Альбер Камю "Посторонний"
Якби Шелдон Купер написав книгу, це була б вона. Ми сниснуті мільйоном умовностей, від нас потребують зовнішніх виявів емоцій та усталеної поведінки, бо "так положено" або "так никто не делает". Що відчуває людина, поведінка якої не керується запитами суспільства? Така людина завжди "стороння", вона не вписана в соціальний код, з нею важко, їй важко, і книга Камю загалом дуже важка.
Бо коли розповідь ведеться від першого обличчя, волею чи неволею здється, ніби герой - це трошечки ти. А коли у героя думки і відчуття з підвивертом, виходить певний дисонанс. Головний герой Камю не викликає симпатії, його важко зрозуміти, але в цьому - напевно головна задумка автора. Таким чином читач розуміє, наскільки теж впаяний в соціальну систему, і наскільки сам чекаєш від людей передбачуваних дій та усталених емоцій.
Половина книги - опис оточення героя та його зв'язків з суспільством. Друга половина - суд. І оця от друга частина книги, на мій погляд, напрочуд актуальна в усі часи. По суті, людину судять не за вчинок, а за його зовнішні прояви. Від того, чи вкладається його життя в звичайні рамки, залежить стратять його чи дозволять жити. В більш широкому сенсі: від цих проявів залежить, як нас сприймуть оточуючі, чи засуджуватимуть або любитимуть, чи сприйматимуть, чи ні.... Коротше, ця книга зробила мені думати. Якоюсь мірою, це не просто повість, а цілий філософський трактат. Якщо хочете відпочити - вона не піде. Якщо навпаки хочеться напружити мозок та пошарудіти звивинами - качати тут.