Водоспад Шипіт
Якщо вже ви відвідали Синевір, то як не побувати на іншій легенді Закарпаття - водоспаді Шипіт. Він лежить не так щоб на виду, до нього треба проїхатися довгими крученими гірськими шляхами, що піднімаються то вгору, то стрімко спадають вниз. Гори тут не високі, і вся місцевість трохи схожа на Поділля або навіть південну київщину чи черкащину.
Жнива вже закінчилися, сіно на зиму зібрано. Основою господарства є тваринництво. Корови, вівці, кози. Хоча за всі мої відвідини Карпат я так і не знайшов класичної полонини з овечками, коров'ячі череди траплялися і не раз.
Повітря надзвичайно чисте. Ви виходите з машини і дихаєте, і не можете надихатися.
Чи то вітер в горах, чи то справді чутно якесь шелестіння? Так, от вже і поряд водоспад. Його вода тече м'яко, плавно, шепотить собі, стікаючи камінням до низу. Можна всістися собі на каміння поряд і під музику струменів послухати давніх легенд.
Кажуть, що колись в Пилипці - то село поряд, жили собі дівчина (багата, як водиться) і хлопець (бідний). І ось покохали вони одне одного. Але в ті далекі часи, як і зараз, шанували правило: знайся кінь з конем, а віл з волом. То ж наші герої обрали собі за місце вершину цього водоспаду. Ходили собі, милувалися, аж раптом їх викрила мати дівчини. А була вона, любі слухачі, мало того, що багата, але дуже сердита. І як почала кричати, як почала клясти! А гори вони такі, все чують, все бачать. Раптом налетіла буря, і поток води змив дівчину і хлопця донизу. Одні кажуть, що вони різними потоками спустилися вниз, інші кажуть, що разом. Але більше їх ніхто не бачив. Тільки одного разу, якраз перед Іваном Купалою прийшла мати до водоспаду і почула наче шепіт доньки. З тих пір і прозвали водоспад Шипотом.
Хіппі, які частенько навідуються в ці місця, оповідають, що колись жив собі музика Шипіт, що дуже любив розповідати приповідки та цікаві історії. Ходив, веселив людей. Аж раптом виявив, що всі історії та приповідки в нього закінчились. Засумуваав бідолашний, і хотів було піти світ за очі, коли ж вітер йому нашепотів, що треба вирушати в дорогу. Йшов він собі йшов, і прийшов до гір. І десь тут, коло водоспаду, зустрів дідуся. Той запросив його до гроту, де мешкали всі історії та казки світу. Зайшов музика і почав слухати. А дідуньо то одним оком зиркне, то другим. Одне око в того дідуся світило як місяць, друге - як сонце. І саме ті очі засліпили Шипота. Але чи важливий зір тому, хто зустрівся зі всіма історіями світу? Тоді, бачачи чистоту намірів та прагнення музики до знань, старий подарував йому своє третє око. І пішов той, внутрішнім зором наділений по світу. Кажуть зустрічався із багатьма ленегдарними особами, казковими персонажами, кажуть надихнув і братів Грімм, і Шарля Перо. А на старості років повернувся до водоспаду та віддав дідусеве своє третє око. Так і прозвали той водоспад Шипотом, а хіппі облюбовали це місце для своїх зустрічей.
Що ж, від шипоту не далеко і до Воловця, і до Межигіря. Он там воно, серед гір.
Жнива вже закінчилися, сіно на зиму зібрано. Основою господарства є тваринництво. Корови, вівці, кози. Хоча за всі мої відвідини Карпат я так і не знайшов класичної полонини з овечками, коров'ячі череди траплялися і не раз.
Повітря надзвичайно чисте. Ви виходите з машини і дихаєте, і не можете надихатися.
Чи то вітер в горах, чи то справді чутно якесь шелестіння? Так, от вже і поряд водоспад. Його вода тече м'яко, плавно, шепотить собі, стікаючи камінням до низу. Можна всістися собі на каміння поряд і під музику струменів послухати давніх легенд.
Кажуть, що колись в Пилипці - то село поряд, жили собі дівчина (багата, як водиться) і хлопець (бідний). І ось покохали вони одне одного. Але в ті далекі часи, як і зараз, шанували правило: знайся кінь з конем, а віл з волом. То ж наші герої обрали собі за місце вершину цього водоспаду. Ходили собі, милувалися, аж раптом їх викрила мати дівчини. А була вона, любі слухачі, мало того, що багата, але дуже сердита. І як почала кричати, як почала клясти! А гори вони такі, все чують, все бачать. Раптом налетіла буря, і поток води змив дівчину і хлопця донизу. Одні кажуть, що вони різними потоками спустилися вниз, інші кажуть, що разом. Але більше їх ніхто не бачив. Тільки одного разу, якраз перед Іваном Купалою прийшла мати до водоспаду і почула наче шепіт доньки. З тих пір і прозвали водоспад Шипотом.
Хіппі, які частенько навідуються в ці місця, оповідають, що колись жив собі музика Шипіт, що дуже любив розповідати приповідки та цікаві історії. Ходив, веселив людей. Аж раптом виявив, що всі історії та приповідки в нього закінчились. Засумуваав бідолашний, і хотів було піти світ за очі, коли ж вітер йому нашепотів, що треба вирушати в дорогу. Йшов він собі йшов, і прийшов до гір. І десь тут, коло водоспаду, зустрів дідуся. Той запросив його до гроту, де мешкали всі історії та казки світу. Зайшов музика і почав слухати. А дідуньо то одним оком зиркне, то другим. Одне око в того дідуся світило як місяць, друге - як сонце. І саме ті очі засліпили Шипота. Але чи важливий зір тому, хто зустрівся зі всіма історіями світу? Тоді, бачачи чистоту намірів та прагнення музики до знань, старий подарував йому своє третє око. І пішов той, внутрішнім зором наділений по світу. Кажуть зустрічався із багатьма ленегдарними особами, казковими персонажами, кажуть надихнув і братів Грімм, і Шарля Перо. А на старості років повернувся до водоспаду та віддав дідусеве своє третє око. Так і прозвали той водоспад Шипотом, а хіппі облюбовали це місце для своїх зустрічей.
Що ж, від шипоту не далеко і до Воловця, і до Межигіря. Он там воно, серед гір.