Білоусівка
Назва села БІЛОУСІВКА (перша згадка - 1447 рік, 3 тис. мешканців), ймовірно, походить від першого власника села - феодала з українським прізвищем Білоус, який отримав поселення у власність відповідно до грамоти молдавського господаря. Але існує більш романтична легенда щодо назви села. Кажуть, що на місці сьогоднішнього центру села стояла гора, на якій росли високі ялини й сосни. Одного разу вітер заніс березове насіннячко, яке проросло в щілині однієї з кам’яних брил. Так, березки виростали одна за одною, поки не утворили великий лісовий масив, що простягався аж до сусіднього Коболчина. Людям, що проїжджали повз лісок, білокорі березки здавалися схожими на вуса, що й породило назву села - Білоусівка. Сьогодні беріз навколо села не так багато, яка раніше, але біля сільської школи є цілий березовий гай, висаджений у 1976 році шкільним гуртком «Червона гвоздика».
На території, де сьогодні розташувалася Білоусівка та довкола неї люди мешкали здавна. Про це свідчать знайдене поблизу села в урочищі Барання городища ранньозалізного віку (І тисячоліття до н. е.) та дві курганних групи: 4 кургани західно-подільської скіфської культури в урочищі могили (VI століття до н. е.) та 5 курганів бронзової епохи в урочищі Барання (ІІ тисячоліття до н. е.).
В Білоусівці познайомимося з останнім і найсхіднішим представником храмів так званого «хатнього» типу, який дійшов до наших днів майже у первозданній красі. Охоронна табличка на храмі сповіщає про рік його будівництва - 1794, хоча існують і інші дані - 1770 рік і, навіть, 1664. Тризрубна дерев’яна Дмитріївська церква, що стоїть на старому цвинтарі, накрита широким чотирьохсхилим ґонтовим дахом, який підтримують кронштейні - верхні вінці зрубів. Самі ж зруби оббиті шалівкою. У 1960 році до південної вівтарної частини прибудували різницю.
Поруч з церквою -дерев’яна двоярусна дзвіниця, побудована пізніше - в ХІХ столітті, що вдало доповнює культовий ансамбль.
Хрест на подвір’ї:
На початку ХХ століття стара маленька дерев’яна церква вже не вміщала усіх прихожан. Тому, у 1912 році в селі розпочато будівництво нової мурованої Дмитріївської церкви. Перша світова війна не дала можливості добудувати храм. Так само румунська влада, яка прийшла на бессарабські землі у 1918 році, не сприяла продовженню будівництва, посилаючись на те, що в селі є стара дерев’яна церква. За совітів в недобудованій церкви розмістили клуб, і лише у роки незалежності у 1990 році храм освячено на свято Дмитра Солунського.
Білоусівка наряду з Білою Криницею, Липованами, Сокирянами та Грубною - одне з буковинських поселень, де з кінця XVIII століття проживають російські старовіри, або, як прийняти казати на Бессарабії - «кацапи». Старообрядники здавна живуть на північній околиці села. Саме туди, до старообрядницької церкви, що знаходиться по дорозі на Ломачинці, ми й направляємося. Вперше приміщення для молитви переслідувані російською владою старовіри побудували собі у 1819 році. Це була таємна стодола, що стояла на з обійсті місцевого мешканця Єремія Дякова. У 1930 році до стодоли добудували вівтар, а через три роки - притвор із дерев’яною дзвіницею.
Сьогоднішній вигляд храм отримав у 1936 році, коли дерев’яний каркас церкви був обмазаний глиною та оббитий бляхою. Сьогодні церква Миколи Чудотворця приписана до Білокриницької старообрядницької єпархії.
Старообрядницькі хрести на подвір’ї:
На території, де сьогодні розташувалася Білоусівка та довкола неї люди мешкали здавна. Про це свідчать знайдене поблизу села в урочищі Барання городища ранньозалізного віку (І тисячоліття до н. е.) та дві курганних групи: 4 кургани західно-подільської скіфської культури в урочищі могили (VI століття до н. е.) та 5 курганів бронзової епохи в урочищі Барання (ІІ тисячоліття до н. е.).
В Білоусівці познайомимося з останнім і найсхіднішим представником храмів так званого «хатнього» типу, який дійшов до наших днів майже у первозданній красі. Охоронна табличка на храмі сповіщає про рік його будівництва - 1794, хоча існують і інші дані - 1770 рік і, навіть, 1664. Тризрубна дерев’яна Дмитріївська церква, що стоїть на старому цвинтарі, накрита широким чотирьохсхилим ґонтовим дахом, який підтримують кронштейні - верхні вінці зрубів. Самі ж зруби оббиті шалівкою. У 1960 році до південної вівтарної частини прибудували різницю.
Поруч з церквою -дерев’яна двоярусна дзвіниця, побудована пізніше - в ХІХ столітті, що вдало доповнює культовий ансамбль.
Хрест на подвір’ї:
На початку ХХ століття стара маленька дерев’яна церква вже не вміщала усіх прихожан. Тому, у 1912 році в селі розпочато будівництво нової мурованої Дмитріївської церкви. Перша світова війна не дала можливості добудувати храм. Так само румунська влада, яка прийшла на бессарабські землі у 1918 році, не сприяла продовженню будівництва, посилаючись на те, що в селі є стара дерев’яна церква. За совітів в недобудованій церкви розмістили клуб, і лише у роки незалежності у 1990 році храм освячено на свято Дмитра Солунського.
Білоусівка наряду з Білою Криницею, Липованами, Сокирянами та Грубною - одне з буковинських поселень, де з кінця XVIII століття проживають російські старовіри, або, як прийняти казати на Бессарабії - «кацапи». Старообрядники здавна живуть на північній околиці села. Саме туди, до старообрядницької церкви, що знаходиться по дорозі на Ломачинці, ми й направляємося. Вперше приміщення для молитви переслідувані російською владою старовіри побудували собі у 1819 році. Це була таємна стодола, що стояла на з обійсті місцевого мешканця Єремія Дякова. У 1930 році до стодоли добудували вівтар, а через три роки - притвор із дерев’яною дзвіницею.
Сьогоднішній вигляд храм отримав у 1936 році, коли дерев’яний каркас церкви був обмазаний глиною та оббитий бляхою. Сьогодні церква Миколи Чудотворця приписана до Білокриницької старообрядницької єпархії.
Старообрядницькі хрести на подвір’ї: