Шугай.
Взагалі, люди тут жили як в тому Києві в 1919 році: на Печерську білі, коло Софії Петлюра, а в Дарниці совєти. Так і тут: вівці пасли в Польші, хата була в Румунії, а прати ходили в Чехословаччину. Як не віріте мені, то не тільки я про те кажу. Але найбільший вплив - угорський.
Наостанок чудова пилорама.
Що ж, Колочава містечко чудове, Міжгір'я не менш чудове, а Карпати - взагалі рай.
Проте ми трохи відійдемо від теми гір, аби вже за тиждень навідатися до Ченстохової, а вже потім - знову в гостинні гори!