Свен Нордквіст, цикл про Петсона та Фіндуса
Про хороші дитячі книги.
Я прискіпливо вибираю книги для малечі. Маю сентименти до скандинавів, тому на полиці прописалися Анна-Катаріна Вестле та Астрід Ліндгрен (хоча з неї люблю тільки "Еміля", від "Пеппі" та "Карлсона" мені міцно тягне психологічними проблемами).
Але найпочесніше місце займають 10 книг Свена Нордквіста (він же Нурдквіст) про дідуся Петсона і кота Фіндуса. Докуповував я їх тричі - кожен раз хотілося більше, і доня просила ще.
Історії зрозумілі дітям від 4 років, але цікаві дорослим. Автору вдалося написати на диво урівноважену серію оповідок: вони динамічні, але не смикані, смішні і ліричні, з багатими емоційними відтінками. Кінець сюжету кожної історії зводиться у щось добре, тихе і заспокійливе.
Радує, що немає тугої повчальності чи білярелігійної схеми "хороших нагородимо, поганих покараємо".
Особливе задоволення - ілюстрації автора. Головна родзинка - на більшості картинок персонажі у русі, фігури повторюються багатократно. Малюнки дуже деталізовані, можна 100 разів дивитися, і знаходити щось нове кумедне. А ще цікава стилістична різноматність - щойно звик до коміксового стилю, і от імпресіоністична розмитість, ворголівський поп-арт чи сюр.
Переклади заслуженої Галини Кирпи майже завжди хороші - мова багата, емоційна, виклад плавний. Іноді трохи перебір ароматної української лексики ("довгою вервечкою прошмигнули до кухні й гайнули до грядки"), але це на любителя. З невдач - іноді перекладач плутається в деталях (так, сусідський син Аксель в українському тексті "жив поруч з сином сусіда"), а остання книга "Хвилина півнячого кукуріку" перекладена наче нашвидкуруч - цілі фрагменти просто нереально прочитати вголос, фрази просто склеєні та неїстивні. Але загалом - дуже ОК.
Сумарно: той випадок, коли хочеться купити повне видання, що і зробив. Свену Нордквісту - довголіття та здоровлячка!