Довгі думки дорогами Дрогобича.
Присвячується М. і М.-Е. Дякую вам.....
Дивуючись з необачності, навіяної необхідною метою та експресивною музикою, проектую можливі сюжети поїздки під гаслом революційного камбеку. Ненавиджу повертатись, адже пояснення необачних вчинків завжди заворожує необ’єктивною плутаниною слів, втратою красивих узбереж спогадів, що заміняються дуже часто непомітними, але важкими у подоланні урвищами, коли синхронізація протікає під призмою “дорослої лірики і кретинофіційної поведінки”. Отже продовжую...
На вокзал прибув з запізненням. Платформу вирахував скоріш по часу, аніж по маршруту. Білети не купив, це вже звичка їздити у транспорті у максимально обмеженій псевдосвободі вибору, розмальованій відчуттями азарту на внутрішньому транспаранті ментального спротиву, і таке інше..
Тимчасовий притулок в середині синьої щуки та лимонний присмак холоду металевих капілярів її руху розмножував питання. Незручно якось. Промені, як мені здавалось, мали б приховувати роздуми. Панував різдвяний настрій. Їхав з групою молодих людей, які співали колядки під гамір веселих дідусів і бабусь. Уважно спостерігав, як пальці хлопчини, що сидів поруч перебирали струни, вони були вкриті масним плетивом кардамонного лаку сонця. Він мабуть не здогадувався, що ці рукавиці досить стильні артефакти нашого всесвіту...Дівчата, вирізнялися ще по дитячому рухливим настроєм і постійно перетікали одна в одну.
.....
Не подобається мені помічати старість вокзалів, це як дешеві пломби паркану, у щілинах яких можна вгледіти незграбно витоптані клумби. Справді неприємно, заважає сконцентруватись на відчуттях, що дарує смак свіжого повітря, майже чужого тепер міста...... Фак. Кілька років тому я б розсміявся з цих слів, і назвав їх нееластичною брехнею і сподіванням прирівняти полігамні стосунки трави до граційного вальсу динозаврів. Чи пловом чиєїсь заангажованої свідомості під впливом страхітливо безкомпромісної перкусії обману і позірливого ставлення до проблеми автономії соку тіні роси у хащах світла Місяця.
Але зараз..... це скоріше об’єкт об’єктивності і рішення, обмежене безумовною прискіпливою рекурсією.
Вкутані палкими нитками журавлі нашої розмови зникають у темних вікнах, можливо й у твоєму, вони житимуть.... до весни.....а там їхні дзьоби перетворяться на насіння та проростуть фіолетовим лангустом. Нажаль, зараз зима.....
Інколи зустрічаєш людей, які насправді стають настільки близькими, що просто не уявляється, що ви можете через якісь обставини стати чужими..... по інерції продовжуються рухи на кризі, провокуючи зайву деструкцію у собі та в навколишніх.....
Тим часом М.-Е. посилено готувалась до філософії.
Йдемо довгою дорогою, десь на окраїні видніється символ назви міста закутого у масивні літери. Серед споруд бетонних букв, уламків крижаної ферми сумлінного поля чорні птахи шукають у небі білі рими срібного гілля, розчиняючи у ньому теплі серця.
Спілкуємося …. Панує штучна нейтральність... Всесвіт, з мікроскопічною імперією монотонних спалахів драже - мін, щедро розкиданих на шляху, вкритий перепонами створеними у переконанні елегантної доцільності міфічних та водночас нелогічних причин розвитку майбутнього нагадує сито. Поміж тим формую спогади у тимчасовий вимір вибору. Це остаточно заплутує.
У піцерії замовив у горщику вечерю, що візуально нагадувала чанахи. Принаймні, з естетичної точки зору, вона знаходилась у глиняній мисці. Коли мій батько жив з нами у Львові, він любив їсти таку страву, я ні. Але зважаючи на подібну ситуацію, що передбачає розлуку, вирішив провести, можливо, і не таку достовірну у плані відчуттів аналогію, але доволі сильну, щоб пам’ятати це як символ незворотних змін....
Загострю об помилки висновки, перетворюючи їх на мечі, якими розчищаю місце об’єктивності свого статусу тут. А з висоти на розніжені вечірнім пюре будівлі лилася брага мокрого снігу, раз за разом виникало бажання залишитись тут на день. На одинці. Вивчити сотні малих вулиць, спробувати тутешній глінтвейн, Вдихати прохолодне нічне повітря, та видихати очищений дим, що неспроможний перетворитись на хмари......
Тепер знатиму, що я навчився відпускати навіть невирішені питання.
Серед великої пустоти знайдемо свої острови........
Наче посипані паприкою животи снігурів......
Прощайте.......