Міжгір'я.
Перш ніж вибирати собі базу для відпочинку в Карпатах, треба кілька раз подумати про критерії відбору. Якщо вам потрібна первинна автентика, ліс, гори - шукайте колибу, або невелику садибу чи хутір. Я б обрав перевал Німчин у Вижниці. Якщо вам потрібна турбаза - Заросляк, Глобус коло підніжжя Говерли. Якщо шукаєте води - Трускавець, Свалява. А якщо ви обираєте собі комфортну місцину з лісом, супермаркетами, ресторанами із відносною близькістю кількох цікавих місць - Ворохта або Міжгір'я до ваших послуг.
Десь з тої сторони, з північного сходу видніється підніжжя гори Нестеровець, на сході - її не видно Кам'янка.
З другого боку - Кук. Може, якщо піднятися повище, та раніше, то побачите.
На півдні у нас - Тарниця і Чистий Верх та приміське поселення Запереділля.
Вся ця долина називається Міжгірсьською угловиною між Боржавою та Південно-Захдною частиною Внутрішніх Горган. Посеред угловини тече ріка Ріка. Оригінальна назва.
Саме із-за високих відкритих полонин та он тих сосен цю долину полюбили скотарі та лісоруби. Одні розчищали пасовиська, на яких другі випасали корів та овечок. Так і назвали те місце - Воловим. А ще кажуть, що на волах сюди приїхало горе. Інші кажуть, що тому воловим назвали, що юди можна було дістатися тільки на волах
А от ще мені казали, що насправді Волове, як і Воловець назвали лісоруби. Вони рубали дерева, а стовбури спускали донизу спеціальними жолобами, валовами, згодом названими на німецький лад ризами.
Але не тільки трудящі люди полюбляли ці місця. Водилися тут і розбійники. Свої скарби вони ховали в горі Кам'яка, в якій водилося багато печер. Якось гору труснуло і вхід до сховища завалило. Розбійники, розчаровані в цьому житті, пішли собі геть. Кажуть, одні потім в кляшторах осіли, другі пішли в королівську гвардію, а хтось і до Києва дойшов, там мені цю легенду і розповів. По правді казати, кепські то були розбійники. Але мова не про них, а про їх скарб. Як відомо, скарбом, щойно його полишать господарі, тут же заопікується нечиста сила. І от якось молодий вівчар присів коло того заваленого місця. Задрімав собі. Аж тут гора розійшлася, і з неї війшов такий собі дідуньо. На обхід скарбів йшов, аби перерахувати все. Вівчар за ним. Ідуть собі і йдуть, аж баче хлопчина - а у дідуня копита замість ніг. Він перелякався та схопився за хреста, якого помітив в одному з склепів. Гора як задвигтить, як зашумить! Дід зник, а вівчар опинився на тому ж місці, де спав. Пішов собі, не знаючи, що тому скарб дістанеться, хто збудує там монастир. Але оскільки монахів на такі місця не тягне, то й досі раз на рік коло завалу палає полум'я.
В центрі можна знайти греко-католицьку кам'яну церкву.
Із залишками цвинтаря:
Гори з чудовим величезним місяцем:
Православний новобуд:
Знову гори:
Старі будинки. Тут їх не так щоб багато, але зустрічаються:
І знову гори:
Хутори під горами:
Дерев'яні хатинки на пару поверхів:
А є й напівмазанки:
Отой собака, Джек, дуже прив'язливий і полюбляє пряники. Він провів з нами чудовий пікнік на березі Ріки. Також нам склали компанію рибалки:
Та зелені комашки:
А по околицях - дерев'яні церкви. Воскресіння Христового:
Та ще одна на Волівчику:
Величезні джмелі збирають мед. Якщо чесно, я не знаю, чи їстивний джмелиний мед, і як взагалі кусаються джмели. Вони насправді досить миролюбиві і не дуже нападають на людей.
Тут добре вдень:
Можна сидіти собі та слухати легенли про давні роди Урмезеїв та Ліпчаів, про напади татар та похід Дьєрдя Ракоці.
Але особливими здаються місячні ночі, вони чудові та прекрасні!
Загадково мовчить храм:
Палають ліхтарі на порожніх вулицях:
Десь з тої сторони, з північного сходу видніється підніжжя гори Нестеровець, на сході - її не видно Кам'янка.
З другого боку - Кук. Може, якщо піднятися повище, та раніше, то побачите.
На півдні у нас - Тарниця і Чистий Верх та приміське поселення Запереділля.
Вся ця долина називається Міжгірсьською угловиною між Боржавою та Південно-Захдною частиною Внутрішніх Горган. Посеред угловини тече ріка Ріка. Оригінальна назва.
Саме із-за високих відкритих полонин та он тих сосен цю долину полюбили скотарі та лісоруби. Одні розчищали пасовиська, на яких другі випасали корів та овечок. Так і назвали те місце - Воловим. А ще кажуть, що на волах сюди приїхало горе. Інші кажуть, що тому воловим назвали, що юди можна було дістатися тільки на волах
А от ще мені казали, що насправді Волове, як і Воловець назвали лісоруби. Вони рубали дерева, а стовбури спускали донизу спеціальними жолобами, валовами, згодом названими на німецький лад ризами.
Але не тільки трудящі люди полюбляли ці місця. Водилися тут і розбійники. Свої скарби вони ховали в горі Кам'яка, в якій водилося багато печер. Якось гору труснуло і вхід до сховища завалило. Розбійники, розчаровані в цьому житті, пішли собі геть. Кажуть, одні потім в кляшторах осіли, другі пішли в королівську гвардію, а хтось і до Києва дойшов, там мені цю легенду і розповів. По правді казати, кепські то були розбійники. Але мова не про них, а про їх скарб. Як відомо, скарбом, щойно його полишать господарі, тут же заопікується нечиста сила. І от якось молодий вівчар присів коло того заваленого місця. Задрімав собі. Аж тут гора розійшлася, і з неї війшов такий собі дідуньо. На обхід скарбів йшов, аби перерахувати все. Вівчар за ним. Ідуть собі і йдуть, аж баче хлопчина - а у дідуня копита замість ніг. Він перелякався та схопився за хреста, якого помітив в одному з склепів. Гора як задвигтить, як зашумить! Дід зник, а вівчар опинився на тому ж місці, де спав. Пішов собі, не знаючи, що тому скарб дістанеться, хто збудує там монастир. Але оскільки монахів на такі місця не тягне, то й досі раз на рік коло завалу палає полум'я.
В центрі можна знайти греко-католицьку кам'яну церкву.
Із залишками цвинтаря:
Гори з чудовим величезним місяцем:
Православний новобуд:
Знову гори:
Старі будинки. Тут їх не так щоб багато, але зустрічаються:
І знову гори:
Хутори під горами:
Дерев'яні хатинки на пару поверхів:
А є й напівмазанки:
Отой собака, Джек, дуже прив'язливий і полюбляє пряники. Він провів з нами чудовий пікнік на березі Ріки. Також нам склали компанію рибалки:
Та зелені комашки:
А по околицях - дерев'яні церкви. Воскресіння Христового:
Та ще одна на Волівчику:
Величезні джмелі збирають мед. Якщо чесно, я не знаю, чи їстивний джмелиний мед, і як взагалі кусаються джмели. Вони насправді досить миролюбиві і не дуже нападають на людей.
Тут добре вдень:
Можна сидіти собі та слухати легенли про давні роди Урмезеїв та Ліпчаів, про напади татар та похід Дьєрдя Ракоці.
Але особливими здаються місячні ночі, вони чудові та прекрасні!
Загадково мовчить храм:
Палають ліхтарі на порожніх вулицях: