Обмеженність пізнання
Рідко коли ми можемо знати напевно, якою ситуція у стосунках з іншими людьми є насправді. Тож ми будуємо собі певну картинку, відповідно до якої уявляємо переспективи розвитку цієї ситуації. Якщо уявлення щодо думок, почуттів і поведінки іншої людини, має мало спільного з тим, що є насправді, може настати розчарування від непорозуміння і недоотриманих результатів.
Мені багато разів пояснювали, що для того, щоб зрозуміти іншу людину, слід задавати їй запитання. Діло то насправді, ох яке непросте!
По-перше, страшно задавати питання, які дуже цікавлять і є дуже важливими для цих стосунків, але на які страшно почути негативну відповідь (типу: "Ти мене любиш чи ні?", "У тебе є дівчина/хлопець?", "Ти вважаєш мене своїм хлопцем/дівчиною чи лише другом?"). Чим важливішим і визначальним для нас є таке питання (наприклад, про власну значимість для іншої людини), тим більше напруження і тривоги.
По-друге, питання повинно бути "правильним". Не варто питати про те, що може ранити. Слід сформувати питання так, щоб інша людина одразу ж зрозуміла, що ви маєте на увазі і що хочете почути. Усякі натяки-шматяки тільки псують справу: заходш не "в лоб", а "окольними путями", а людина або просто вас не розуміє, або говорить зовсім не про те, що вас цікавить. "В лоб", до речі, теж погано. Особиво, щодо питань, на які важко відповісти. Наприклад: "Як ти до мене ставишся?" От задайте таке питання Шелдону Купперу з "Теорії великого вибуху".
По третє, навіть якщо чітко усвідомите, що вас турбує, чітко і щиро поставите "правильне" запитання, це зовсім не означає, що почуєте таку ж чітку і щиру відповідь. Наприклад, людина сама не знає відповіді на запитання, от не визначилася. Ви уже подумки заміж вийшли, трьох дітей родили, а ваш партнер сам ще не знає, хоче він мати з вами ще щось крім сексу, чи ні.
До речі, ви можете отримати відповідь, якої зовсім не чекали. Наприклад: "Ти мене любиш чи ні?" Тут уже і готова відповідь у запитанні - або любиш, або ні. І ви собі чітко знаєте, що таке любов, і звісно ж, можна ж тільки любити ("до гроба в білих тапках") або ні. А отримуєте щиру (ніби) відповідь "Не знаю". Або "Що ти називаєш любов'ю?". До речі, на мою думку відповідають питанням на питання у тих випадках, коли хочуть прояснити ситуацію, або коли не хочуть казати правду чи прямо брехати.
Нарешті вам можуть просто тупо збрехати. Тут може бути купа причин: бажання справити краще враження про себе, утримати партнера, до якого байдуже, утримати кількох партнерів одночасно довший час, щоб вибрати з них кращого для себе. Причин може бути купа, але по-моєму, жодної хорошої. Однозначно одне: брешуть тоді, коли бояться казати правду.
Стосунки з такою людиною можуть бути надто енергозатратними: ви намагаєтеся зрозуміти, що відбувається, чому так відбувається, питаєте - а отримуєте відповіді, на які зовсім не можна опиратися, які не підтверджуються ніякими фактами. Це нагадує лавірування між рифами. На таку людину, не можна розраховувати, бо коли ви захочете спертися на неї, то впадете через відсутність опори. Тому між хорошою брехнею і сваркою, я б вибрала останнє: воно хоч і теж дуже неприємне, виснажуюче і енергозатратне, але дає чітко зрозуміти, що інша людина очікує від ваших стосунків. Уоли ж ви задаєте питання, вам говорять одне, ви на це розраховуєте, а на практиці виходить зовсім інше, то це дуже злить, ображає і розчаровує. Я пробувала.
параграф