жізь в картінках
це - паркова алея за тиждень до Паски цього року.
це - вперше відкритий мною для самої себе восени, парк партизанської слави. Фотографувала на Вербну. Вдалося схопити кілька кадрів без людисьок, що вмостились смажити шашлики просто під деревами, а потім полишали після себе сміття, звичайно. Я думаю, треба якось вивести кілька, застаних за залишенням куп і розстрілять. Штрафами і переконуванням од бидла нічого не доб"єшся.
у цім парку є кілька паршивеньких, щоправда, але все-таки... тенісних кортів. любі друзі, хто шукає напарницю на вихідних для тенісу - я вся ваша. Ракетка в мене є своя, м"ячів докуплю. Колись я вельми непогано грала.
а ось це - смітники у звичайному дворі звичайних багатоповерхівок на Позняках. Субота. Передпасхальний вечір.
здавалось би, навіщо я вам тут це показую? а придивіться, що між сміттєвими контейнерами виглядає:
це м"яка іграшка - песик-мама і дитятко. хтось посоромився кидати в контейнер і поклав поряд. Мені чогось такий жаль стався... ніби той довірливо-усміхнений песик живий, а не іграшковий. "А тєпєрь забит он, на мусорнікє грустіт он".
Ну, а тепер пом"якшу моїм улюбленим містом, оскільки не можу ним намилуватись.
вчора мені впав в око закинутий будинок в самому центрі міста (як у нас частенько буває). Будинок номер 12 на Малій Житомирській. Здавалось, що там ніхто не живе, проте ввечері у вікнах будинку загорілося світло. Електрика, судячи з усього, там давно вимкнена, жителі одиноких зіяющіх вікон провели дроти від сусіднього будинку, і ці дроти звисають, неначе ліани. Ззовні немає ніяких плакатів про примусове виселення, проте очевидно, що людей звідти "виживають". У дворі частина цього шикарного будинку розвалена зсередини, стирчать тільки балки з-поміж отворів віконниць зовнішньої коробки.
хочу звернути увагу на згаданий будинок дослідників спільноти "наш кієв". Фотки будинку викласти не можу - вчора уже було надто темно, щоби фотографувати його на мобільний. Колись шикарний модерний фасад, навіть тепер вражає своєю флфгранністю, легкістю, чудові еркери, оздоблення, величезні вікна, скляні двері парадного входу, вітрина кафе, яке колись було розміщено на першому поверсі, - усе це робить цей будинок справжнім космополітом, я такі бачила в Ризі і Відні. Будинок достатньо високий, проте складає враження, що він ніби летить у повітрі. І ця краса на грані знищення! Просто моторошно на це дивитись. Здавалося б, центр міста, вирує довкола життя, а всередині чи то живі люди, чи-то привиди, - здається це фатнастичний будинок-привид.