до Океану без табурету
- Чого всі називають мене Магда, а ти називаєш Доця?
- Бо ти моя донечка. Хочеш щоб не називав?
- Так
- А як тебе називати?
- Магда.
- Добре...
ОБИРОК-КИЇВ-ВАРШАВА-ПАРИЖ-НАНТ
- океан -
НАНТ-ПАРИЖ-ВАРШАВА-ЛЮБЛІН-КОВЕЛЬ-КИЇВ-ОБИРОК
Уже давай їсти! - лиш ми рушили з Києва забажала Магда, пильно вивчаючи пишну сусідку по купе. Валентина займається каменями. Їхньою енергетикою та впливами цієї енергетики. Вчора пані поховала дорогого серцю англійського бульдога. Бідолаха настільки постарів, що йогнувся з дивана і поламав ноги. Довелось усипити.
Бабуся запекла нам у дорогу цілого гуся. Потяг несеться на Варшаву розтинаючи фарами ніч, у ньому Магда, татко і Валентина поминають бульдога гусем і запивають компотом. Магда розлила на себе компот і відтак називає себе вася.
Тієї ночі я засинав під улюблену колискову - гуркіт коліс.
У Ковелі підсіли контрабандистки, які заходились обклеювати все довкола зашифрованими у темні пакавани блоки дешевих білоруських цигарок. Тулили під столик, під лавку, никали за куртки і запихали під пуза. Шістнадцять блоків на носа.
На кордоні особливо не паряться перевіркою. Всі хто сів у Ковелі мовчки здають українським прикордонникам по сто двадцять гривень. Помилки бути не може, бо якщо ти не контрабандист, маєш підняти кіпіш.
Але жодна з цих досвідчених контрабандисток не уявляє, що лише вони виходять на польській стороні, потрапляючи в лапи злобної тамтешньої поліції, стіни вагона жваво розкручуються шуруповертами і десятки блоків виймаються з тайників обшивки.
Зразу після нового слова «контрабандист» Магда вивчила польське слово «Чещ»
І тепер вітається ним з польським прикордонником, простягаючи у маленькому кулачку блакитний дитячий паспорт. Вона з малечку знає, що на паспорті є герб. І що на гербі намальована ВОЛЯ. А що таке воля їй байдуже.
На питання «куди панство їде», вона гордо випалює: «В Париж!», тоді прикордонник з сумнівом дивиться на мене. А я киваю і посміхаюсь дурнуватою сонною посмішкою. Яка вона вже стала велика у свої тРРРРРи РРРоки.
На пероні нас зустрічає гарненька чорняво-кудрява полька Кася. Магді дуже цікаво де ховається її старий трусливий кіт. Але зараз не до нього - на нас чекає Варшава, яка сьогодні вся засвітилась свічечками. Бо нині день всіх загиблих, коли запалюють свічки на могилах і пам’ятниках.
Ми стрибали по прорезиненому асфальту дитячих майданчиків, лазили по павутинню з канатів, а потім тусили по старих вуличках, біля духовної семінарії костьолу Святої Анни у якому, після страшної зливи ночував перший з табуретів. І я не стримався щоби заспівати, як ми колись співали з Сєрогою Турковим собі на хліб з дешевим намазним сиром. Прикинь, Сєрьога! В тому самому місці, де кльова акустика у вузькій вулиці і де з костьолу вийшли ізраїльські туристи і накидали нам шейкелів…
Водночас з тим як «летіла пава з Києва» з Нью-Йорку летів трансатлантичний літак в якого заклинило шассі. Кажуть пілот відразу після зльоту знав, що у Варшавському аеропорту йому доведеться сідати без колес.
ВІДЕО:
A Polish airlines LOT plane flying from Newark airport, New York, with 230 passengers on board has made an emergency landing in Warsaw after its landing gear failed to deploy.
Літак проїхався черевом та пілот був професіонал - ніхто з пасажирів не постраждав, хіба трохи змокріли ноги від переляку. Та злітну смугу було зорано так, що наступного дня о п’ятій ранку аеропорт був зачинений. І Магда з татком розгублено дивились одне на одного тримаючи у руках квитки свого дешевого авіаперевізника.
З Варшави нас відвезли автобусом до Катовіце (А всіх хто буде в автобусі плакати чи кричати мали висадити в Собаковіцах!)
Там виявилось, що у дешевого перевізника багаж не передбачено і наша подарункова горілка і ніж лишилась полякам. Добре що ми знайшли на підлозі прикольну штучку, а то щоб ми крутили наступні чотири години в очікуванні цього треклятого літака? Крім багажу, у лоукостах не передбачена також їжа. Навіть якщо літак затримали на 10 годин. Тому довелося купити найдорожчу у світі Мівіну (65 гривень на двох) хоч цю заразу я в Україні і задарма не їстиму.
Згадалось, що у «розвинених» країнах (які вважають себе майбутнім) люди переважно їдять пластикові стаканчики, натомість у бідних та небезпечних країнах минулого - смачну домашню їжу.
У Франції сіли у сутінках. Над аеропортом кружляли небачені орди гайвороння. Ми махали їм та кричали їм щоб забрали нас до Нанту, та видно через гуркіт літаків вони не почули і ми уїхали стопом.
Якщо день починається о четвертій ранку, о сьомій вечора здається що вже глибока ніч. Магда намагалась триматись на ніжках, та вони підкошувались і вона миттєво засинала на лавках, рюкзаках, сидіннях машин та моїх руках.
Моя маленька мандрівниця, яка ж ти була щаслива, коли ми врешті подолали павутиння парижської підземки, видерлись по скрипучих сходах на п’ятий поверх та зайшли у теплу хатку наших нових друзів, Хайді та Жерома. Не встигли доїсти смажену картоплю під сиром, як до хати увійшов ще один син лейтенанта Шмідта. Він так само ввічливо сказав «Бонжур» і з’їв другу миску картоплі. Це був Кірил Кравцов, який в той самий час прилетів до Парижу з Литви.
Зранку ми вже не церемонились з двохєвровими жетончиками, а як і всі французькі негри заходили до підземки через вихід. Магді не сподобалось, що у французькому метро спекотно. Мені - що там так трусить, бо поїзди це зовсім не поїзди, а автобуси, які ганяють під землею на гумових колесах. Виїзд з мегаполісу автостопом неприємна справа, яка і цього разу забрала половину світового дня. Захід сонця зустріли у довгоочікуваному Нанті.
Чого ми взагалі туди їхали? На фестиваль « Межі континентів» які організували Вайда і П’єр (дякую вам мої дорогі!)
На фесті були представлені зразки сучасного мистецтва. Це виглядало, як поливання з чайника на воду і проекція крапель на екран у супроводі підключених до мікрофонів листів заліза та скрипки. Чи як гола пані повзає по підлозі, а її колега грає на саксофоні і з цього кольорового місева робиться картина.
Сучасне мистецтво майбутнього не дуже схвилювало Магду. В той час як скульптури з карамелі значно більше припали їй до смаку.
Самі ми погралися у театр, кіно, музику та кухарство та познайомились з новими прекрасними диваками.
Після закінчення фесту поїхали на океан, де марно намагались відшукати у печері бодай маленького дракончика.
А далі було так. Після океану стомлені і щасливі повернулись до дому в Нант. Зранку поснідали чудовими французькими булочками у Деніса, а тоді дівчата вивезли нас на трасу і ми поїхали у Париж.
Там знову були вдома. Хоч він формально був і не наш. Та головне не папери, а тепло з яким нас приймала ця оселя. Світанок у аеропорту і знову в небо! Варшава, кульки і лабіринт перед смачною домашньою вечерею. Знову все як вдома. Але дім ще попереду. Великий червоний автобус до Любліна. З Любліна інший автобус, у якому самі лише українці. Магда радіє і не припиняє перепитувати у пасажирів чи вони українці. Так, українці! - стверджують пасажири. Вертаються з яблучних плантацій. У кожного по 10 кіло недекларованого фарша. На кордоні надовго залипаємо, аж поки не домовились про 50 доларів за заплющені очі. Ковель. Потяг. Смачна вечеря і сон під улюблену колискову. У Києві зустрічає бабуся. Вдома!
Але ось стало тихо-тихо. Пальці мерзнуть, бо у хаті ще холодно, та у грубці вже добряче палають дрова і гріється чайник. По підлозі булькає наша маленька Патагонія. Ось тепер і правда вдома. А де ж Діана?
майже всі фото by Кірил Кравцов та Анастасія Мелаванова. Дзякуй!