Свято-Миколаївський скельний монастир "Галиць"
Незабаром після Сербичан буде роздоріжжя: направо - до райцентру Сокиряни, наліво - до Непоротова та Новодністровська. Ми повертаємо ліворуч, минаємо Білоусівку і за селом Михалкове повертаємо праворуч до хутору ГАЛИЦЯ (0,115 тис. мешканців), що був частиною села Непоротова, частково затопленого під час будівництва Дністровської ГЕС. Тут, на пагорбах Дністра серед мальовничих скель у нерукотворних печерах розташувалася один з декількох на території України печерних монастирів - Свято-Миколаївський.
Вчені вважають, що печерно-скельний скит на високому березі Дністра монахи заснували у ХІ - ХІІ столітті. Священним це місто було здавна: археологічні розкопки, проведені тут у 70-х роках минулого століття, свідчать про існування тут поганських капищ. Є припущення, що с початку скит йменувався Свято-Георгіївським, на назву «Миколаївський» отримав у 1820 році після дива, що сталося тут на день Святого Миколая: нічні зірки над монастирем нібито утворили хрест.
Відомо, що скит існував до початку ХІХ століття, поки його повністю не зруйнували турки. У 30-ті роки ХХ століття монастир відновив свою роботи завдяки румунській владі, яка прихильно ставилася до церковної справи і навіть виділяла на це чималі кошти з державної казни. Але крапку в тодішній історії скину поставила нова комуністична влада: обитель закрили, а всіх ченців розстріляли.
Відродження монастиря почалося у 1999 році, коли сюди прибули двоє монахів з Івано-Богословського монастиря, що у Хрещатику на Заставнівщині, і відправили на руїнах святині першу службу. Згодом до них приєдналися ще двоє ченців, які того ж року отримали згоду від Священного Синоду на відкриття Свято-Миколаївського чоловічого монастирю, що отримав назву «Галиць». Незабаром відроджено Свято-Миколаївський печерний храм, а у 2003 році збудовано нову церква преподобного Антонія Великого.
Ченці розмістилися у 20 келіях, а численні печери використовують для господарських потреб. В деяких з печер і сьогодні можна побачити загадкові петрогліфи і примітивні зображення.
Найкращій вид на скельний монастир відкривається з протилежного пагорбу на іншому боці яру.
Вчені вважають, що печерно-скельний скит на високому березі Дністра монахи заснували у ХІ - ХІІ столітті. Священним це місто було здавна: археологічні розкопки, проведені тут у 70-х роках минулого століття, свідчать про існування тут поганських капищ. Є припущення, що с початку скит йменувався Свято-Георгіївським, на назву «Миколаївський» отримав у 1820 році після дива, що сталося тут на день Святого Миколая: нічні зірки над монастирем нібито утворили хрест.
Відомо, що скит існував до початку ХІХ століття, поки його повністю не зруйнували турки. У 30-ті роки ХХ століття монастир відновив свою роботи завдяки румунській владі, яка прихильно ставилася до церковної справи і навіть виділяла на це чималі кошти з державної казни. Але крапку в тодішній історії скину поставила нова комуністична влада: обитель закрили, а всіх ченців розстріляли.
Відродження монастиря почалося у 1999 році, коли сюди прибули двоє монахів з Івано-Богословського монастиря, що у Хрещатику на Заставнівщині, і відправили на руїнах святині першу службу. Згодом до них приєдналися ще двоє ченців, які того ж року отримали згоду від Священного Синоду на відкриття Свято-Миколаївського чоловічого монастирю, що отримав назву «Галиць». Незабаром відроджено Свято-Миколаївський печерний храм, а у 2003 році збудовано нову церква преподобного Антонія Великого.
Ченці розмістилися у 20 келіях, а численні печери використовують для господарських потреб. В деяких з печер і сьогодні можна побачити загадкові петрогліфи і примітивні зображення.
Найкращій вид на скельний монастир відкривається з протилежного пагорбу на іншому боці яру.