(no subject)

Feb 25, 2016 13:39

Проїхатись у метро -- це наче побувати на фестивалі короткометражок. Можна тихенько спостерігати за тими героями, у кого сьогодні бенефіс у твоєму вагоні. Ловити оком промовисті деталі, на які доля наводить крупний план. Розкодовувати сюжетні плетива їхніх уявних життів.
***
Ось їде літня дама (не жіночка, а саме дама) вельми інтелігентного вигляду. Капелюшок, сумочка, елегантний шарф хитромудро спадає з плеча. Читає справжню паперову книжку -- з серії ЖЗЛ про Бродського. Сторінка акуратно закладена вликою яскравою валентинкою з аляповатим купідоном і якимись сердечками-кружавчиками.
**
Ось молода пара -- хлопець і дівчина. Він -- високий, капловухий, без шапки. З великим синцем під оком. Вона -- невеличкого зросту, така дівчинка-дівчинка. У руках тримає подарунковий пакет з відомого магазину косметики. Виглядають вони дуже о.генрівськи
***
Ось інша парочка. Їдуть довго, дівчина поклала голову хлопцеві на плече, й тихенько дрімає, не відпускаючи його руки. На протилежному боці вагону в тих самих позах їде дуже літнє подружжя. Наче вагоном тече ріка часу, творячи пророчі картинки зі світлого майбутнього.
***
На одному з метрошних переходів у спеціальній "будці" сидить чергова в яскраво-помаранчевому жилеті. Перед нею в якійсь склянці стоїть одна квітка гербери практично того ж яскраво-помаранчевого кольору. Чергова торкається її пелюсток якимось завороженим, достоту уотнівським жестом і посміхається. Скоро весна.
***
А ще є метрошна короткометражка-жахастик. Про те, що коли метро закривається вночі, з цих дверей виходять наші тіні й катаються там, моторошно регочучи

Previous post Next post
Up