Московіада
Я навіть мив би тепловози
на вокзалі Келеті -
аби тільки ближче до Буди з її зеленими
пагорбами
Мені останнім часом сни дивні сняться. Я потім довгими днями ходжу і думаю собі про щось. Думаю що я то десь бачив. І намагаюсь згадати де ж то було. Я не можу навіть припустити, що то мені наснилося. Адже то настільки реально! Настільки живописно і життєпереповнено! Ну не може того не бути насправді. І велика-висока гвинтова драбина (східці) у академічному молодому театрі - то є стовідсоткове підтвердження. І дивишся вниз, і бачиш десятки метрів вільного, нічим, окрім важкого густого повітря, не заповненого, простору. Зрозуміло, що саме тут і проходило усе дійство. Неважливо що драбина була кругла (а ця квадратна), неважливо що було темніше і обшарпаніше. Це ж саме тут проходив той урок акторської майстерності. То не могло бути де інде. Це ж театр! І саме тут ота дівчина так чудово зіграла самогубцю, пірнувши у густе, і уже не зовсім прозоре повітря. Шкода, мені не видно було як вона приземлилася, шкода, до мене дійшло лише відлуння криків...
І спектакль. Чи то пак вистава. Ступка, котрий прикинувся Отто фон Ф., і намагається переконати публіку в тому, що він видатний український поет. Чарівна дівчина з невідомої мені африканської країни, на яку у душі спустився невимовний для мене дух землеробства і плодючості... Блазень, котрий весь час нагадує Отто фон Ф. про Галю, що тільки-но повернулася з середньої азії, про українську прогресивну газету, на котру так чекає ненька, про страшний і великий дитячий світ. Блазень, з котрим фон Ф. горланить вставай Україно, ненько вставай, москаль вже годину не спить... Циганський барон, батько 20-ти діточок, що втопився в гівні. "Сашко", що так і не може написати жодного путнього вірша... і визвірюється на Ф. Чудовий телефонний жарт Ступки молодшого, завдяки якому "Сашко" залишається без погонів, але в підземеллі. Хмільна оргія вищого партійного керівництва, валютні проститутки з голими задами та цнотливими фартушками... Одним словом, усе за Андруховичем. Здавалося б... ставиш класичну виставу, просто робиш дослівну постановку за романом, видираючи безсовісно цитати з тексту автора, не роблячи нічого, окрім недолугих декорацій. А виходить, на тобі, трохи вульгарна, відчутно смішна, смілива і (тихенько, нікому не кажи) авангардна вистава. Щось, над чим інші (от дУрні!) б’ються. Хоча що з того... Зал зривається на гомеричний регіт від туалетних жартів рівня дешевих американських молодіжних комедій. Могиляночки грайливо виставляють зади вище свого носа, обговорюючи в антракті хто скільки разів перечитав Московіаду. Потворство. Вульгарність. Несмак. І серйозні сиві дамочки сидять у ряді попереду, серйозно спостерігають за жовто-блакитними ммм.... "підштанниками" Ступки.
А в навушниках грає
... дякуючи її дідові, котрий каже
Не їдь до Львова, такого міста немає...
І я їду, поспішаю за квитком туди, де міста вже немає...
.. а поїзд гнав собі далі й колеса
як дурні вибивали
одне й те саме, одне й те саме:
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Я також їду
цим плцкартним вагоном,
цією нічліжкою на колесах,
де світла саме настільки,
щоб не заснути і не читати,
саме настільки,
аби повіситися.
на вокзалі Келеті -
аби тільки ближче до Буди з її зеленими
пагорбами
Мені останнім часом сни дивні сняться. Я потім довгими днями ходжу і думаю собі про щось. Думаю що я то десь бачив. І намагаюсь згадати де ж то було. Я не можу навіть припустити, що то мені наснилося. Адже то настільки реально! Настільки живописно і життєпереповнено! Ну не може того не бути насправді. І велика-висока гвинтова драбина (східці) у академічному молодому театрі - то є стовідсоткове підтвердження. І дивишся вниз, і бачиш десятки метрів вільного, нічим, окрім важкого густого повітря, не заповненого, простору. Зрозуміло, що саме тут і проходило усе дійство. Неважливо що драбина була кругла (а ця квадратна), неважливо що було темніше і обшарпаніше. Це ж саме тут проходив той урок акторської майстерності. То не могло бути де інде. Це ж театр! І саме тут ота дівчина так чудово зіграла самогубцю, пірнувши у густе, і уже не зовсім прозоре повітря. Шкода, мені не видно було як вона приземлилася, шкода, до мене дійшло лише відлуння криків...
І спектакль. Чи то пак вистава. Ступка, котрий прикинувся Отто фон Ф., і намагається переконати публіку в тому, що він видатний український поет. Чарівна дівчина з невідомої мені африканської країни, на яку у душі спустився невимовний для мене дух землеробства і плодючості... Блазень, котрий весь час нагадує Отто фон Ф. про Галю, що тільки-но повернулася з середньої азії, про українську прогресивну газету, на котру так чекає ненька, про страшний і великий дитячий світ. Блазень, з котрим фон Ф. горланить вставай Україно, ненько вставай, москаль вже годину не спить... Циганський барон, батько 20-ти діточок, що втопився в гівні. "Сашко", що так і не може написати жодного путнього вірша... і визвірюється на Ф. Чудовий телефонний жарт Ступки молодшого, завдяки якому "Сашко" залишається без погонів, але в підземеллі. Хмільна оргія вищого партійного керівництва, валютні проститутки з голими задами та цнотливими фартушками... Одним словом, усе за Андруховичем. Здавалося б... ставиш класичну виставу, просто робиш дослівну постановку за романом, видираючи безсовісно цитати з тексту автора, не роблячи нічого, окрім недолугих декорацій. А виходить, на тобі, трохи вульгарна, відчутно смішна, смілива і (тихенько, нікому не кажи) авангардна вистава. Щось, над чим інші (от дУрні!) б’ються. Хоча що з того... Зал зривається на гомеричний регіт від туалетних жартів рівня дешевих американських молодіжних комедій. Могиляночки грайливо виставляють зади вище свого носа, обговорюючи в антракті хто скільки разів перечитав Московіаду. Потворство. Вульгарність. Несмак. І серйозні сиві дамочки сидять у ряді попереду, серйозно спостерігають за жовто-блакитними ммм.... "підштанниками" Ступки.
А в навушниках грає
... дякуючи її дідові, котрий каже
Не їдь до Львова, такого міста немає...
І я їду, поспішаю за квитком туди, де міста вже немає...
.. а поїзд гнав собі далі й колеса
як дурні вибивали
одне й те саме, одне й те саме:
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Я також їду
цим плцкартним вагоном,
цією нічліжкою на колесах,
де світла саме настільки,
щоб не заснути і не читати,
саме настільки,
аби повіситися.