"Експрес до Галіції" Богдана Коломійчука (рецензія)
З першого роману "Людвисар. Ігри вельмож" (2013) пригадую, що Богдан Коломійчук пише історико-авантюрну прозу та любить кручені детективні сюжети. Використовує історичне тло, але малює його недбало і без смаку до деталей.
Що змінилося за 7 років?
"Експрес до Галіції" Б.Коломійчук (ілюстрація до рецензії)
Восьмий (якщо я правильно порахував) роман "Експрес до Галіції" - історичний поліцейський+шпигунський детектив. Наша відповідь Ерасту Фандоріну, а заодно львівський привіт "Лазарусу" Світлани Тараторіної.
Автор веде у 1906 році три сюжетні лінії:
- викрадення з Австрії російського багача-революціонера Якова, у якому трохи вгадується Сава Морозов
- колотнеча навколо таємничого рукопису, що загрожує репутації видного державного діяча (перегук із "Замком Чимніз" бабусі Агати?)
- маньячні убивства поліцейських у Львові
Всі три лінії автор акуратно сплітає, тримає у напруженні та доводить до розв'язку. До честі Богдана Коломійчука - детективні загадки вирішуються чесно та дотепно, з наперед відомих обставин (на відміну від "Лазаруса", де автор раз за разом тягає тузи рукава). Відгадки несподівані, різні у трьох лініях, мотивовані.
Видно, що з часів "Людвисара" якість сюжетного плетіння значно виросла. На виході маємо добротний читабельний детектив.
Герой "Експреса" - львівський комісар поліції Адам Вістович. Сміливий, сильний, розумний, прямодушний - типовий діях детективів, позашлюбний син Агати Крісті від Бориса Акуніна. На жаль, без родзинки - бракує якоїсь суперсили чи хоча б цікавої риси - але цілком живий, мотивований та достовірний. І знову - на фоні бігаючих "картонок" "Людвисара" бачимо прогрес.
А от з історичним тлом (а міський історичний детектив ми любимо якраз за душевні описи старих міст) з 2013 краще не стало.
Підозрюю, що головним джерелом з історії, яким користувався автор, були "Кнайпи Львова". Роман завзято, майже на кожній сторінці, перелічує ресторани, їх спеціалізацію та назви старих вулиць. На цьому фактура Львова 100-літньої давності майже закінчується, будь-який опис підійде і 1906, і 1926 чи 1936.
Але це дрібниця. Гірше те, що серед кнайп взагалі не видно справжнього духу міста. Складається враження, що у Львові 1906 року склалася нова історична спільність - австро-угорський народ. З тексту геть неясно, якою мовою говорять львів'яни, які стосунки між різними націями та класами. Реальних стосунків та альянсів між австрійцями, поляками та українцями, а докупи - численними євреями - немає навіть як деталей.
Така ж прісна картина буденного життя Львова. Межа ХІХ-ХХ століть - це ще не зникле класове розмежуванння з численними стінами між простолюдом, різночинцями та елітою. Це час швидких змін та контрастів побутового життя, коли багатий містянин їздить автівкою в магазин, а бідний селянин ходить босим за 30 кілометрів. І Львову ще пощастило - опис Венеції у романі можна притулити до будь-якого міста в останні 200 років. Так спасувати на шикарному матеріалі, де сам бог велів робити цікаве тло для сюжету - треба постаратися.
А якщо шкрябнути трохи глибше, то в романі посиплеться хронотоп, час не клеїться років до 10. Втім, в "Людвисарі" не клеївся на 50, тому вже успіх.
Дія за текстом відбувається у 1906 році. А у тексті вже на вулицях і масово у будинках горить електричне світло (перше масове освітлення з 1908), їздить трамвай на Замарстинів (1907). І важливіше: у 1906 німецька розвідка вже готується до світової війни з Росією і підтримує терористів. Подібним займалися японці, і це була конкретна війна. А німецькі гроші у російську революцію прийшли років на 8-9 пізніше.
Видається, що дія "Експресу" початково планувалася десь на 1910-13 роки, але зсунулася з відомих лише автору причин.
І трохи почіпляюся до заклепок:
- як сказано, електрифікація почалася пізніше. Перші електричні лампи мали малу потужність і давали тьмяне світло.
- те ж саме про час появи автомобілів.
- статку в 70 мільйонів марок (32 мільйони рублів) на руках в Російській імперії не було. Це топовий статок, і він був в обороті.
- для публіки середнього та вищого класу суспільство було повністю прозорим. Публікувалися адресні книги, довідники зайнятих у вільних та інших професіях. Таємничою дамою у такому світі бути важко.
У підсумку бачимо історичний детектив, добрий рівно на 50%. Бачимо ріст якості творів Богдана Коломійчука. Сподіваюся побачити й хорошу, смачну історію у його текстах - Адам Вістович явно має шанс прожити довге та насичене життя.