Відокремлюючи пропаганду від історичних фактів
Відокремлюючи пропаганду від історичних фактів. Основні висновки
Розсекречений документ із архівів КДБ СРСР про кампанію з компрометації Теодора Оберлендера.
Вражений безвідповідальним і поверхневим підходом, використаним у кількох недавніх статтях, я вважаю за необхідне відповісти. Статті, які я маю на увазі, хоча є й багато інших, написаних у тому ж мерзенному дусі,належать Тейлору К. Ноуксу (для CBC News, 23 липня 2021 р.), Дункану Кінні (для The Progress report, 10 серпня 2021 р.), і робота д-ра Зуроффа та д-ра Рудлінга (для The Times of Israel, 22 листопада 2022 р.). Простіше кажучи, ці широко розповсюджені статті наповнені пропагандою та дезінформацією, які спотворюють правду і мають на меті зашкодити позитивним міжнародним відносинам. Цілком зрозуміло, що такі журналісти, як Ноакс, і журналісти-провокатори, як Кенні,(визначу так Кінні, поки ми очікуємо рішення суду за звинуваченням його у вчиненні акту вандалізму про який він написав як непричетна особа), не мають реальних та незалежних знань стосовно людей та обставин, про які вони пишуть. Але коли професійні та поважні історики, такі як Зурофф і Рудлінг, звинувачують Романа Шухевича у злочинах проти людяності, можна було б очікувати, що вони нададуть переконливі та документовані докази на підтримку своїх тверджень. Почнемо з того, що Шухевич ніколи не був визнаний військовим злочинцем ані Нюрнберзьким трибуналом, ані будь-яким іншим судом. Навішування на нього ярлика, як пишуть Зуров і Рудлінг, «справжнього нацистського колабораціоніста» є не лише зручною загальною міткою, але й демонструє нерозуміння чи, радше, навмисне замовчування історичного контексту та фактів.
Якщо ми уважно вивчимо список нацистських колабораціоністів, нам доведеться включити до нього всіх до останнього громадянина СРСР, тому що з серпня 1939 року до 22 червня 1941 року ця країна активно підтримувала нацистську Німеччину і надавала їй матеріальну допомогу. Разом із об’єднаним вторгненням та окупацією Польщі СРСР забезпечив Гітлера військовими поставками та регулярно вітав нацистських лідерів з їхніми перемогами на західному фронті, включаючи окупацію Франції.
Телеграма нацистського посла у Берліні, що повідомляє про його зустріч із Молотовим, який офіційно привітав Німеччину з успішною окупацією Франції.
Зурофф та Рудлінг пишуть: «Роман Шухевич командував батальйоном «Нахтігаль»... як підрозділом спеціальних операцій німецького абверу. Його оунівське військове формування служило у німецькій формі, і його солдати брали участь у жорстокому львівському погромі…».
Мені здається дивним, що автори так і не спромоглися прочитати статтю «Поділяй і володарюй: дезінформаційна кампанія КДБ проти українців та євреїв», написану Гербертом Ромерштейном, колишнім директором Управління протидії радянській дезінформації Інформаційного агентства США. У цій чудовій статті Ромерштейн розкриває, зокрема, і радянську кампанію з дискредитації Теодора Оберлендера, колишнього командира батальйону «Нахтігаль», а також українського командира цього підрозділу Романа Шухевича. Ромерштейн наводить пряму цитату зі звіту Штазі (східнонімецького гестапо):
«...Проходять майже щоденні бесіди з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом чи товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем ЦК та головою агітаційної комісії Політбюро...». Ромерштейн продовжує: «Альберт Норден… був найгучнішим і найзлішим голосом проти Заходу в період комуністичної диктатури. У 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра по справах біженців Західної Німеччини Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з нападками на Оберлендера, і на прес-конференції у Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командиром українського підрозділу «Нахтігаль», який разом із німецьким вермахтом боровся проти Радянського Союзу. Це була справжня частина історії Нордена. Брехливою частиною було твердження, що ця військова частина причетна до погрому львівських євреїв…».
Герберт Ромерштейн, директор відділу боротьби з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США.
Важливо відзначити, що, як випливає з нещодавно розсекречених архівних документів ЦРУ, підготовка та використання батальйонів «Нахтігаль» та «Роланд» здійснювалися Абвером таємно, без відома не лише СС та СД, а й Нацистської парті НСДАП. І не слід поспішати звинувачувати Абвер у скоєнні військових злочинів, оскільки вже багато років ХАБАД, одна з найбільших єврейських релігійних організацій у світі, подає до Яд Вашем заяви з проханням про присвоєння начальнику цієї німецької військової розвідки, адміралу Канарісу, звання Праведника Народів світу. Не забуватимемо і факту, що на сьогоднішній день кілька колишніх співробітників Абвера, зокрема всесвітньо відомий Оскар Шіндлер, отримали цей титул.
Однак це не єдиний випадок, коли йдеться про Абвер. На секретному засіданні комітету Сенату США, що відбулося 27 червня 1947 року, Аллен Даллес, швейцарський директор Управління стратегічних служб (УСС) та майбутній директор ЦРУ, заявив, що адмірал Канаріс та його представники зв'язалися з УСС та з самим Даллесом. Таким чином, західні союзники дізналися про деталі програми розробки ракет нацистською Німеччиною, яка дозволила британським та американським військово-повітряним силам знищити німецькі ракетні бази, які обстрілювали Британію. За словами Даллеса, десять відсотків особового складу Абвера були залучені до антинацистської діяльності Німецького Руху Опору, рухомуючись неприйняттям методів Гітлера та ставленням нацистів до громадян СРСР.
З архівів ЦРУ. Доповідь про взаємодію Абвера з українськими націоналістами (згадується, що це відбувалося потай від СС, СД та навіть НСДАП).
З архівів ЦРУ. Заява Аллена Даллеса на секретному засіданні комітету Сенату США 27 червня 1947 року.
Жорстока страта адмірала Канаріса та його соратників за місяць до капітуляції нацистської Німеччини та їхня антифашистська діяльність стали вирішальними фактами, того що Абвер не був визнаний злочинною організацією в Нюрнберзі.
Далі у своїй статті Зурофф та Рудлінг висувають ще одне звинувачення на адресу Шухевича, використовуючи спотворену інформацію. Вони пишуть: «…З 1943 року після того, як дезертував, він обіймав посаду верховного головнокомандувача Української повстанської армії (УПА), яка здійснювала систематичні масові вбивства мирних жителів поляків та євреїв…». Це навмисно малює у головах більшості читачів спотворену картину того, що Роман Шухевич буцімто перейшов із СС до партизанської армії, щоб організовувати та проводити масові вбивства. Давайте відокремимо правду від домислів та наведемо факти, які автори зручно не вказали. По-перше, Schutzmannschaft Battalion 201 не був формуванням СС, і його офіцери мали спеціальні звання, зовсім відмінні від звань СС. По-друге, Роман Шухевич не був дезертиром у розумінні цього слова. 1 грудня 1942 року, після закінчення терміну дії контрактів, він та інший особовий склад батальйону відмовилися продовжувати контракти. Через це всіх їх узяли під варту, а потім декого заарештували та посадили до львівської в'язниці, але Шухевичу вдалося тоді втекти. Щоб підтвердити це, я мушу зазначити, що станом на 31 травня 1943 року Роман Шухевич перебував у списку найбільш розшукуваних персон Sicherheitsdienst (SD), розвідувального управління СС і нацистської партії (НСДАП) на території Генерал-Губернаторства (так нацисти називали територію окупованої Польщі). У цьому документі, поряд із Шухевичем, були імена інших українських націоналістів, таких як Ярослав Старух, Василь Сидор та Омелян Грабець.
Документи з німецьких архівів про розшук Романа Шухевича, інших українських підпільників та євреїв (зокрема на прізвище Шварц).
Використання інсинуацій та напівправди здається улюбленим прийомом Зуроффа та Рудлінга, вони пишуть, що, «…український уряд доклав значних зусиль для реабілітації та прославлення Романа Шухевича, разом зі Степаном Бандерою, обох лідерів Організації Українських Націоналістів (ОУН), людей які брали участь у масових вбивствах багатьох тисяч євреїв та інших мирних жителів...». Справа в тому, що Степан Бандера був ув'язнений нацистами з початку липня 1941 року. Навіть якщо окремі члени ОУН і причетні до масових вбивств євреїв, напрямки звинувачувати Бандеру ми не можемо. Щодо українсько-польських відносин, то 22 липня 1943 року в спецблоці Целленбау концтабору Заксенхаузен було влаштовано таємну зустріч. В'язнІ Степан Бандера та голова польського підпілля Стефан Ровецький обговорили подальші перспективи українсько-польських відносин, політику західних союзників та прихід більшовиків в Україну та Польщу. Зустріч із Бандерою призвела до заяви, переданої Ровецким: «…Навіть зараз ми маємо бути готовими передати наші східні землі українцям…».
Варто також згадати, що 13 травня 1943 року ОУН(Б) та її військове крило - УПА перебували під колективним командуванням трьох лідерів: Романа Шухевича, Зенона Матла та Дмитра Маївського. Це командування видало інструкції, що застерігали бойовиків від вбивств жінок та дітей, намагаючись утримати конфлікт у певних рамках та не допустити його ескалації. Саме Шухевич на нараді керівництва ОУН(Б), що відбулася наприкінці 1943 року, згадав, що УПА намагалася запобігти створенню третього, непотрібного антипольського фронту, на додаток до існуючих на той час антинацистського та антирадянського фронтів.
Незручність виникає, коли автори намагаються покласти провину за рішення диктатора Путіна розпочати війну з Україною на український уряд та його так звані «зміни в історії». Але цей контраверсійний висновок не дивний, враховуючи спотворений ними погляд на цю «історію», викладений неточно і наповнений зручно оформленими напів-правдами.
Боротьба з дезінформацією Росії, яка веде війну проти України
17 грудня 2010 року товариш Зурофф відвідав Міжнародну конференцію «Світ без нацизму - глобальне завдання всього людства» у Москві. У своєму виступі директор ізраїльського відділення Міжнародного правозахисного руху «Світ без нацизму» наголосив на необхідності розширення кола прихильників антифашистських сил та появи нових учасників антинаціоналістичної діяльності.
Ключовими ж моментами їх статті, які перетворили двох істориків, Зурова і Рудлінга, на фактичних пропагандистів, адвокатів і захисників СРСР, є про-кремлівський наратив, який вони просувають, нарікаючи на те, що: «...у світі прирівнюють комуністичні та нацистські злочини, часто шляхом «інфляції» - у використанні терміна «геноцид», та й у завищенні кількості жертв…». Такі історики, як Енн Епплбаум, вважали б це смішним, оскільки загалом, не применшуючи жахливої трагедії Шоа, радянський режим забрав більше людських життів, ніж нацистський.
Ми ясно бачимо, як підривається нарямок Зурова та Рудлінга та їхня апологетична позиція щодо СРСР, якщо ми вивчимо резолюцію Європарламенту від 19 вересня 2019 року про важливість європейської пам'яті для майбутнього Європи:
«…3. Нагадує, що нацистський та комуністичний режими здійснювали масові вбивства, геноцид та депортації, а також смерті людей та відміну свобод у 20-му столітті у масштабах, небачених ще в історії людства….
5. Закликає всі держави-члени дати чітку та принципову оцінку злочинам та актам агресії, вчиненим тоталітарними комуністичними режимами та нацистським режимом…
6. Стверджує, що Росія залишається найбільшою жертвою комуністичного тоталітаризму і що її перетворення на демократичну державу буде утруднено доти, доки уряд, політична еліта та політична пропаганда продовжують обіляти комуністичні злочини та прославляти радянський тоталітарний режим; закликає таким чином російське суспільство змиритися зі своїм трагічним минулим…».<
Чи маємо ми погодитися з паном Зуровим у тому, що немає сенсу порівнювати комуністів із нацистами?
Я не можу. Безліч документів підтверджує, що комуністичний та нацистський режими репресували як український, так і єврейський народи, які боролися за незалежність своїх націй, проти окупантів та катів. Якщо взяти до уваги тривалість та масштаби репресій в СРСР, які репресували як лідерів українського руху за незалежність, так і євреїв-сіоністів протягом усього двадцятого століття, слід зробити висновок, що комуністичний режим має бути притягнутий до відповідальності, а його злочини мають бути визнано, як це було зроблено стосовно нацистів.
Комуністи СРСР завдали величезних страждань не лише українському народу, єврейському народу та польському народу, а й усьому людству. Тепер путінська Росія - їх сучасна потвора - продовжує нести цю деструктивну спадщину й досі.
Розсекречений документ із архівів КДБ СРСР про кампанію з компрометації Теодора Оберлендера.
Вражений безвідповідальним і поверхневим підходом, використаним у кількох недавніх статтях, я вважаю за необхідне відповісти. Статті, які я маю на увазі, хоча є й багато інших, написаних у тому ж мерзенному дусі,належать Тейлору К. Ноуксу (для CBC News, 23 липня 2021 р.), Дункану Кінні (для The Progress report, 10 серпня 2021 р.), і робота д-ра Зуроффа та д-ра Рудлінга (для The Times of Israel, 22 листопада 2022 р.). Простіше кажучи, ці широко розповсюджені статті наповнені пропагандою та дезінформацією, які спотворюють правду і мають на меті зашкодити позитивним міжнародним відносинам. Цілком зрозуміло, що такі журналісти, як Ноакс, і журналісти-провокатори, як Кенні,(визначу так Кінні, поки ми очікуємо рішення суду за звинуваченням його у вчиненні акту вандалізму про який він написав як непричетна особа), не мають реальних та незалежних знань стосовно людей та обставин, про які вони пишуть. Але коли професійні та поважні історики, такі як Зурофф і Рудлінг, звинувачують Романа Шухевича у злочинах проти людяності, можна було б очікувати, що вони нададуть переконливі та документовані докази на підтримку своїх тверджень. Почнемо з того, що Шухевич ніколи не був визнаний військовим злочинцем ані Нюрнберзьким трибуналом, ані будь-яким іншим судом. Навішування на нього ярлика, як пишуть Зуров і Рудлінг, «справжнього нацистського колабораціоніста» є не лише зручною загальною міткою, але й демонструє нерозуміння чи, радше, навмисне замовчування історичного контексту та фактів.
Якщо ми уважно вивчимо список нацистських колабораціоністів, нам доведеться включити до нього всіх до останнього громадянина СРСР, тому що з серпня 1939 року до 22 червня 1941 року ця країна активно підтримувала нацистську Німеччину і надавала їй матеріальну допомогу. Разом із об’єднаним вторгненням та окупацією Польщі СРСР забезпечив Гітлера військовими поставками та регулярно вітав нацистських лідерів з їхніми перемогами на західному фронті, включаючи окупацію Франції.
Телеграма нацистського посла у Берліні, що повідомляє про його зустріч із Молотовим, який офіційно привітав Німеччину з успішною окупацією Франції.
Зурофф та Рудлінг пишуть: «Роман Шухевич командував батальйоном «Нахтігаль»... як підрозділом спеціальних операцій німецького абверу. Його оунівське військове формування служило у німецькій формі, і його солдати брали участь у жорстокому львівському погромі…».
Мені здається дивним, що автори так і не спромоглися прочитати статтю «Поділяй і володарюй: дезінформаційна кампанія КДБ проти українців та євреїв», написану Гербертом Ромерштейном, колишнім директором Управління протидії радянській дезінформації Інформаційного агентства США. У цій чудовій статті Ромерштейн розкриває, зокрема, і радянську кампанію з дискредитації Теодора Оберлендера, колишнього командира батальйону «Нахтігаль», а також українського командира цього підрозділу Романа Шухевича. Ромерштейн наводить пряму цитату зі звіту Штазі (східнонімецького гестапо):
«...Проходять майже щоденні бесіди з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом чи товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем ЦК та головою агітаційної комісії Політбюро...». Ромерштейн продовжує: «Альберт Норден… був найгучнішим і найзлішим голосом проти Заходу в період комуністичної диктатури. У 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра по справах біженців Західної Німеччини Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з нападками на Оберлендера, і на прес-конференції у Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командиром українського підрозділу «Нахтігаль», який разом із німецьким вермахтом боровся проти Радянського Союзу. Це була справжня частина історії Нордена. Брехливою частиною було твердження, що ця військова частина причетна до погрому львівських євреїв…».
Герберт Ромерштейн, директор відділу боротьби з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США.
Важливо відзначити, що, як випливає з нещодавно розсекречених архівних документів ЦРУ, підготовка та використання батальйонів «Нахтігаль» та «Роланд» здійснювалися Абвером таємно, без відома не лише СС та СД, а й Нацистської парті НСДАП. І не слід поспішати звинувачувати Абвер у скоєнні військових злочинів, оскільки вже багато років ХАБАД, одна з найбільших єврейських релігійних організацій у світі, подає до Яд Вашем заяви з проханням про присвоєння начальнику цієї німецької військової розвідки, адміралу Канарісу, звання Праведника Народів світу. Не забуватимемо і факту, що на сьогоднішній день кілька колишніх співробітників Абвера, зокрема всесвітньо відомий Оскар Шіндлер, отримали цей титул.
Однак це не єдиний випадок, коли йдеться про Абвер. На секретному засіданні комітету Сенату США, що відбулося 27 червня 1947 року, Аллен Даллес, швейцарський директор Управління стратегічних служб (УСС) та майбутній директор ЦРУ, заявив, що адмірал Канаріс та його представники зв'язалися з УСС та з самим Даллесом. Таким чином, західні союзники дізналися про деталі програми розробки ракет нацистською Німеччиною, яка дозволила британським та американським військово-повітряним силам знищити німецькі ракетні бази, які обстрілювали Британію. За словами Даллеса, десять відсотків особового складу Абвера були залучені до антинацистської діяльності Німецького Руху Опору, рухомуючись неприйняттям методів Гітлера та ставленням нацистів до громадян СРСР.
З архівів ЦРУ. Доповідь про взаємодію Абвера з українськими націоналістами (згадується, що це відбувалося потай від СС, СД та навіть НСДАП).
З архівів ЦРУ. Заява Аллена Даллеса на секретному засіданні комітету Сенату США 27 червня 1947 року.
Жорстока страта адмірала Канаріса та його соратників за місяць до капітуляції нацистської Німеччини та їхня антифашистська діяльність стали вирішальними фактами, того що Абвер не був визнаний злочинною організацією в Нюрнберзі.
Далі у своїй статті Зурофф та Рудлінг висувають ще одне звинувачення на адресу Шухевича, використовуючи спотворену інформацію. Вони пишуть: «…З 1943 року після того, як дезертував, він обіймав посаду верховного головнокомандувача Української повстанської армії (УПА), яка здійснювала систематичні масові вбивства мирних жителів поляків та євреїв…». Це навмисно малює у головах більшості читачів спотворену картину того, що Роман Шухевич буцімто перейшов із СС до партизанської армії, щоб організовувати та проводити масові вбивства. Давайте відокремимо правду від домислів та наведемо факти, які автори зручно не вказали. По-перше, Schutzmannschaft Battalion 201 не був формуванням СС, і його офіцери мали спеціальні звання, зовсім відмінні від звань СС. По-друге, Роман Шухевич не був дезертиром у розумінні цього слова. 1 грудня 1942 року, після закінчення терміну дії контрактів, він та інший особовий склад батальйону відмовилися продовжувати контракти. Через це всіх їх узяли під варту, а потім декого заарештували та посадили до львівської в'язниці, але Шухевичу вдалося тоді втекти. Щоб підтвердити це, я мушу зазначити, що станом на 31 травня 1943 року Роман Шухевич перебував у списку найбільш розшукуваних персон Sicherheitsdienst (SD), розвідувального управління СС і нацистської партії (НСДАП) на території Генерал-Губернаторства (так нацисти називали територію окупованої Польщі). У цьому документі, поряд із Шухевичем, були імена інших українських націоналістів, таких як Ярослав Старух, Василь Сидор та Омелян Грабець.
Документи з німецьких архівів про розшук Романа Шухевича, інших українських підпільників та євреїв (зокрема на прізвище Шварц).
Використання інсинуацій та напівправди здається улюбленим прийомом Зуроффа та Рудлінга, вони пишуть, що, «…український уряд доклав значних зусиль для реабілітації та прославлення Романа Шухевича, разом зі Степаном Бандерою, обох лідерів Організації Українських Націоналістів (ОУН), людей які брали участь у масових вбивствах багатьох тисяч євреїв та інших мирних жителів...». Справа в тому, що Степан Бандера був ув'язнений нацистами з початку липня 1941 року. Навіть якщо окремі члени ОУН і причетні до масових вбивств євреїв, напрямки звинувачувати Бандеру ми не можемо. Щодо українсько-польських відносин, то 22 липня 1943 року в спецблоці Целленбау концтабору Заксенхаузен було влаштовано таємну зустріч. В'язнІ Степан Бандера та голова польського підпілля Стефан Ровецький обговорили подальші перспективи українсько-польських відносин, політику західних союзників та прихід більшовиків в Україну та Польщу. Зустріч із Бандерою призвела до заяви, переданої Ровецким: «…Навіть зараз ми маємо бути готовими передати наші східні землі українцям…».
Варто також згадати, що 13 травня 1943 року ОУН(Б) та її військове крило - УПА перебували під колективним командуванням трьох лідерів: Романа Шухевича, Зенона Матла та Дмитра Маївського. Це командування видало інструкції, що застерігали бойовиків від вбивств жінок та дітей, намагаючись утримати конфлікт у певних рамках та не допустити його ескалації. Саме Шухевич на нараді керівництва ОУН(Б), що відбулася наприкінці 1943 року, згадав, що УПА намагалася запобігти створенню третього, непотрібного антипольського фронту, на додаток до існуючих на той час антинацистського та антирадянського фронтів.
Незручність виникає, коли автори намагаються покласти провину за рішення диктатора Путіна розпочати війну з Україною на український уряд та його так звані «зміни в історії». Але цей контраверсійний висновок не дивний, враховуючи спотворений ними погляд на цю «історію», викладений неточно і наповнений зручно оформленими напів-правдами.
Боротьба з дезінформацією Росії, яка веде війну проти України
17 грудня 2010 року товариш Зурофф відвідав Міжнародну конференцію «Світ без нацизму - глобальне завдання всього людства» у Москві. У своєму виступі директор ізраїльського відділення Міжнародного правозахисного руху «Світ без нацизму» наголосив на необхідності розширення кола прихильників антифашистських сил та появи нових учасників антинаціоналістичної діяльності.
Ключовими ж моментами їх статті, які перетворили двох істориків, Зурова і Рудлінга, на фактичних пропагандистів, адвокатів і захисників СРСР, є про-кремлівський наратив, який вони просувають, нарікаючи на те, що: «...у світі прирівнюють комуністичні та нацистські злочини, часто шляхом «інфляції» - у використанні терміна «геноцид», та й у завищенні кількості жертв…». Такі історики, як Енн Епплбаум, вважали б це смішним, оскільки загалом, не применшуючи жахливої трагедії Шоа, радянський режим забрав більше людських життів, ніж нацистський.
Ми ясно бачимо, як підривається нарямок Зурова та Рудлінга та їхня апологетична позиція щодо СРСР, якщо ми вивчимо резолюцію Європарламенту від 19 вересня 2019 року про важливість європейської пам'яті для майбутнього Європи:
«…3. Нагадує, що нацистський та комуністичний режими здійснювали масові вбивства, геноцид та депортації, а також смерті людей та відміну свобод у 20-му столітті у масштабах, небачених ще в історії людства….
5. Закликає всі держави-члени дати чітку та принципову оцінку злочинам та актам агресії, вчиненим тоталітарними комуністичними режимами та нацистським режимом…
6. Стверджує, що Росія залишається найбільшою жертвою комуністичного тоталітаризму і що її перетворення на демократичну державу буде утруднено доти, доки уряд, політична еліта та політична пропаганда продовжують обіляти комуністичні злочини та прославляти радянський тоталітарний режим; закликає таким чином російське суспільство змиритися зі своїм трагічним минулим…».<
Чи маємо ми погодитися з паном Зуровим у тому, що немає сенсу порівнювати комуністів із нацистами?
Я не можу. Безліч документів підтверджує, що комуністичний та нацистський режими репресували як український, так і єврейський народи, які боролися за незалежність своїх націй, проти окупантів та катів. Якщо взяти до уваги тривалість та масштаби репресій в СРСР, які репресували як лідерів українського руху за незалежність, так і євреїв-сіоністів протягом усього двадцятого століття, слід зробити висновок, що комуністичний режим має бути притягнутий до відповідальності, а його злочини мають бути визнано, як це було зроблено стосовно нацистів.
Комуністи СРСР завдали величезних страждань не лише українському народу, єврейському народу та польському народу, а й усьому людству. Тепер путінська Росія - їх сучасна потвора - продовжує нести цю деструктивну спадщину й досі.