+ + + +
Коли переходиш у режим самозабезпечення, якось дуже швидко усі оточуючі починають сприймати то все як належне, а потім дуже сильно дивуються, що у мене наприкінці року накопичилась така купа справ, ти ж в декреті які у тебе можуть бути справи. І, власне, я не маю жодного вибору як вирішувати їх разом із малим на горбу, наскільки то взагалі можливо. Ну і звісно кататись містом на авто, коли дитяче автокрісло невідрегульоване і банально вже не застібається на динозаврі то окрема пісня. Все ж ліпше ніж громадським транспортом. Але все одно ображаюсь, Знов мовчу, шо хотілося б сходити в салон і привести себе до ладу та у басейн для розмаїття (справка лежить ще з 7го числа). Так я розумію мама захворіла і це мені теж здорових нервів не додає, особливо на фоні того, що вона їсть купу хіміїї та антибіотиків аби швидко видужити, а натомість затягує свою болячку ще на тиждень. Кароче, все як зазвичай. Кінець року.
А так останній тиждень, депресуха почала трохи підгризати мені п*яти. Відчуваю якийсь частковий занепад, нема ні сил, ні бажань рухатись далі. Всі навкруги хворіють і то вже якась істерія із тими хворобами. А ще почалось із Алеппо, а потім кожен день якісь сумні новини, вбивства і нещасні випадки, хочеться налаштуватись на свято, а не виходить. Сніга нема, ялинку теж мабуть будем ставить 31 го аж, то нехай.
А так останній тиждень, депресуха почала трохи підгризати мені п*яти. Відчуваю якийсь частковий занепад, нема ні сил, ні бажань рухатись далі. Всі навкруги хворіють і то вже якась істерія із тими хворобами. А ще почалось із Алеппо, а потім кожен день якісь сумні новини, вбивства і нещасні випадки, хочеться налаштуватись на свято, а не виходить. Сніга нема, ялинку теж мабуть будем ставить 31 го аж, то нехай.