(no subject)
Я тут просто так, в порядку дибру, напишу всякого. До випадкових читачів журналу велике прохання -- не панікувати. :-) Насправді у мене все гаразд, я жива, весела і майже здорова, а це все -- так. Треба ж комусь розказати.
Так от, останній тиждень я проживаю у статусі "дієтична баришня -- ну типу діабетичка". Статус такий ... ммм.. не дуже зручний у побіті, я вам скажу. Виявляється, не можна купу звичайних, улюблених, повскденних страв і речей, без яких просто не уявляєш свого існування. Я сумлінно собі роздрукувала реєстр репресованих продуктів і намагаюсь вивчити ту дещицю дозволеного, яку суворі дієтологи реабілітували.
Коли я вперше побачила розлогий список усього того, що їсти тепер не можна, я істерично реготала хвилин 5. Найпершою думкою, зізнаюся, було не: "Як я житиму, не ївши свої улюблені страви?!", а "Бліііііін! Як же я тепер туситиму з друзями, мені ж нікуди з ними не можна ходити, у жодне кафе!" Комунікативні потреби, отже, значно сильніші в мені за гастрономічні, що дуже несподівано як для такого соціопата. :-)
Утім, страхи мої виявилися безпідставними. Я з полегкістю виявила, щ оможу ходити у Макдональдс, і нічого мені за це не буде. Як не соромно в цьому зізнаватися, я ледь не прослізилася, віднайшовши в їхньому меню салати! Живемо :-) З іншими закладами харчування та дозвілля поки що все складно, але на крайній випадок мені лишається чай без цукру -- він є всюди.
Утім, список не такий вже і суворий. Чоловік, задумливо пробігши очима декілька скромних рядків його дозволеної частини, здивовано зронив: "Тааак, значить, тобі можна їсти ... ммм.. о, фруктову горілку, звичайну горілку, кальвадос, коньяк, джин! Чого ти скаржишся?".
У новому своєму статусі я вже віднайшла позитивні моменти. Тепер я можу сидіти й абсолютно спокіно роздивлятися у френдстрічці різні рецепти. Якщо раніше мене гризло сумління: "От дивись, що нормальні жінки готують! Яку красу спокусливу на обід-вечерю подають. А ти?! І не соромно, ледарка!" то тепер щасливо всміхаюся: "А мені цього не можна, ля-ля-ля. Тож можна і не готувати таких кулінарних складнощів!".
Тож поки що найбільше ці всі зміни засмучують моє оточення. Добий, безумовно добрий мій чоловік, пам'ятаючи, що дружина його чогось теє... нездужає, чи що, декілька разів турботливо пропонував: "Ну що, хочеш морозивка? Я тобі приніс!". Начисто забуваючи, що морозивка їй і не можна, й наївно дивуючись щоразу, чого це дружина так міниться в обличчі. Подруга прибігала в гості, принесла свіжоспечений пиріг похвастатися, а я його не їм. Бідолашна, вона так засмутилася, мабуть, значно більше за мене. Діти мої улюблені тужили наді мною ледь не плачем Ярославни, коли дізналися, що тепер Ольга Вадимівна солодкого не їсть (та й взагалі майже нічого не їсть). У зв'язку з цим, до речі, сильно переживаю за прийдешній День Учителя. Що я робитиму з тими цукерками, які надарують? Хіба що чоловікові згодувати... Доведеться нагадувати їм дитсадкові гасла про кращий подарунок-книгу й власноруч намальовану листівку.
Отак і живу :-)
Так от, останній тиждень я проживаю у статусі "дієтична баришня -- ну типу діабетичка". Статус такий ... ммм.. не дуже зручний у побіті, я вам скажу. Виявляється, не можна купу звичайних, улюблених, повскденних страв і речей, без яких просто не уявляєш свого існування. Я сумлінно собі роздрукувала реєстр репресованих продуктів і намагаюсь вивчити ту дещицю дозволеного, яку суворі дієтологи реабілітували.
Коли я вперше побачила розлогий список усього того, що їсти тепер не можна, я істерично реготала хвилин 5. Найпершою думкою, зізнаюся, було не: "Як я житиму, не ївши свої улюблені страви?!", а "Бліііііін! Як же я тепер туситиму з друзями, мені ж нікуди з ними не можна ходити, у жодне кафе!" Комунікативні потреби, отже, значно сильніші в мені за гастрономічні, що дуже несподівано як для такого соціопата. :-)
Утім, страхи мої виявилися безпідставними. Я з полегкістю виявила, щ оможу ходити у Макдональдс, і нічого мені за це не буде. Як не соромно в цьому зізнаватися, я ледь не прослізилася, віднайшовши в їхньому меню салати! Живемо :-) З іншими закладами харчування та дозвілля поки що все складно, але на крайній випадок мені лишається чай без цукру -- він є всюди.
Утім, список не такий вже і суворий. Чоловік, задумливо пробігши очима декілька скромних рядків його дозволеної частини, здивовано зронив: "Тааак, значить, тобі можна їсти ... ммм.. о, фруктову горілку, звичайну горілку, кальвадос, коньяк, джин! Чого ти скаржишся?".
У новому своєму статусі я вже віднайшла позитивні моменти. Тепер я можу сидіти й абсолютно спокіно роздивлятися у френдстрічці різні рецепти. Якщо раніше мене гризло сумління: "От дивись, що нормальні жінки готують! Яку красу спокусливу на обід-вечерю подають. А ти?! І не соромно, ледарка!" то тепер щасливо всміхаюся: "А мені цього не можна, ля-ля-ля. Тож можна і не готувати таких кулінарних складнощів!".
Тож поки що найбільше ці всі зміни засмучують моє оточення. Добий, безумовно добрий мій чоловік, пам'ятаючи, що дружина його чогось теє... нездужає, чи що, декілька разів турботливо пропонував: "Ну що, хочеш морозивка? Я тобі приніс!". Начисто забуваючи, що морозивка їй і не можна, й наївно дивуючись щоразу, чого це дружина так міниться в обличчі. Подруга прибігала в гості, принесла свіжоспечений пиріг похвастатися, а я його не їм. Бідолашна, вона так засмутилася, мабуть, значно більше за мене. Діти мої улюблені тужили наді мною ледь не плачем Ярославни, коли дізналися, що тепер Ольга Вадимівна солодкого не їсть (та й взагалі майже нічого не їсть). У зв'язку з цим, до речі, сильно переживаю за прийдешній День Учителя. Що я робитиму з тими цукерками, які надарують? Хіба що чоловікові згодувати... Доведеться нагадувати їм дитсадкові гасла про кращий подарунок-книгу й власноруч намальовану листівку.
Отак і живу :-)