Село Астей (в радянській час - Лужанка, населення - 677 чоловік, територія 1,661 км²) знаходиться на відстані 6 км від районного центру, безпосередньо біля державного кордону України з Угорщиною. У 1988 році тут відкрили пункт перетину державного кордону, через деякий час пункт отримав статус міжнародного. З угорського боку знаходиться пункт пропуску «Берегшурань». Можна стверджувати, що з Астея для багатьох в’їжджаючих в Україну з Угорщини починається і Берегівщина, і Закарпаття, і вся наша держава. Дорога від кордону, на жаль, починається зовсім не парадна. Хіба що велосипедисти можуть порадуватись, адже від кордону і аж до Берегова мають можливість проїхатись асфальтованою велодоріжкою, зведеною в 2013 році коштами європейського гранту.
На околицях Астея є місця археологічних розкопок двох поселень, 3-4 та 7-8 століть нашої ери. Село вперше згадується в письмових джерелах 1378 року, як маєток родини Мачолаї. В 1492 р. населений пункт знайшов нових власників Ференца Бейгань і Іштвана Баторі. Протягом XIV-XVIII ст. селом володіли різні феодали, в тому числі зі знатних родин Лоньяї, Перені, Телеки. В 1566 р. Астей піддався спустошливому набігу кримських татарів. У XVIII ст. село відносилося до села Берегшурань (нині в село в Угорщині).
В 1763 р. реформатська громада збудувала дерев’яну церкву, яка була замінена на муровану в 1829-1831 рр. Вежу-дзвінницю з дерева збудовано в 1830 р., на ній було два дзвони. Менший дзвін був вагою в 108 кг, більший дзвін важив 200 кг, з гравіровкою «Виготовлений на пожертвування астейських реформатів во славу Божу в 1799 році» («Az Asztélyi Ref(ormata) Szent Eklesia öntetté maga költségén Isten dicsőségére 1799 évben»). Дзвони зникли, можливо, були вилучені під час Першої світової війни. В 1992 та 1995 рр. були проведені зовнішня реконструкція та внутрішнє оновлення храму.
Слід зауважити, що дерев’яної сакральної архітектури на Берегівщині залишилось не так вже й багато, всього в кількох селах є такі дзвіниці, подібні або іншої форми. Ані церква, ані дзвіниця не мають охоронного статусу - як і більшість храмів та старовинних світських будівель на Берегівщині, та й в Україні в цілому. Наразі наявність такого статусу нічим не допомагає храмовій споруді, але для цивілізованої європейської держави, якою ми прагнемо стати, так не годиться. Будемо сподіватись, що в майбутньому всі гідні того будівлі належно охоронятимуться державою, як законами, так і фінансово…
Поруч із церквою в 1898 р. був побудований парафіяльний будинок, замість старого, маленького та дерев’яного. В 1948 р. реквізований будинок був переданий сільській раді, в ньому влаштували контору сільради, бібліотеку та фельдшерський пункт. Згодом будинок став сільським клубом та бібліотекою. В 1993 році будівлю було повернуто церкві, в 1996-1999 його реконструювали. Наразі будинок є цікавим представником сільської архітектури понад сторічної давності.
Стара будівля сільської школи зведена в 1920 р., в чехословацький період. Тепер в приміщенні діє дитячий садок. На стіні школи з 2010 р. висить меморіальна дошка, присвячена першим вчителям села Астей після ІІ світової війни, Ф. та М. Чайкович, роботи народного умільця Степана Нодя.
В 1991 р. на сільському цвинтарі встановлений пам’ятник загиблим воїнам в Другій світовій війні та жертвам сталінського режиму.
При в’їзді до села встановлений пам’ятний знак, виготовлений в 2010 році з дерева місцевим священиком Почаї Вінце. Містить напис угорською мовою «Вітаємо в Астеї»
Неподалік знаходиться пам’ятник, що зображує короля Святого Іштвана. Скульптура, яку виготовили з дерева народні умільці Іштван Елек-старший та Іштван Елек-молодший, була урочисто відкрита 20 серпня 2006 р.
На території сільського футбольного поля знаходиться скульптура «Піч», що символізує народні традиції села Астей. Її виготовив в 2011 р. з цегли та глини народний умілець Степан Нодь. Біля цієї пічки вже чотири рази на початку осені проводився День переца - солоного кренделю, який традиційно багато років випікають в цьому селі. В 2014 році в селі започаткували також Фестиваль гурки та ковбаси.