Українська абетка
Не збирався цим серйозно займатись, адже занадто фантастичним видавався кінцевий висновок. Мовляв, не тільки мови, але й абетки орійських і не тільки народів походять від української.
Але пару днів тому був день української мови і ПИСЕМНОСТІ, отож вирішив опублікувати частину.
Вірити чи ні - на розсуд читачів.
Унікальність української абетки.
Хоча, що там може бути унікального: кирилиця - як кирилиця, скажете ви.
Нумо, подивимось.
Офіційна історична наука вважає, що кирилиця була створена на основі грецької мови. (Не всі дослідники з цим згодні, але зараз не про те)
А грецька абетка походить від фінікійської.
А фінікійська?
Самі фінікійці придумали?
Загальноприйнятим вважається з’ява фінікійського письма десь за 1500 років до н.е., а в цей час вони точно самостійними не були - їх завойовували то єгиптяни то хети.
Єгиптяни зі своїми ієрогліфами відпадають, а от щодо хетів - то вважається, що у них було клинописне письмо, яке вони запозичили в ассирійців чи вавілонян.
Але ж, перш ніж запозичити те письмо - хети вже мали імперію, державу з розвиненою суспільною структурою, торгівлею, чиновниками і т.д.
Тобто, без письма вони не могли обійтись. Офіційна наука про це мовчить, бо дійсно не знає й не бажає знати, мабуть.
Тому й ми полишимо хетів, зауважимо тільки що вони було орійським народом, що прийшов в Малу Азію з Оріян Вейджа - північного Причорномор’я, з земель нинішньої України.
Але згадаємо за пелазгів (хетів теж можна, мабуть, віднести до пелазгів, але зараз не про це).
Так от - майже все 2-ге тисячоліття до н.е. все Східне Середземномор’я (узбережжя, в тому числі узбережжя майбутньої Фінікії) було або завойоване пелазгами або було під їхнім впливом.
А тут я іще й надибав цікавинку у френдів на Фейсбуці:
«Історик другої половини I ст. до н. е. Діодор Сіцілійський ясно говорить, що «ХОЧА ВЗАГАЛІ ЦІ ЛІТЕРИ НАЗИВАЮТЬСЯ ФІНІКІЙСЬКИМИ, БО ЇХ ПРИВЕЗЛИ (МОВА ПРО ТОГО Ж КАДМА) ГЕЛЛЕНАМ ІЗ КРАЇНИ ФІНІКІЙЦІВ, ВОНИ МОГЛИ Б НАЗИВАТИСЯ ПЕЛАСҐІЧНИМИ, ОСКІЛЬКИ ПЕЛАСҐИ КОРИСТУВАЛИСЯ НИМИ» [37]». Василь Чебаник, Віктор фон Ерцен-Глєрон - «Буття та об’явлення української мови»
А пелазги з’явились на історичні арені раніше, ніж фінікійці.
Тобто, знову коріння абетки приводить нас до українських теренів.
Ну, і , звісно, логіка.
ДНК-генеалогія довела, що орії (яких «вчені» хибно називають індо-європейцями) вийшли з Оріяни - території сучасної України.
Відтак, логічно, що й свої мови (як модифікації корінної мови) вони теж звідси рознесли.
То чому б їм і не рознести абетку? Ще не було, скажете? Але ж он у пелазгів була таки.
Але залишу історичну частину питання історикам або на пізніше, зараз же повернусь до абетки.
Ні в одній із мов (в усякому разі більш-менш відомих і тих, що претендують на оригінальність) слово «хрест» не починається з літери «Х», крім української, звісно.
Тобто - літера Х, яка і є сама хрестом і означає та озаголовлює це слово.
І це - тільки в українській мові.
Випадково, скажете ви?
Але ж випадковості - це закономірності, що діють за невідомими нам законами, чи не так?
Нумо, подивимось далі.
Етимологічні словники наслідуючи Фасмера стверджують, що
ХРЕСТ «предмет і символ культу християнської релігії»
через посередництво старослов’янської мови запозичене з грецької;
гр. Χρῑστός «Христос, букв. помазаник» є калькою гебр. māshīˊah «помазаник, Месія»;
гр. χρίω «мажу, натираю» переконливої етимології не має;
ім’я Христа було перенесене на хрест як знаряддя страти, що стало символом християнства;
р. крест, [хрест], бр. [хрэст] Носович, [хр¸ст], хрэ́снік, хрысці́ць, др. хрестъ, хрыстъ, п. chrzest «хрещення», chrześniak «хрещеник», ч. kříž, слц. krst, вл. křest, болг. кръст, слн. kríž, krstíti;
Ов-ва!
То, виходить, цей символ до приходу християн не мав ніякої назви чи був невідомим?
Якось не дуже віриться (невже таку просту і розповсюджену фігуру наші пращури ніяк не називали?) , зате чітко вкладається в нав’язуваний деякими «істориками» і християнами стереотип, що до приходу християнства наші предки були дикими звірями.
Ось вам індо-орійськими мовами - непальською - КРАСА, сингальською КАРАС.
Фасмер з послідовниками вчергове проколовся, але у нього не було мережі й гугла, можна зрозуміти.
То що ж, в результаті, ми бачимо?
Це слово вийшло з наших теренів 4.5-5 тисяч років тому, відтак йому як мінімум 5 тисяч років.
Але все ж- що воно значило, що символізувало?
А це - ніяка не таємниця, хроніки мандрівників середньовіччя засвідчують, що на Русі (навіть іще в часи християнізації) скрізь зустрічались статуї Бога Хорса - Бога Сонця (деякі дослідники уточнюють, що Бога Сонячного диска - тобто Кола (Кора-Хора-Гора).
Так от його символом був хрест, вписаний в коло. Причому, саме рівнобічний (у християн - з видовженим нижнім кінцем) - такий, до речі, яким наша бойова техніка маркувалась під час наступальної балаклійсько-ізюмської операції.
Як варіант цього хреста - сварга-свастя.
Відтак, виходячи зі звукозміни присвійного прикметника отримуємо: Чий? - Хорса-Хореса- Хореста-хреста- хрест.
Тому-то, придумуючи абетку найбільш логічним було літеру, яка вже відповідала загальноприйнятому символу й назвати за чільним звуком цього слова.
Далі буде
Але пару днів тому був день української мови і ПИСЕМНОСТІ, отож вирішив опублікувати частину.
Вірити чи ні - на розсуд читачів.
Унікальність української абетки.
Хоча, що там може бути унікального: кирилиця - як кирилиця, скажете ви.
Нумо, подивимось.
Офіційна історична наука вважає, що кирилиця була створена на основі грецької мови. (Не всі дослідники з цим згодні, але зараз не про те)
А грецька абетка походить від фінікійської.
А фінікійська?
Самі фінікійці придумали?
Загальноприйнятим вважається з’ява фінікійського письма десь за 1500 років до н.е., а в цей час вони точно самостійними не були - їх завойовували то єгиптяни то хети.
Єгиптяни зі своїми ієрогліфами відпадають, а от щодо хетів - то вважається, що у них було клинописне письмо, яке вони запозичили в ассирійців чи вавілонян.
Але ж, перш ніж запозичити те письмо - хети вже мали імперію, державу з розвиненою суспільною структурою, торгівлею, чиновниками і т.д.
Тобто, без письма вони не могли обійтись. Офіційна наука про це мовчить, бо дійсно не знає й не бажає знати, мабуть.
Тому й ми полишимо хетів, зауважимо тільки що вони було орійським народом, що прийшов в Малу Азію з Оріян Вейджа - північного Причорномор’я, з земель нинішньої України.
Але згадаємо за пелазгів (хетів теж можна, мабуть, віднести до пелазгів, але зараз не про це).
Так от - майже все 2-ге тисячоліття до н.е. все Східне Середземномор’я (узбережжя, в тому числі узбережжя майбутньої Фінікії) було або завойоване пелазгами або було під їхнім впливом.
А тут я іще й надибав цікавинку у френдів на Фейсбуці:
«Історик другої половини I ст. до н. е. Діодор Сіцілійський ясно говорить, що «ХОЧА ВЗАГАЛІ ЦІ ЛІТЕРИ НАЗИВАЮТЬСЯ ФІНІКІЙСЬКИМИ, БО ЇХ ПРИВЕЗЛИ (МОВА ПРО ТОГО Ж КАДМА) ГЕЛЛЕНАМ ІЗ КРАЇНИ ФІНІКІЙЦІВ, ВОНИ МОГЛИ Б НАЗИВАТИСЯ ПЕЛАСҐІЧНИМИ, ОСКІЛЬКИ ПЕЛАСҐИ КОРИСТУВАЛИСЯ НИМИ» [37]». Василь Чебаник, Віктор фон Ерцен-Глєрон - «Буття та об’явлення української мови»
А пелазги з’явились на історичні арені раніше, ніж фінікійці.
Тобто, знову коріння абетки приводить нас до українських теренів.
Ну, і , звісно, логіка.
ДНК-генеалогія довела, що орії (яких «вчені» хибно називають індо-європейцями) вийшли з Оріяни - території сучасної України.
Відтак, логічно, що й свої мови (як модифікації корінної мови) вони теж звідси рознесли.
То чому б їм і не рознести абетку? Ще не було, скажете? Але ж он у пелазгів була таки.
Але залишу історичну частину питання історикам або на пізніше, зараз же повернусь до абетки.
Ні в одній із мов (в усякому разі більш-менш відомих і тих, що претендують на оригінальність) слово «хрест» не починається з літери «Х», крім української, звісно.
Тобто - літера Х, яка і є сама хрестом і означає та озаголовлює це слово.
І це - тільки в українській мові.
Випадково, скажете ви?
Але ж випадковості - це закономірності, що діють за невідомими нам законами, чи не так?
Нумо, подивимось далі.
Етимологічні словники наслідуючи Фасмера стверджують, що
ХРЕСТ «предмет і символ культу християнської релігії»
через посередництво старослов’янської мови запозичене з грецької;
гр. Χρῑστός «Христос, букв. помазаник» є калькою гебр. māshīˊah «помазаник, Месія»;
гр. χρίω «мажу, натираю» переконливої етимології не має;
ім’я Христа було перенесене на хрест як знаряддя страти, що стало символом християнства;
р. крест, [хрест], бр. [хрэст] Носович, [хр¸ст], хрэ́снік, хрысці́ць, др. хрестъ, хрыстъ, п. chrzest «хрещення», chrześniak «хрещеник», ч. kříž, слц. krst, вл. křest, болг. кръст, слн. kríž, krstíti;
Ов-ва!
То, виходить, цей символ до приходу християн не мав ніякої назви чи був невідомим?
Якось не дуже віриться (невже таку просту і розповсюджену фігуру наші пращури ніяк не називали?) , зате чітко вкладається в нав’язуваний деякими «істориками» і християнами стереотип, що до приходу християнства наші предки були дикими звірями.
Ось вам індо-орійськими мовами - непальською - КРАСА, сингальською КАРАС.
Фасмер з послідовниками вчергове проколовся, але у нього не було мережі й гугла, можна зрозуміти.
То що ж, в результаті, ми бачимо?
Це слово вийшло з наших теренів 4.5-5 тисяч років тому, відтак йому як мінімум 5 тисяч років.
Але все ж- що воно значило, що символізувало?
А це - ніяка не таємниця, хроніки мандрівників середньовіччя засвідчують, що на Русі (навіть іще в часи християнізації) скрізь зустрічались статуї Бога Хорса - Бога Сонця (деякі дослідники уточнюють, що Бога Сонячного диска - тобто Кола (Кора-Хора-Гора).
Так от його символом був хрест, вписаний в коло. Причому, саме рівнобічний (у християн - з видовженим нижнім кінцем) - такий, до речі, яким наша бойова техніка маркувалась під час наступальної балаклійсько-ізюмської операції.
Як варіант цього хреста - сварга-свастя.
Відтак, виходячи зі звукозміни присвійного прикметника отримуємо: Чий? - Хорса-Хореса- Хореста-хреста- хрест.
Тому-то, придумуючи абетку найбільш логічним було літеру, яка вже відповідала загальноприйнятому символу й назвати за чільним звуком цього слова.
Далі буде