(no subject)
Ура, канікули! Це я показово радію відпустці. Хоча насправді я міцно увійшла у стан, коли абсолютно все одно -- літо чи зима, канікули чи робота. Організм впав у стан виснаженої байдужості й навіть не хоче відпочивати, розважатись і кудись їхати. Хоче тупо лежати на дивані, дивитись у стелю й сумувати.
На підлозі валяються декупажні заготовки. Зібравши волю в кулак, навіть задекупажила пару шкатулок. ("Навіщо? Навіщо?", -- дивується організм). Стан саможаління й нервового напруження затягує, як трясовиння. Кидаю організмові рятівні соломинки книжок -- допомагає ненадовго. Нічого, якось пережиемо. Гнітить те, що немає відчуття кінцевості стану. Типу "от переживемо цей місяць, два, півроку -- і все буде добре". Живу з відчуттям, що добре не є й не буде, що я не виходжу з колії, яка робить просто черговий виток. Що попереду мрак і темінь, і навіть ліхтаря нема чим запалити. Подумую, чи не замовити собі суголосну присмерковому настроєві футболку (розглядала варіант з написом "Keep calm, work hard and stop mimimi").
Хотіла написати щось веселе чи хоча б цікаве, але не виходить. Усі історії смішні забула... Хай висить такий пост -- ні про що, але сумно.
На підлозі валяються декупажні заготовки. Зібравши волю в кулак, навіть задекупажила пару шкатулок. ("Навіщо? Навіщо?", -- дивується організм). Стан саможаління й нервового напруження затягує, як трясовиння. Кидаю організмові рятівні соломинки книжок -- допомагає ненадовго. Нічого, якось пережиемо. Гнітить те, що немає відчуття кінцевості стану. Типу "от переживемо цей місяць, два, півроку -- і все буде добре". Живу з відчуттям, що добре не є й не буде, що я не виходжу з колії, яка робить просто черговий виток. Що попереду мрак і темінь, і навіть ліхтаря нема чим запалити. Подумую, чи не замовити собі суголосну присмерковому настроєві футболку (розглядала варіант з написом "Keep calm, work hard and stop mimimi").
Хотіла написати щось веселе чи хоча б цікаве, але не виходить. Усі історії смішні забула... Хай висить такий пост -- ні про що, але сумно.