Поїздка в Трахтемирів
Трахтемирів - надзвичайно цікава в історичному плані місцина, що була заселена людьми ще з прадавніх часів. Розташована на півострові на правому березі Дніпра, неподалік від Канева.
Минулими вихідними мали нагоду побувати в цій загадковій, і, як виявилося, надзвичайно мальовничій місцевості.
За даними археологів, найбільш ранні поселення з'явилися тут більше 120 тис років тому. Тут також було знайдено поселення дослов'янського періоду, що одержало назву Зарубинецької культури. Місто Зарубин, що було розташоване на цих землях, згадується у давньоруських літописах. Знайдені також свідчення скіфської доби. В часи козаччини тут була одна з гетьманських столиць. Зараз село Трахтемирів майже зникло. Певною мірою цьому сприяла діяльність Бакая, що влаштував в тих місцях мисливські угіддя і якому сусіди були непотрібні. І хоч Бакай, за чутками, все там же, в Москві, справа його живе. Навколишні землі частково належать державному заповіднику, частково - мисливському господарству, але заправляє там останнє. В часи Бакая доступ у ці місця був суттєво обмежений. Подейкують, що у Бакая на полюваннях бувала вся владна верхівка. Зараз доступ до Трахтемирова також обмежено.
З огляду на це, а також на відомі випадки, коли власники мисливських господарств застосовували фізичний вплив до непроханих гостей, я не збирався їхати в Трахтемирів.
Та ось mandrivnic запропонував туди поїхати, стверджуючи, що за сприятливих обставин в Трахтемирів таки можна потрапити. Долучився до компанії також haidamac, і командою з 5 осіб (як же без Олени з Тарасом!) ми виїхали о 7-й ранку в напрямку Трахтемирова.
Ранній виїзд був пов'язаний з прогнозом погоди, згідно з яким після 16-ї години очікувався дощ. На початку подорожі були неприємні підозри, що дощ піде раніше. Небо вкрилося хмарами, дув сильний вітер. Дорогою зупинилися біля доволі мальовничого яру.
Там окрім власне яру
сфотали бражника, який знайшов квітку будяку. Дякуючи Олені, яка притримала цю колючу рослину від вітру, бражник зміг попити нектару, а ми - його сфотографувати.
До речі ярів в цій місцевості досить багато. Згодом побачили ще один:
Доїхали до останнього населеного пункту перед ледь населеним Трахтемировим - Великого Букрина. Звідти на Трахтемирів веде непогана асфальтна дорога шириною в одну машину. Цей автобан мабуть з'явився завдяки Бакаю. Згодом асфальтна дорога вперлася в закритий шлагбаум, а ми поїхали грунтовою дорогою правіше. Щоправда довелося залишити Ф'южена, проїхавши лише трохи, оскільки чим далі йшла дорога, тим глибші були ями. Я вирішив не ризикувати. Далі пішли пішки. Пройшли повз колишній піонертабір. Зараз там проглядається новозбудований котедж. Якщо звернути в той бік, можна вийти до мисливського будинку і там же побачити відоме фотками в інеті дерево у вигляді тризубу. Але йти трохи стрьомно з огляду на таблички, що забороняють прохід. Взагалі наша мета - знайти місцевого мешканця - Олега Петрика, на прізвисько Скіф. Більше 20 років тому він, київський режисер, переїхав в цю місцевість і залишився жити. Він - дослідник цієї місцевості, живе в гармонії з природою, любить і намагається зберегти ці місця.
Знайшли 2 хати - в одній були люди, але не відкрили. В наступній - (ми її впізнали по фото в інеті) нас зустрів Скіф. Але спочатку нас зустріли його собаки. Я реально перелякався, але господар заспокоїв собак, і вони почали нас... облизувати і просити, щоб погладили :)
Олег Георгійович виявися радушним господарем.
Він не тільки порадив нам де і що подивитися, але й запросив в хату, де трохи розповів про себе і про ці місця. В хаті у нього дуже цікаво: картини, зброя, книги. Піч викладена з каміння, що було знайдене на розкопках і покинуте археологами.
Він цікаво розповідає. Висловив жаль, що не зможе особисто нас провести, оскільки до нього мали прийти гості.
Звідти ми пішли в пошуках висоти 222 - географічного центру півострова і, як говорять, енергетичного місця.
Дорогою побачив таку покручену сосну:
Йшли вздовж грунтової дороги. Йти довелося досить довго, вже почалися сумніви, чи не заблукали.
Тут також багато ярів.
Нарешті побачили триангуляр - позначку висоти. Це місце приваблює різних езотериків, що вважають це місце сакральним. Дорогою назад побачили хлопця, що робив на цьому мсці якісь вправи на кшталт ушу, і дівчину, що схоже медитувала.
До речі, мабуть завдяки особливому складу контингенту, що тут буває, дорогою не побачили сміття. Також за чистоту мабуть можна подякувати єгерям мисливського господарства, що не залишають шансів любителям "шашличка і водочки". До речі, Олег Георгійович просив нас не смітити і, якщо побачимо раптом якусь пляшку, забрати із собою.
Звідти можна побачити дерев'яний хрест, що стоїть на кручі над Дніпром.
Від висоти 222 направилися в напрямку хреста. Йти вже було веселіше, оскільки мета була перед очима.
До висоти 222 дорога більшою частиною пролягала по лісу, а зараз йдемо степом.
Дніпро вже близько:
А це скіфські вали. Щодо походження валів у істориків є різні версії, але всі вони, зі слів Олега Георгійовича, підтверджують стародавній характер цих валів.
Ось відкрилися перші краєвиди берегової лінії півострова.
Командне фото:
А за спинами ось такі краєвиди:
Хрест - другий сакральний центр місцевості.
Неподалік розташована ікона, що лікує.
Ще краєвиди:
Спостергати цю красу - велике задоволення!
Іноді доводилося спускатися на п'ятій точці.
Повертаючись назад, планували ще багато чого подивитися,
зокрема мисливський будинок, дерево-тризуб, козацьке кладовище. Але дощ почався за розкладом, тому змушені були залишити це на наступний раз.
Останні промені сонця спіймав на цьому дереві:
Дякую mandrivnic за ідею поїхати в Трахтемирів - в цю надзвичайно мальовничу місцевість, і обом френдам, в тому числі haidamac за приємну компанію. Сподіваюсь ми туди з'їздимо ще.
Минулими вихідними мали нагоду побувати в цій загадковій, і, як виявилося, надзвичайно мальовничій місцевості.
За даними археологів, найбільш ранні поселення з'явилися тут більше 120 тис років тому. Тут також було знайдено поселення дослов'янського періоду, що одержало назву Зарубинецької культури. Місто Зарубин, що було розташоване на цих землях, згадується у давньоруських літописах. Знайдені також свідчення скіфської доби. В часи козаччини тут була одна з гетьманських столиць. Зараз село Трахтемирів майже зникло. Певною мірою цьому сприяла діяльність Бакая, що влаштував в тих місцях мисливські угіддя і якому сусіди були непотрібні. І хоч Бакай, за чутками, все там же, в Москві, справа його живе. Навколишні землі частково належать державному заповіднику, частково - мисливському господарству, але заправляє там останнє. В часи Бакая доступ у ці місця був суттєво обмежений. Подейкують, що у Бакая на полюваннях бувала вся владна верхівка. Зараз доступ до Трахтемирова також обмежено.
З огляду на це, а також на відомі випадки, коли власники мисливських господарств застосовували фізичний вплив до непроханих гостей, я не збирався їхати в Трахтемирів.
Та ось mandrivnic запропонував туди поїхати, стверджуючи, що за сприятливих обставин в Трахтемирів таки можна потрапити. Долучився до компанії також haidamac, і командою з 5 осіб (як же без Олени з Тарасом!) ми виїхали о 7-й ранку в напрямку Трахтемирова.
Ранній виїзд був пов'язаний з прогнозом погоди, згідно з яким після 16-ї години очікувався дощ. На початку подорожі були неприємні підозри, що дощ піде раніше. Небо вкрилося хмарами, дув сильний вітер. Дорогою зупинилися біля доволі мальовничого яру.
Там окрім власне яру
сфотали бражника, який знайшов квітку будяку. Дякуючи Олені, яка притримала цю колючу рослину від вітру, бражник зміг попити нектару, а ми - його сфотографувати.
До речі ярів в цій місцевості досить багато. Згодом побачили ще один:
Доїхали до останнього населеного пункту перед ледь населеним Трахтемировим - Великого Букрина. Звідти на Трахтемирів веде непогана асфальтна дорога шириною в одну машину. Цей автобан мабуть з'явився завдяки Бакаю. Згодом асфальтна дорога вперлася в закритий шлагбаум, а ми поїхали грунтовою дорогою правіше. Щоправда довелося залишити Ф'южена, проїхавши лише трохи, оскільки чим далі йшла дорога, тим глибші були ями. Я вирішив не ризикувати. Далі пішли пішки. Пройшли повз колишній піонертабір. Зараз там проглядається новозбудований котедж. Якщо звернути в той бік, можна вийти до мисливського будинку і там же побачити відоме фотками в інеті дерево у вигляді тризубу. Але йти трохи стрьомно з огляду на таблички, що забороняють прохід. Взагалі наша мета - знайти місцевого мешканця - Олега Петрика, на прізвисько Скіф. Більше 20 років тому він, київський режисер, переїхав в цю місцевість і залишився жити. Він - дослідник цієї місцевості, живе в гармонії з природою, любить і намагається зберегти ці місця.
Знайшли 2 хати - в одній були люди, але не відкрили. В наступній - (ми її впізнали по фото в інеті) нас зустрів Скіф. Але спочатку нас зустріли його собаки. Я реально перелякався, але господар заспокоїв собак, і вони почали нас... облизувати і просити, щоб погладили :)
Олег Георгійович виявися радушним господарем.
Він не тільки порадив нам де і що подивитися, але й запросив в хату, де трохи розповів про себе і про ці місця. В хаті у нього дуже цікаво: картини, зброя, книги. Піч викладена з каміння, що було знайдене на розкопках і покинуте археологами.
Він цікаво розповідає. Висловив жаль, що не зможе особисто нас провести, оскільки до нього мали прийти гості.
Звідти ми пішли в пошуках висоти 222 - географічного центру півострова і, як говорять, енергетичного місця.
Дорогою побачив таку покручену сосну:
Йшли вздовж грунтової дороги. Йти довелося досить довго, вже почалися сумніви, чи не заблукали.
Тут також багато ярів.
Нарешті побачили триангуляр - позначку висоти. Це місце приваблює різних езотериків, що вважають це місце сакральним. Дорогою назад побачили хлопця, що робив на цьому мсці якісь вправи на кшталт ушу, і дівчину, що схоже медитувала.
До речі, мабуть завдяки особливому складу контингенту, що тут буває, дорогою не побачили сміття. Також за чистоту мабуть можна подякувати єгерям мисливського господарства, що не залишають шансів любителям "шашличка і водочки". До речі, Олег Георгійович просив нас не смітити і, якщо побачимо раптом якусь пляшку, забрати із собою.
Звідти можна побачити дерев'яний хрест, що стоїть на кручі над Дніпром.
Від висоти 222 направилися в напрямку хреста. Йти вже було веселіше, оскільки мета була перед очима.
До висоти 222 дорога більшою частиною пролягала по лісу, а зараз йдемо степом.
Дніпро вже близько:
А це скіфські вали. Щодо походження валів у істориків є різні версії, але всі вони, зі слів Олега Георгійовича, підтверджують стародавній характер цих валів.
Ось відкрилися перші краєвиди берегової лінії півострова.
Командне фото:
А за спинами ось такі краєвиди:
Хрест - другий сакральний центр місцевості.
Неподалік розташована ікона, що лікує.
Ще краєвиди:
Спостергати цю красу - велике задоволення!
Іноді доводилося спускатися на п'ятій точці.
Повертаючись назад, планували ще багато чого подивитися,
зокрема мисливський будинок, дерево-тризуб, козацьке кладовище. Але дощ почався за розкладом, тому змушені були залишити це на наступний раз.
Останні промені сонця спіймав на цьому дереві:
Дякую mandrivnic за ідею поїхати в Трахтемирів - в цю надзвичайно мальовничу місцевість, і обом френдам, в тому числі haidamac за приємну компанію. Сподіваюсь ми туди з'їздимо ще.