Фаршрутка українського Рагнарьоку
Наш приємний та незакомплексований друг Павіан Томас Сирота, книгу про якого видало видавництво “Люта Справа”, знов вигулькнув з бурхливої колотнечі українського літературного процесу, щоб як слід насрати в душу та розповісти бувальщину щодо простих трудових буднів Ненародженого. Як істота, що познала Істину, але не встигла вчасно зістрибнути з колеса Сансари, Томас приречений забути все, що з ним трапилося в попередніх пригодах, і знайти на свою хвостату сраку нових. Отже Томас біжить від залізничних мусорів та використовує проти них ефективну агроельфійську зброю, яка ще стане йому у нагоді, - буряки. Відірвавшись від переслідування, Томас спостерігає апокаліптичну картину удара блискавки у вагон потягу із опецькуватими ментами. Пиздець? Пиздець! Але у порівнянні із наступними пригодами, це лише аперитивчик для розігріву.
Томас Якович, пробравшись через поле кукурудзи (як тут не пригадати дитячу примовку "вийди, падло, з кукурудзи!"), опиняється на автобусній зупинці, де сподівається сісти на маршрутку та поїхати в Київ. Замість цього він, разом із старим дідом Відукіндом Васильовичем Переїбихаудегеном, в якому кмітливий читач швидко впізнає скандинавського бога Одіна, сідають у маршрутку, щоб відправитись Нахуй, де буде розгортатися остання битва Рагнарьок. Що правда Відукінд Васильович виявляється насправді Арлекіном Петровичем, а звитяжна битва відбудеться не на мечах чи вогнепальних стволах, а перш за все на культурних кодах та цивілізаційних сенсах.
У читача одразу виникає два запитання: чому фаршрутка, і чому Нахуй? Як відомо, громадський транспорт є основним засобом внутрішнього пересування посполитих нашої країни. І якщо автобус - це "Велика колісниця", то маршрутка - "мала колісниця", на ній їздять до Району, на ринок за новими тапками «моноліт», в магазин по пиво, в сусіднє село на весілля та пиздилку в клубі, тож цілком зрозуміло, що Нахуй за просвітленням український народ теж поїде на маршрутці.
А фаршруткою вона називається, бо нафарширована українськими архетипами, богами та сенсами. Чому ж саме Нахуй? Ерудовані знавці географії можуть подумати, що фаршрутка прямує в китайське курортне містечко Нахуй, але це не так. Нахуй - це сакральне місце, яке ніхто не бачив, з невизначеними географічними координатами, в яке кожен українець хоча б раз в житті був посланий, а деякі навіть там побували, підсвідомо підозрюючи, але не бачачи, а тільки риторично запитуючи: "А куди це ми Нахуй прийшли?". Нахуй - місце сили, місце народження та кінця всього. Де ж ще відбутися битві проти московитської некромантичної магії Западла, як не в такому місці?
Отже нашим героям, серед яких є не тільки скандинавські, але й індо-арійські боги, а також представники європейського кліру, різноманітні військові селовики, генератори нових та хранителі прадавніх культурних сенсів, треба буде перебороти хтонічне втілення того природного явища, яке німецькі філософи від психології назвали мортідо, а автор дав ім'я Юрій Володимирович Долгорукій-Гагарін, і який мешкає наразі в засніженій Московії. Автор влучно підмітив тягу північних сусідів до руйнування та самодеструкції і навіть те, що весь кмітливий винахідницький геній сусідів так чи інакше спрямований на руйнацію. Герої протиставлять нищівним культурним кодам російського блатняка міцні селянські прокльони та те що потрапляє під руку в простій сільській хаті, а остаточний Coup de gras має нанести сама Природа як стихійне явище, яке уособилося в нашому розумному та балакучому хвостатому другові. Епос одним словом із усіма пригодами та алкоголем, який зазвичай витікає в таких випадках.
Про що ж насправді ця книжка?
Якщо добре штрикнуть гострим заступом аналізу і відгорнути в сторону звитяжну канву пригод павіана та його друзів, ми побачимо роман-застереження. Як в свій час Джон Роуел Толкієн в «Гоббіті» нишком, як футбольний фанат - бухло на матч, проносив в підсвідомість читача ідею битися за справедливість та щастя інших людей, навіть нехтуючи власним комфортом, так Ivan Semesyuk проносить ідею вбивчої небезпечності московитських культурних кодів, сенсів та цінностей, починаючи від очевидної токсичності блатной естетики і шансону і закінчуючи Цоєм та русскім роком.
Отже перед нами загорнутий у яскраву обгортку бурлеску і политий мацним шаром екшену роман-попередження, який я б рекомендував для позакласного читання учням середніх та старших класів, і тоді наш Рагнарьок закінчиться перемогою, а не зрадою і все в нас буде харашо, і буряки вродять!
P.S. Ну і що, що там матюки? Ви що думаєте, діти в школі їх не знають?