Альбер Камю "Чума"
Читати Камю, коли в країні і так практично чума - це своєрідна форма мазохізма. Але якоюсь мірою ця книга заспокоює. І не тільки щасливим фіналом. А скоріше вона дозволяє змиритись з тим, що відбувається, прийняти життя яким воно є і не піддаватись паніці.
"Чуму" я колись в школі читала в хрестоматії, але Камю неодмінно треба перечитувати ще і ще, особливо зараз. Ця книга дозволяє ніби відійти на декілька метрів і поспострерігати за тим, що відбувається, зі сторони. Зрозуміти, хто ти в цій історії. Це дуже корисно іноді. Та й писалась ця книга не зовсім про хворобу, а якраз про фашизм. У нас тепер це явище називається "антифашизмом", але одна фігня.
Критична ситуація розкриває людей такими, як вони є. Хтось мародерствує, хтось впадає в паніку, хтось геройствує, хтось мовчки допомагає, а для когось чума (або війна) - природнє середовище, поза яким йому живеться не комфортно. Це ми вже бачили. Це все було на майдані, і якоюсь мірою триває зараз. І цим Камю як ніколи актуальний.
Так, книга важка, але без сантиментів, без рожевих соплів (і без зелених теж), без смакування болю і розфарбовування страждань. Своєрідна хроніка подій. А зашиті в діалогах розмірковування - напрочуд влучні і глибокі. Камю - класик, чо уж там.
І да, "Чуму" неможна кидати напівдорозі. Цього робити і не хочеться, але навіть якби хотілось - не можна. Інакше чума так і лишиться всередині, невилікувана. Обов'язково треба дібратись до останніх сторінок, видужати і очиститись. Так що якщо вирішили відкрити цю книгу, обов'язово добре подумайте - чи готові йти до кінця.
"Чуму" качати тут, а я пішла читати "Постороннего". Шось зайшов мені Камю, якось вдало дуже і вчасно...