Близько Але Далеко
Зараз всі учасники експедиції з’їхались в Кіто столицю Еквадору. Бо саме сюди мала прилетіти Наталка і привезти передачки від батьків, друзів та близьких.
Кому спальник, кому губну гармошку, кому словник. Мені жорсткі диски зі Штатів. Бо відео вже лити нікуди.
І от день ікс. Всі в місті, але розквартирувалися хто де зміг. І мовчать, як полонені партизани. Запросив через жж в театральний і кіно університети завітати - тиша у відповідь. Мабуть не скучили :)
Хоча ні, Сєрьога скучив, бо я йому мав віддати гроші за вінти. То ми з ним зустрілись у парку.
А заразом і з капітаном російський табуртеників, Толею.
Відбиваючи дупи качелею "лише для дітей", пацани росказали, що у них все гаразд. Що живуть удвох на одній хаті. Колюня, Оля, Марсель і фін Юко знімають хостел занедорого.
Женьку з Вереснем бачив он-лайн. Вони теж на якійсь вписці і у них скрипка поламалась. Де Кірил з Алісою не відомо. Востаннє з Пасто писали, наче сюди їхали. Тут 7 годин дороги, а їх уже третій день немає. Діана з Магдою дочекалися мого приїзду з Колумбії і купили квиток до наступного містечка. Але ввечері нам стало сумно розлучатись, ми забили на квиток і вони лишились зі мною чекати посилки.
Прийшли в кіноінститут, а там директор захворів. Вахтерка, баба Шура, щось гундосила невиразно про те, що поговорити про мистецтво ні з ким, крім хворого директора. Ну і ладно. Пригадав наших бабуль-вахтерок. Уявив собі еквадорця який прийшов на київський кінофакультет і на ламаній українській розповів, що він займається кіно і хотів би подивитись роботи колег тощо. Щоб зробила наша бабуля? По-любому відвела хоч до викладача якогось. Але фіг з ними, не хочуть не тре.
Пішли в театральний. Там нас сам ректор уныверситету давай по аудиторіях водити, поки ми не знайшли те, що шукали. Урок ляльководства. Там і залишились.
Урок полягав у виступах всіх студентів і їх ляльок з невеличкими етюдами. За тим коротенькі зауваження вчителя і далі.
Такий формат був цікавий навіть виснаженій прогулянкою Магді, яка настільки хотіла до «інстітуто де театро», що всю дорогу йшла пішки.
Ввечері ми наготували картоплі пюре і натушкували капусти з м’ясом. Відкрили пляшку червоного. Наша хазяйка улітала до Іспанії. Ми лишились з Валентиною, її бабусею і чорношкірою нянею з кашею в роті.
І тут на тобі! Наталка пише, що літак відмінився бо дощ. Де дощ я не в’їхав, чи то в Ню Йорку, чи то в Маямі, де вона мала пересісти. Але суть, що вона не прилетить ні сьогодні, ні завтра. Так що продовжуємо чекати. А тим часом у Кіто почалися дні міста. Сьогодні ми ходили на виставу паяців, але по технічних причинах їх відмінили, замінивши на духовий оркестр «поліції національ».
Заміна була достойна. Мєнти смажили дуже кльово. Навіть не зважаючи на форму в їх веселих обличчях проглядалася доброта. Перед нами були прекрасні творчі люди. У винагороду за танці Магда отримала CD-диск від автора. З нетерпінням чекаю завтра, а тоді далі на Південь. В Перу!