Кременець
Коли я прихав у Кременець, місто ще спало. Магазини були закриті, а вулиці порожні. Здавалось, місто скоріше мертве, ніж живе. Але о восьмій годині до зупинки під’їхав автобус, з якого почали вибігати студенти, що приїхали на першу пару. Один за одним почали відкриватись крамниці і банки. А за площею самоорганізувався цілий ринок. Місто прокинулось.
Знайомство з Кременцем було вирішено розпочати з замкової гори, з якої можна побачити ціле місто. Я дочекався подруги і ми рушили.
Піднятись туди не важко.
Всього 10-15 хвилин і ми біля Бони.
У кого не має часу на детальну прогулянку містом, може видертись на гору і побачити майже всі пам’ятки Кременця.
Звичайно, головним архітектурним дивом міста є Кременецький колегіум. Його ми досліджували після Бони.
В Кременці багато студентів. Причому доволі спортивних. На стадіоні постійно хтось грає у футбол, а в цей час навколо поля обов’язково хтось намотує круги.
Єдине, що мені не сподобалось - це пам’ятники радянським солдатам визволителям перед входом. Ну, зовсім вони туди не вписуються. Думаю, можна було б знайти для них більш відповідне місце.
Всередині зробив тільки одну фотографію.
Миколаївська церква
Парк
При бажанні весь Кременець можна обійти впродовж дня. У нас такої мети не було, але до залізничного вокзалу все ж таки прогулялись.
По дорозі.
Залізничний вокзал.
Полкова церква
Далі, в процесі дослідження кременецьких гір, знайшли два цвинтаря.
Перший - козацький.
Другий - єврейський.
Наостанок вирішили пройтись у протилежний бік міста.
На ніч планували заселитись у готель «Старе місто». Але найдешевший номер там коштував 200 гривень. Тому зупинились у місці з дивною для готеля назвою «Віка». Двомісний номер там коштує 100 гривень. Але, кажуть, буває ще дешевші варіанти. Наприклад, сімейний гуртожиток.
Останні кадри перед поверненням.
Підсумовуючи. Кременець мені сподобався. Вдень місто дуже активне і енергійне. Вночі тихе і незворушне. Безумовно, в моєму особистому рейтингу міст Кременець попадає в першу десятку.
Знайомство з Кременцем було вирішено розпочати з замкової гори, з якої можна побачити ціле місто. Я дочекався подруги і ми рушили.
Піднятись туди не важко.
Всього 10-15 хвилин і ми біля Бони.
У кого не має часу на детальну прогулянку містом, може видертись на гору і побачити майже всі пам’ятки Кременця.
Звичайно, головним архітектурним дивом міста є Кременецький колегіум. Його ми досліджували після Бони.
В Кременці багато студентів. Причому доволі спортивних. На стадіоні постійно хтось грає у футбол, а в цей час навколо поля обов’язково хтось намотує круги.
Єдине, що мені не сподобалось - це пам’ятники радянським солдатам визволителям перед входом. Ну, зовсім вони туди не вписуються. Думаю, можна було б знайти для них більш відповідне місце.
Всередині зробив тільки одну фотографію.
Миколаївська церква
Парк
При бажанні весь Кременець можна обійти впродовж дня. У нас такої мети не було, але до залізничного вокзалу все ж таки прогулялись.
По дорозі.
Залізничний вокзал.
Полкова церква
Далі, в процесі дослідження кременецьких гір, знайшли два цвинтаря.
Перший - козацький.
Другий - єврейський.
Наостанок вирішили пройтись у протилежний бік міста.
На ніч планували заселитись у готель «Старе місто». Але найдешевший номер там коштував 200 гривень. Тому зупинились у місці з дивною для готеля назвою «Віка». Двомісний номер там коштує 100 гривень. Але, кажуть, буває ще дешевші варіанти. Наприклад, сімейний гуртожиток.
Останні кадри перед поверненням.
Підсумовуючи. Кременець мені сподобався. Вдень місто дуже активне і енергійне. Вночі тихе і незворушне. Безумовно, в моєму особистому рейтингу міст Кременець попадає в першу десятку.