Пастка #€вромайдану™ part 2
Let's continue...
Виходячи з вищезазначеного, я можу заявити: Україні потрібна Консервативна Революція (сьогодні сил, ладних на її проведення, особливо не вбачаємо) і не стільки - Національна чи Націоналістична. Не є зацементованою національна ідея, а апостолом українського націоналізма виступає якась провінційна і ідеологічно примітивна бандера. Адже саме дядя Стьопа був, можна сказати, духовним батьком Майдану - за мовчазного схвалення усіх. Незважаючи на те, що серед лідерів радикального Майдану вистачає людей здорових і достойних. Однак вони, на жаль, вимушені підладнюватись під примітивний провінціалізм «бандерівщини», бо, повторюся, основна паства (на жаль, на сьогодні - єдиний приватизатор ідей Правої Боротьби по вкраїнський теренах) є вихідцями з Заходу, мислять стереотипно й тенденційно-провінційно, а, не визнаючи певної «бандерівської» ірредентності, можна наразитися, як мінімум, на нерозуміння й неприйняття власної ідеї, якою б вірною вона не була.
Слід зазначити трохи й «на захист» Правого Сектору: всі ЗМІ (хоч російські, хоч українські - і ті, й ті, камради, занадто тенденційні, м’яко кажучи (особливо славнозвісний 5-й анал)) вимальовують ПС занадто однобоко. В ПС також існують нормальні люди (як і скрізь), як вони існують і в «Беркуті», і скрізь по світі, окрім ліберально-постмодерних об’єднань. Ось, перегляньте, будь ласка, посилання: http://vk.com/uasector.
Ідеологічно супротивники даного історичного контенту люблять бравіювати антифашистськими лозунгами. Ми вже пояснили, що примітивна «бандерівщина» - елемент традиційної вкраїнської шароварної отаманщини в стилі «ща ми їм, Тімка, єнтон, как яво, екскрємєнт здєлаєм». Однак що ж собою представляє даний, антифашистський контент? Це, переважно, носії «лівоцентристської» або «лівої» ідеології. Я ніяк не є ворогом «лівих» повністю (хоча не є «лівим»), з певним рівнем пошани ставлюся до ідей тектолога і «червоного метафізика» Олександра Богданова, бельгійського націонал-більшовика й симпатика OAS Жана Тіріара, а також загалу російської НБП 90-х років (себто єльцинської епохи, до ганебних об’єднань і співпраць з антиавторитарною ліберастською наволоччю Нємцовим і Каспаровим). Антифашисти, критикуючи певний (часто доволі абстрактний) «фашизм», що йому закидають? А закидають вони йому антигуманізм, антиіндивідуалізм, і так далі. Часто популяризують примітивні кримінальні мотиви: там скінхед циганську дівчинку зарізав, там те, там се. Не сперечаюся - за вбивство дівчинки здоровецьким велетнем слід велетня розстрілювати без розмов, однак вибудовувати на цьому цілий ідеологічний контент... Шановні добродії, боротьба з цим - справа власне правоохоронних органів, а не ідеологів і/або ідеологем. Ви відкидаєте примітивізм, протиставляючи йому такий самий примітивізм. І, будемо відверті: «ліві» ідеї останнім часом зазнали значної примітивізації їхньою же паствою (яка шукає в них лише матеріально-економічний чинник, відкидаючи геть увесь нематеріальний, глибинний спектр - ще одна ознака пост-модерну) та такими ж недолугими ідеологами. Ліві схильні до інтернаціональних, почасти глобалістичних роздумів - і це погано (я вже не кажу про неомарксистів на кшталт Олланда, що сьогодні владарюють у Європі). Я не є націоналістом, але й інтернаціоналістом також.
Я, звісно, святкую 9 травня (для мене це ознака високого кшатрійського рівня нашого воїнства і його незламної міці). Однак одного культу Перемоги недостатньо.
Щоб зрозуміти ідеологічну моторіку «антифа», можна згадати про «антифашистський марш», нещодавно проведений у Москві місцевою лібертарною шушерою в пам’ять чеченській ганчірці і зрадникові слов’янської Традиції і Поступу, адвокатові Ельзи Кунгаєвої Станіславу Маркелову. Ось, погляньте відео:
Чи згадати інтерв’ю талановитого, але безнадійно ліберального (на превеликий жаль) російського рок-музиканта, лідера гурту «Телевизор» Михайла Борзикіна, автора знаменитої пісні «Твой папа - фашист»: «Смысл этой песни в том, что существует некий психологический тип людей, не способных уважать чужую свободу, желающих сделать всех похожими на себя. У нас таких людей, к сожалению, хватает. Большинство представителей старшего поколения представляются мне фашистами именно в этом смысле, И в данном случае слово "фашист", как иногда думают, к немецким каскам и Гитлеру никакого отношения не имеет. Повторяю, что речь идет о сформированном годами и обстоятельствами типе людей, которым изначально чужд всякий демократизм» (інтерв’ю «Сельской молодёжи» №8, 1989 р. http://www.ytime.com.ua/ru/50/956).
Багато з ліберастські налаштованих, "євромайданівських" бидлокомах також є антифашистами. Я досі пам'ятаю слововиливи коломойського 5-го аналу про "фашизм Беркуту супроти власного народу" (хе-хе). Візьміть це на замітку, камради. Раніше вони трошки підсміювалися над антифашистськими закриками опонентів. Коли ж затримали народного губернатора Донеччини (в 90-х - керівник місцевого осередку РНЄ) - одразу в істериці цитують слова псевдоконсерватора, буржуа і зрадника Правої Ідеї Вінстона Черчілля про те, що буцімто "фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами". Я вже мовчу про глобальність сьогоденної істерії. Ну що ти візьмеш із вбогих, розумом обділених людей...
Тобто, справа в виробленні нової, пасіонарної, кшатрійської ідеї.
Повернемося но територіального розпаду націй. Мені скажуть: шановний, в твоєму Києву є Майдан, там були бандерівці, центр України також багато в чому їх підтримує? Саме так. В Україні існує три елементи: західний, з домінуванням «бандерівського» елементу; східний, з домінуванням елементу «проросійського»; і центральний - індиферентний, аморфний. Молекулярна інверсія Заходу відносно соціокультурного ядра Центру (згадаймо комуніста Грамші), заснована на планомірній підміні дрібничних понятть - абсолютно прогнозована, об’єктивним процесом історії визначена тенденція, яка відповідає дійсним реаліям світу пост-модерну.
А це значить, що наша бесіда сягає нової фази розвитку.
3. Майдан-2014 як торжество концентрованого негативного провінціалізму
Що таке «провінціалізм»? Провінціалізм є суть чогось провінційного, локального, без чіткого ідеологічного забарвлення. Так само, як, скажімо, капіталізм не є чітко усталеною політичною системою. Як вірно зазначає Євгеній Головін у своїй праці "Буржуа люди антимифа": «Итак: никакой идеологии, окрашенной кровью, никаких вакханалий воображения, ведущих в гениальность и безумие, никаких религиозных споров. Буржуа заранее согласен с доводами каждого. Если надо признать талант пациента сумасшедшего дома, он это сделает с удовольствием. Почему бы и нет? При соответствующей изворотливости и всеядности он проживет с комфортом в любой ситуации».
Провінціалізм навіть не суть життя, це - ознака. Він досить широкий, тому не слід сприймати його трактування як столичний снобізм автора. Це не однозначне трактування, визначення може бути як позитивним, так і негативним. З провінції прийшли Траян, Септімій Север, Діоклетіан, що надали нового дихання Римській імперії. Отці Візантійської держави Лев Макелла, Юстиніан, Іраклій вийшли з провінції. Це провінціалізм позитивний, творчий, який єднав країну, перетворюючи старе на нове, не в останню чергу завдяки особистим якостям цих персоналій.
Негативний провінціалізм - тенденція до розпаду. Це вузьколобість, показна тупість. Він був невід’ємною частиною пізньорадянського світу. Ідіот Горбачов (показний негативний провінціал) з дефектами мовлення, алконавт і повний дебіл Єльцин, та й добра половина радянського Політбюро з часів Застою... Абсолютно примітивний Кравчук. Ющенко, Янукович.
На сьогодні споглядаємо торжество вираженої й чітко окресленої масами ідеології провінційної, місцевої, такої, яка принагідна лише до окремих територій. Вона рядиться в одяг «загальноукраїнського націоналізму». Це (хоча й не головним чином) відштовхує іншу частину України до так званого «сепаратизму» (хоча куди більше (хоч і не явного) «сепаратизму» знаходимо в «бандерівщині»).
Демоліберальна влада, що сидить на двох стільцях одночасно, концентрує все це. Ідеологам ж «бандерівщини» (незважаючи на наявність серед ПС інтелектуалів Однороженка, Білецького і т.д. (які, безумовно, сягнули вищого, ніж Бандера, рівню, і до яких ставлюся з певною повагою, незважаючи на все), не вдалося відкинути провінціалізм (хоча більшість з них є «східняками») і піти шляхом загальнослов’янського поступу.
4. Трохи про владу - тодішню й теперішню. Провокації. Чи була революція? Новий устрій - чи є він?
Сьогоднішня держава - се не держава, а абсолютне посміховисько. З самих своїх початків й до сьогодення. Екзистенціально, ще 1991 року пияк Єльцин спільно із колишнім ідеологом Комсомолу Кравчуком та ганчіркою Шушкевичем заклали механізм, який обов’язково мав розпастися, бо був нетривким і штучним. Три абсолютно різні геополітичні нації плюс кримські татари. В кожної - свої відмінності. Крим з російським флотом поза наявність у влади української прозахідних тенденцій повсякчас.
Ми були першопочатково приречені на Смерть. Нинішні ліберастські державки - ні що інакше, як геополітичні тимчасові буфери, проекти. Потрібна - існує. Стає непотрібна - welcome to Hell.
Щось «покращити», змінити - неможливо. «Демократія не просто відсторонює національну еліту, але й заміняє її найгіршими представниками нації. Демократія обирає людей, абсолютно позбавлених совісті й моралі, себто тих, хто корумпованіший: фокусників, шарлатанів, демагогів, здатних виставити себе з найкращої сторони під час виборчої кампанії. Деяким хорошим людям вдається промайнути з-поміж них і навіть небагатьом чесним політикам. Але їм потрібно стати рабами перших», - ще півстоліття тому абсолютно точно сказав Корнеліу Зеля Кодряну.
Коли ми говоримо про світоглядний контент певного демократичного гатунку, ми не беремо до уваги всю даність. Демократичні суспільства відомі і в традиційному суспільстві: античні Афіни часів Солона й Перікла та Фіви часів Епамінонда, Запорізька Січ... Цілком демократичне суспільство, що грунтується лише на принципі народовладдя, неможливе. Однак це не значить, що неможливі суспільства з окремим рівнем демократичного забарвлення. Що ж вони собою представляли.
Класична Еллада (адже Гомерівська Греція - влада царів-басилеїв, прямих нащадків богів, архаїка - влада аристократів, побічних нащадків героїв) - це полісно розгалужений спектр. Поліс - не тільки місто, це й управлінська громада, власне громадяни. Поліси весь час воюють одне з одним. Індивідуалізм (але індивідуалізм героїчний, пов’язаний з поняттями особистого мікрокосму і любові до батьківської землі (полісу, держави), абсолютно протилежний дріб’язковому егоїстичному індивідуалізму сьогоденного гедоністичного архібидла). Право голоса в Афінах мали лише корінні афіняни - військовозобов’язані чоловіки. Іногорідні (яких біло більше половини населення) не мали права голосу. Тобто, право голосу мали десь тисяч 10 (і це за Перікла і Платона, в часи далеко не занепаду!). Невелика громада, всі знають один одного. Мікрокосм-держава, мікрокосм-община. Тобто самоуправління можливе.
Аналогічно Запорізька Січ. Невелика територія, більшість знає одне одного. Проте, саме надто довге проектування козацьких вольностей стало однією з найголовніших причин того, що українці не змогли побудувати свою державу.
Так само, як і Платон, який ненавидів (цілком справедливо) демократію, нарікаючи її «охлократією» («владою натовпу»). Або той факт, що за часів Пелопонеської війни військові постанови ухвалювалися прямо на площах, не маючи жодної таємниці?
Тим не менш, Афіни (мала держава-поліс) існували таким чином доволі довго. Україна ж держава велика (45 мільйонів жителів), одна з найбільших у Європі.
Чи можлива демократія у великій державі на підставах цілковитого народовладдя? Ні. А от демократичні тенденції, на жаль, усталюють нашу систему. Хлопці, будьмо відвертими: в державі з державоруйнівними демократичними тенденціями, очолюваній олігархатом і вихідцями кримінальних структур, в державі, яка безбожно пустила на вітер збройні сили і взагалі все, що тільки можна, ні х... не вийде. Ніяких «змін на краще» не можливо в принципі, а тим більше - в ЄС, що є онтологічно ворожим не тільки слов’янському світові, а й усій Європі, де провідний голос належить демоліберальному сміттю. Такий політичний організм може бути лише знищений - і користь в цьому буде не стільки нам, скільки самим європейцям.
Демократія взагалі неможлива у великій країні. Там, де вона буде - обов’язково матеріалізується сіра інертна маса демосу, а над нею - диктат агресивних меншин. Сьогоденна демократія саме тому є владою меншин. В нас ці меншини усталюють олігархи (представники кримінального світу плюс колишні зрадницькі партійці) та нацдеми з орієнтацію на євроатлантичний простір та інших блядиних дітей.
Слід сказати пару слів про революцію. Майдан-2014 більше схожий на революцію, ніж Майдан-2004 (який взагалі незрозуміло що являв собою). Революція - докорінна зміна всього суспільно-політичного ладу. Тут, натомість, ми вбачаємо лише перемогу «дніпропетровського» олігарха Коломойського над «донецьким» Ахмєтовим. Це і на путч мало тягне, скоріше - концентрований безлад. В принципі - кочовий центр держави, розмиті кордони. Місцеві «керівнички». На початку це тягло на «отаманщину», сьогодні, коли ліберасти у владного корита зцементувалися - вже не тягне. Тягне на звичність системну.
Тобто все старе, і зовсім мало нового...
5. Висновки.
Наостанок слід сказати про «легітимність» влади Януковича. В очах Традиції і Поступу слов’ян ВСЯ нинішня наша держава є абсолютно нелегітимною через диктат агресивної меншини олігархів, демоліберальну, противодержавницьку риторику, орієнтацію на досить сумнівні цінності, затяте республіканство. Ми потрапили в глибоку метафізичну, ідеологічну, геополітичну, економічну й культурну Прірву. Аби вибратися з неї і вибудувати новий (очищений від недолугого нашарування) Державний Гештальт, потрібно буде багато працювати, освічуючи нових людей. Це - справа десятилітть (а може й цілих столітть, боронь Боже).
Пора закінчити антифашистські балачки, виробити власну нову ідеологію, вільну від усякого сміття. Головний ворог - ліберастсня. А за ними - мультикультурний і однополярний світ, толеруючий простір. Бариги зі своєю політекономією.
Мої однодумці із традиціоналістичної організації «Ante bellum» скзаали наступне:
«То что левые свалились в бездну постмодерна - это видно невооруженным взглядом. Они объявили о его начале, они же в нем и правят бал. Но вот лично для меня было открытием (на фоне украинских событий и их толкований) то что и т.н. правые наши тем же миром мазаны. Сколько отрицания иерархии, господства, избранности, мессианства, любой высшей идеи кроме идеи равенства всех белых... Насколько же плебейский пафос у современного правого. Плебейский в самом прямом смысле. Семейнический, невоинственный, мещанский...
И они еще чем-то грозят миру? Бледные копии с копий копий давно истлевших оригиналов фотографий штурмовиков 20хх. Недохорсты недовессили. Они видят подобных себе приматов на экране и начинают радостно зиговать узнавая "своих". У них нет нации и нет империи, нет даже желания и стремления к ним. Есть лишь любовь к стилю. К рунам. К синим глазам. К милитари. К нарочитой и бескомпромисной советофобии. Стиль вместо идеи. Тряпки вместо знамен.
А вообще надо радоваться. Все идеи эпохи модерна умерли. Никто нам не враг. Ибо никого нет. Ни рабочего класса, ни арийской расы, ни даже настоящих либералов.
Мы остались одни в царстве смыслов.
Нам бы только не сойти с ума в этой пустоте.» http://alex-kievlyanin.livejournal.com/92259.html
Вони праві. Наші вороги неідеологізовані абсолютно. Однак це і грає їм на руку. Неідеологізований, безпредметний контент, мов плазма, здатний варіювати будь-що і досить тривкий.
Коли ми, врешті-решт, усвідомимо наступне: наш онтологічний ворог - це НАТО. Там де буде НАТО із своїми сателітами на кшталт ЄС - там не буде ніякої Традиції, ніякого життя взагалі. Про слов’янство, європейство, азійство, євразійство я взагалі мовчу...
Але це (як і Крим, і вибори, і багато чого ще) - предмет іншої розмови.
Виходячи з вищезазначеного, я можу заявити: Україні потрібна Консервативна Революція (сьогодні сил, ладних на її проведення, особливо не вбачаємо) і не стільки - Національна чи Націоналістична. Не є зацементованою національна ідея, а апостолом українського націоналізма виступає якась провінційна і ідеологічно примітивна бандера. Адже саме дядя Стьопа був, можна сказати, духовним батьком Майдану - за мовчазного схвалення усіх. Незважаючи на те, що серед лідерів радикального Майдану вистачає людей здорових і достойних. Однак вони, на жаль, вимушені підладнюватись під примітивний провінціалізм «бандерівщини», бо, повторюся, основна паства (на жаль, на сьогодні - єдиний приватизатор ідей Правої Боротьби по вкраїнський теренах) є вихідцями з Заходу, мислять стереотипно й тенденційно-провінційно, а, не визнаючи певної «бандерівської» ірредентності, можна наразитися, як мінімум, на нерозуміння й неприйняття власної ідеї, якою б вірною вона не була.
Слід зазначити трохи й «на захист» Правого Сектору: всі ЗМІ (хоч російські, хоч українські - і ті, й ті, камради, занадто тенденційні, м’яко кажучи (особливо славнозвісний 5-й анал)) вимальовують ПС занадто однобоко. В ПС також існують нормальні люди (як і скрізь), як вони існують і в «Беркуті», і скрізь по світі, окрім ліберально-постмодерних об’єднань. Ось, перегляньте, будь ласка, посилання: http://vk.com/uasector.
Ідеологічно супротивники даного історичного контенту люблять бравіювати антифашистськими лозунгами. Ми вже пояснили, що примітивна «бандерівщина» - елемент традиційної вкраїнської шароварної отаманщини в стилі «ща ми їм, Тімка, єнтон, как яво, екскрємєнт здєлаєм». Однак що ж собою представляє даний, антифашистський контент? Це, переважно, носії «лівоцентристської» або «лівої» ідеології. Я ніяк не є ворогом «лівих» повністю (хоча не є «лівим»), з певним рівнем пошани ставлюся до ідей тектолога і «червоного метафізика» Олександра Богданова, бельгійського націонал-більшовика й симпатика OAS Жана Тіріара, а також загалу російської НБП 90-х років (себто єльцинської епохи, до ганебних об’єднань і співпраць з антиавторитарною ліберастською наволоччю Нємцовим і Каспаровим). Антифашисти, критикуючи певний (часто доволі абстрактний) «фашизм», що йому закидають? А закидають вони йому антигуманізм, антиіндивідуалізм, і так далі. Часто популяризують примітивні кримінальні мотиви: там скінхед циганську дівчинку зарізав, там те, там се. Не сперечаюся - за вбивство дівчинки здоровецьким велетнем слід велетня розстрілювати без розмов, однак вибудовувати на цьому цілий ідеологічний контент... Шановні добродії, боротьба з цим - справа власне правоохоронних органів, а не ідеологів і/або ідеологем. Ви відкидаєте примітивізм, протиставляючи йому такий самий примітивізм. І, будемо відверті: «ліві» ідеї останнім часом зазнали значної примітивізації їхньою же паствою (яка шукає в них лише матеріально-економічний чинник, відкидаючи геть увесь нематеріальний, глибинний спектр - ще одна ознака пост-модерну) та такими ж недолугими ідеологами. Ліві схильні до інтернаціональних, почасти глобалістичних роздумів - і це погано (я вже не кажу про неомарксистів на кшталт Олланда, що сьогодні владарюють у Європі). Я не є націоналістом, але й інтернаціоналістом також.
Я, звісно, святкую 9 травня (для мене це ознака високого кшатрійського рівня нашого воїнства і його незламної міці). Однак одного культу Перемоги недостатньо.
Щоб зрозуміти ідеологічну моторіку «антифа», можна згадати про «антифашистський марш», нещодавно проведений у Москві місцевою лібертарною шушерою в пам’ять чеченській ганчірці і зрадникові слов’янської Традиції і Поступу, адвокатові Ельзи Кунгаєвої Станіславу Маркелову. Ось, погляньте відео:
Click to viewЧи згадати інтерв’ю талановитого, але безнадійно ліберального (на превеликий жаль) російського рок-музиканта, лідера гурту «Телевизор» Михайла Борзикіна, автора знаменитої пісні «Твой папа - фашист»: «Смысл этой песни в том, что существует некий психологический тип людей, не способных уважать чужую свободу, желающих сделать всех похожими на себя. У нас таких людей, к сожалению, хватает. Большинство представителей старшего поколения представляются мне фашистами именно в этом смысле, И в данном случае слово "фашист", как иногда думают, к немецким каскам и Гитлеру никакого отношения не имеет. Повторяю, что речь идет о сформированном годами и обстоятельствами типе людей, которым изначально чужд всякий демократизм» (інтерв’ю «Сельской молодёжи» №8, 1989 р. http://www.ytime.com.ua/ru/50/956).
Багато з ліберастські налаштованих, "євромайданівських" бидлокомах також є антифашистами. Я досі пам'ятаю слововиливи коломойського 5-го аналу про "фашизм Беркуту супроти власного народу" (хе-хе). Візьміть це на замітку, камради. Раніше вони трошки підсміювалися над антифашистськими закриками опонентів. Коли ж затримали народного губернатора Донеччини (в 90-х - керівник місцевого осередку РНЄ) - одразу в істериці цитують слова псевдоконсерватора, буржуа і зрадника Правої Ідеї Вінстона Черчілля про те, що буцімто "фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами". Я вже мовчу про глобальність сьогоденної істерії. Ну що ти візьмеш із вбогих, розумом обділених людей...
Тобто, справа в виробленні нової, пасіонарної, кшатрійської ідеї.
Повернемося но територіального розпаду націй. Мені скажуть: шановний, в твоєму Києву є Майдан, там були бандерівці, центр України також багато в чому їх підтримує? Саме так. В Україні існує три елементи: західний, з домінуванням «бандерівського» елементу; східний, з домінуванням елементу «проросійського»; і центральний - індиферентний, аморфний. Молекулярна інверсія Заходу відносно соціокультурного ядра Центру (згадаймо комуніста Грамші), заснована на планомірній підміні дрібничних понятть - абсолютно прогнозована, об’єктивним процесом історії визначена тенденція, яка відповідає дійсним реаліям світу пост-модерну.
А це значить, що наша бесіда сягає нової фази розвитку.
3. Майдан-2014 як торжество концентрованого негативного провінціалізму
Що таке «провінціалізм»? Провінціалізм є суть чогось провінційного, локального, без чіткого ідеологічного забарвлення. Так само, як, скажімо, капіталізм не є чітко усталеною політичною системою. Як вірно зазначає Євгеній Головін у своїй праці "Буржуа люди антимифа": «Итак: никакой идеологии, окрашенной кровью, никаких вакханалий воображения, ведущих в гениальность и безумие, никаких религиозных споров. Буржуа заранее согласен с доводами каждого. Если надо признать талант пациента сумасшедшего дома, он это сделает с удовольствием. Почему бы и нет? При соответствующей изворотливости и всеядности он проживет с комфортом в любой ситуации».
Провінціалізм навіть не суть життя, це - ознака. Він досить широкий, тому не слід сприймати його трактування як столичний снобізм автора. Це не однозначне трактування, визначення може бути як позитивним, так і негативним. З провінції прийшли Траян, Септімій Север, Діоклетіан, що надали нового дихання Римській імперії. Отці Візантійської держави Лев Макелла, Юстиніан, Іраклій вийшли з провінції. Це провінціалізм позитивний, творчий, який єднав країну, перетворюючи старе на нове, не в останню чергу завдяки особистим якостям цих персоналій.
Негативний провінціалізм - тенденція до розпаду. Це вузьколобість, показна тупість. Він був невід’ємною частиною пізньорадянського світу. Ідіот Горбачов (показний негативний провінціал) з дефектами мовлення, алконавт і повний дебіл Єльцин, та й добра половина радянського Політбюро з часів Застою... Абсолютно примітивний Кравчук. Ющенко, Янукович.
На сьогодні споглядаємо торжество вираженої й чітко окресленої масами ідеології провінційної, місцевої, такої, яка принагідна лише до окремих територій. Вона рядиться в одяг «загальноукраїнського націоналізму». Це (хоча й не головним чином) відштовхує іншу частину України до так званого «сепаратизму» (хоча куди більше (хоч і не явного) «сепаратизму» знаходимо в «бандерівщині»).
Демоліберальна влада, що сидить на двох стільцях одночасно, концентрує все це. Ідеологам ж «бандерівщини» (незважаючи на наявність серед ПС інтелектуалів Однороженка, Білецького і т.д. (які, безумовно, сягнули вищого, ніж Бандера, рівню, і до яких ставлюся з певною повагою, незважаючи на все), не вдалося відкинути провінціалізм (хоча більшість з них є «східняками») і піти шляхом загальнослов’янського поступу.
4. Трохи про владу - тодішню й теперішню. Провокації. Чи була революція? Новий устрій - чи є він?
Сьогоднішня держава - се не держава, а абсолютне посміховисько. З самих своїх початків й до сьогодення. Екзистенціально, ще 1991 року пияк Єльцин спільно із колишнім ідеологом Комсомолу Кравчуком та ганчіркою Шушкевичем заклали механізм, який обов’язково мав розпастися, бо був нетривким і штучним. Три абсолютно різні геополітичні нації плюс кримські татари. В кожної - свої відмінності. Крим з російським флотом поза наявність у влади української прозахідних тенденцій повсякчас.
Ми були першопочатково приречені на Смерть. Нинішні ліберастські державки - ні що інакше, як геополітичні тимчасові буфери, проекти. Потрібна - існує. Стає непотрібна - welcome to Hell.
Щось «покращити», змінити - неможливо. «Демократія не просто відсторонює національну еліту, але й заміняє її найгіршими представниками нації. Демократія обирає людей, абсолютно позбавлених совісті й моралі, себто тих, хто корумпованіший: фокусників, шарлатанів, демагогів, здатних виставити себе з найкращої сторони під час виборчої кампанії. Деяким хорошим людям вдається промайнути з-поміж них і навіть небагатьом чесним політикам. Але їм потрібно стати рабами перших», - ще півстоліття тому абсолютно точно сказав Корнеліу Зеля Кодряну.
Коли ми говоримо про світоглядний контент певного демократичного гатунку, ми не беремо до уваги всю даність. Демократичні суспільства відомі і в традиційному суспільстві: античні Афіни часів Солона й Перікла та Фіви часів Епамінонда, Запорізька Січ... Цілком демократичне суспільство, що грунтується лише на принципі народовладдя, неможливе. Однак це не значить, що неможливі суспільства з окремим рівнем демократичного забарвлення. Що ж вони собою представляли.
Класична Еллада (адже Гомерівська Греція - влада царів-басилеїв, прямих нащадків богів, архаїка - влада аристократів, побічних нащадків героїв) - це полісно розгалужений спектр. Поліс - не тільки місто, це й управлінська громада, власне громадяни. Поліси весь час воюють одне з одним. Індивідуалізм (але індивідуалізм героїчний, пов’язаний з поняттями особистого мікрокосму і любові до батьківської землі (полісу, держави), абсолютно протилежний дріб’язковому егоїстичному індивідуалізму сьогоденного гедоністичного архібидла). Право голоса в Афінах мали лише корінні афіняни - військовозобов’язані чоловіки. Іногорідні (яких біло більше половини населення) не мали права голосу. Тобто, право голосу мали десь тисяч 10 (і це за Перікла і Платона, в часи далеко не занепаду!). Невелика громада, всі знають один одного. Мікрокосм-держава, мікрокосм-община. Тобто самоуправління можливе.
Аналогічно Запорізька Січ. Невелика територія, більшість знає одне одного. Проте, саме надто довге проектування козацьких вольностей стало однією з найголовніших причин того, що українці не змогли побудувати свою державу.
Так само, як і Платон, який ненавидів (цілком справедливо) демократію, нарікаючи її «охлократією» («владою натовпу»). Або той факт, що за часів Пелопонеської війни військові постанови ухвалювалися прямо на площах, не маючи жодної таємниці?
Тим не менш, Афіни (мала держава-поліс) існували таким чином доволі довго. Україна ж держава велика (45 мільйонів жителів), одна з найбільших у Європі.
Чи можлива демократія у великій державі на підставах цілковитого народовладдя? Ні. А от демократичні тенденції, на жаль, усталюють нашу систему. Хлопці, будьмо відвертими: в державі з державоруйнівними демократичними тенденціями, очолюваній олігархатом і вихідцями кримінальних структур, в державі, яка безбожно пустила на вітер збройні сили і взагалі все, що тільки можна, ні х... не вийде. Ніяких «змін на краще» не можливо в принципі, а тим більше - в ЄС, що є онтологічно ворожим не тільки слов’янському світові, а й усій Європі, де провідний голос належить демоліберальному сміттю. Такий політичний організм може бути лише знищений - і користь в цьому буде не стільки нам, скільки самим європейцям.
Демократія взагалі неможлива у великій країні. Там, де вона буде - обов’язково матеріалізується сіра інертна маса демосу, а над нею - диктат агресивних меншин. Сьогоденна демократія саме тому є владою меншин. В нас ці меншини усталюють олігархи (представники кримінального світу плюс колишні зрадницькі партійці) та нацдеми з орієнтацію на євроатлантичний простір та інших блядиних дітей.
Слід сказати пару слів про революцію. Майдан-2014 більше схожий на революцію, ніж Майдан-2004 (який взагалі незрозуміло що являв собою). Революція - докорінна зміна всього суспільно-політичного ладу. Тут, натомість, ми вбачаємо лише перемогу «дніпропетровського» олігарха Коломойського над «донецьким» Ахмєтовим. Це і на путч мало тягне, скоріше - концентрований безлад. В принципі - кочовий центр держави, розмиті кордони. Місцеві «керівнички». На початку це тягло на «отаманщину», сьогодні, коли ліберасти у владного корита зцементувалися - вже не тягне. Тягне на звичність системну.
Тобто все старе, і зовсім мало нового...
5. Висновки.
Наостанок слід сказати про «легітимність» влади Януковича. В очах Традиції і Поступу слов’ян ВСЯ нинішня наша держава є абсолютно нелегітимною через диктат агресивної меншини олігархів, демоліберальну, противодержавницьку риторику, орієнтацію на досить сумнівні цінності, затяте республіканство. Ми потрапили в глибоку метафізичну, ідеологічну, геополітичну, економічну й культурну Прірву. Аби вибратися з неї і вибудувати новий (очищений від недолугого нашарування) Державний Гештальт, потрібно буде багато працювати, освічуючи нових людей. Це - справа десятилітть (а може й цілих столітть, боронь Боже).
Пора закінчити антифашистські балачки, виробити власну нову ідеологію, вільну від усякого сміття. Головний ворог - ліберастсня. А за ними - мультикультурний і однополярний світ, толеруючий простір. Бариги зі своєю політекономією.
Мої однодумці із традиціоналістичної організації «Ante bellum» скзаали наступне:
«То что левые свалились в бездну постмодерна - это видно невооруженным взглядом. Они объявили о его начале, они же в нем и правят бал. Но вот лично для меня было открытием (на фоне украинских событий и их толкований) то что и т.н. правые наши тем же миром мазаны. Сколько отрицания иерархии, господства, избранности, мессианства, любой высшей идеи кроме идеи равенства всех белых... Насколько же плебейский пафос у современного правого. Плебейский в самом прямом смысле. Семейнический, невоинственный, мещанский...
И они еще чем-то грозят миру? Бледные копии с копий копий давно истлевших оригиналов фотографий штурмовиков 20хх. Недохорсты недовессили. Они видят подобных себе приматов на экране и начинают радостно зиговать узнавая "своих". У них нет нации и нет империи, нет даже желания и стремления к ним. Есть лишь любовь к стилю. К рунам. К синим глазам. К милитари. К нарочитой и бескомпромисной советофобии. Стиль вместо идеи. Тряпки вместо знамен.
А вообще надо радоваться. Все идеи эпохи модерна умерли. Никто нам не враг. Ибо никого нет. Ни рабочего класса, ни арийской расы, ни даже настоящих либералов.
Мы остались одни в царстве смыслов.
Нам бы только не сойти с ума в этой пустоте.» http://alex-kievlyanin.livejournal.com/92259.html
Вони праві. Наші вороги неідеологізовані абсолютно. Однак це і грає їм на руку. Неідеологізований, безпредметний контент, мов плазма, здатний варіювати будь-що і досить тривкий.
Коли ми, врешті-решт, усвідомимо наступне: наш онтологічний ворог - це НАТО. Там де буде НАТО із своїми сателітами на кшталт ЄС - там не буде ніякої Традиції, ніякого життя взагалі. Про слов’янство, європейство, азійство, євразійство я взагалі мовчу...
Але це (як і Крим, і вибори, і багато чого ще) - предмет іншої розмови.