САМОвбивство
Само вбивство, само позбавлення себе власного життя з власної волі при необхідних тобі обставинах.
Люстра … ванна… вікно 9го поверху, а може романтично міст. Як краще? Як найприємніше? Як найгостріше?
Просто цікаво змінити це нудне безжальне життя іншим, невідомим, таємним, чому? Бо дістало! Постійні докази власної неспроможності, чужої байдужості і презирства близьких.
Одна, друга, третя.. крапають на нерви весь час, все життя. Накрапали. Подивимось хто з вас прийде на поховання? Хто принесе квіти? Хто буде грати роль жалобного друга? Хто з вас запроданців прийде на могилу через 5 років? А хто взагалі не прийде, але всередині душі буде ридання перетворювати на сміх.
Ти тут мураха, деталь всесвітнього механізму, людинка, бо нас он аж 6 мільярдів! Один з шести мільярдів, гірше тільки один з одного, або краще, тому що ю онлі ван! Я помираю і стаю тим одним в одну хвилину, дізнаюсь, що там? Розкриваю секрет буття і закриваю вуста назавжди. Я припиняю жити і певно що почну робити щось інше. І це можливо буде найвища мить моєї слави.
Тепер треба причина…. Небанальна, або банальна до абсурду - ще один інструмент шантажу цього жалюгідного людства. Наприклад, кохання - тоді буде політ, але у воду чи на землю? Думаю краще у воду, з’явиться аристократична блідість, і обов’язково має бути біла довга сукня з легкої тканини і великим декольте, я буду босоніж, і обов’язково повішу собі на шию кулон з сердечком.
Скоро хтось має прийти, треба швидше писати. Аж руки трусяться. Не від страху, а від адреналіну, від куражу, ось мій останній вихід - вперед королево!
Так, пограємось сьогодні трохи в бога, я породив себе - я і вб’ю. Я себе ліплю все своє життя і чому я не можу розпоряджатися власною статуеткою? Вона стоїть і все кращає на найвищій полиці у темній кімнаті, так навіщо вона, якщо її ніхто не помічає? Якщо вона з перемінним успіхом ще звалюється комусь на голову?
Досить. Дістала! Але вона до біса гарна, нехай такою лишається назавжди в пам’яті людинок.
Музика! З патіфона має грати джазз, на мосту, де ми з тим бідолашним хлопчиком стояли і обнімалися серце об серце. Я поріжу вену, кров’ю намалюю серце, поріжу другу і стрибну як ластівка у прірву під голос Елли і пісню вітру.
Це буде найкрасивіше само губсто, самовбивство, само позбавлення себе власного життя з власної волі. Це буде приємно.
Заходить сонце. Мало часу… А життя ще менше.
Стукіт підборів, хтось йде. Треба сховати всі сліди в себе, я їх просто покладу до душі, я їх з’їм.
(до кімнати заходить молода жінка років тридцяти)
- Сонечко, не їж папір!
(дівчинка пручається, жінка вириває з рота листки паперу з кривими записами, читає, починає плакати і обнімає безруку і безногу дівчинку. Тихо каже на вушко.)
- Я без тебе не зможу жити…
12.10.09
Люстра … ванна… вікно 9го поверху, а може романтично міст. Як краще? Як найприємніше? Як найгостріше?
Просто цікаво змінити це нудне безжальне життя іншим, невідомим, таємним, чому? Бо дістало! Постійні докази власної неспроможності, чужої байдужості і презирства близьких.
Одна, друга, третя.. крапають на нерви весь час, все життя. Накрапали. Подивимось хто з вас прийде на поховання? Хто принесе квіти? Хто буде грати роль жалобного друга? Хто з вас запроданців прийде на могилу через 5 років? А хто взагалі не прийде, але всередині душі буде ридання перетворювати на сміх.
Ти тут мураха, деталь всесвітнього механізму, людинка, бо нас он аж 6 мільярдів! Один з шести мільярдів, гірше тільки один з одного, або краще, тому що ю онлі ван! Я помираю і стаю тим одним в одну хвилину, дізнаюсь, що там? Розкриваю секрет буття і закриваю вуста назавжди. Я припиняю жити і певно що почну робити щось інше. І це можливо буде найвища мить моєї слави.
Тепер треба причина…. Небанальна, або банальна до абсурду - ще один інструмент шантажу цього жалюгідного людства. Наприклад, кохання - тоді буде політ, але у воду чи на землю? Думаю краще у воду, з’явиться аристократична блідість, і обов’язково має бути біла довга сукня з легкої тканини і великим декольте, я буду босоніж, і обов’язково повішу собі на шию кулон з сердечком.
Скоро хтось має прийти, треба швидше писати. Аж руки трусяться. Не від страху, а від адреналіну, від куражу, ось мій останній вихід - вперед королево!
Так, пограємось сьогодні трохи в бога, я породив себе - я і вб’ю. Я себе ліплю все своє життя і чому я не можу розпоряджатися власною статуеткою? Вона стоїть і все кращає на найвищій полиці у темній кімнаті, так навіщо вона, якщо її ніхто не помічає? Якщо вона з перемінним успіхом ще звалюється комусь на голову?
Досить. Дістала! Але вона до біса гарна, нехай такою лишається назавжди в пам’яті людинок.
Музика! З патіфона має грати джазз, на мосту, де ми з тим бідолашним хлопчиком стояли і обнімалися серце об серце. Я поріжу вену, кров’ю намалюю серце, поріжу другу і стрибну як ластівка у прірву під голос Елли і пісню вітру.
Це буде найкрасивіше само губсто, самовбивство, само позбавлення себе власного життя з власної волі. Це буде приємно.
Заходить сонце. Мало часу… А життя ще менше.
Стукіт підборів, хтось йде. Треба сховати всі сліди в себе, я їх просто покладу до душі, я їх з’їм.
(до кімнати заходить молода жінка років тридцяти)
- Сонечко, не їж папір!
(дівчинка пручається, жінка вириває з рота листки паперу з кривими записами, читає, починає плакати і обнімає безруку і безногу дівчинку. Тихо каже на вушко.)
- Я без тебе не зможу жити…
12.10.09