З домашнього архіву
Передивлялись "архів" жінчиної бабки Василини, яка померла навесні в віці 91 року. В дитинстві бабка переїхала на Берегівщину з нинішньої Міжгірщини (тоді - Волового), вочевидь, в рамках чехословацької програми "слов'янізації угорського прикордоння". Світлин в архіві виявилося на диво багато, але здебільшого розміром з поштову марку і не надто цікавих. Але було й кілька, гідних уваги.
Найбільше мене зацікавила оця. Подумав було, що це взірець залізничного транспорту - впізнав не лише назву "Хуст", але й власне тамтешній залізничний вокзал. Але фахівці підказали - це автобус. А куди він їде? В Мадярщину? Ні. Їде він в село Торунь Міжгірського району. Час, вочевидь, між 1939 та 1944 роками.
На цьому фото закарпатці впізнають монастир в угорському містечку (скоріш, селі) Маріяповч, який 300 років є "найбільшим паломницьким місцем Мукачівської греко-католицької єпархії"
А це вже Берегово, повоєнний час. Навпроти "Флекстронікса" (радіозавод, за рогом - залізничний вокзал):
Самий центр:
А ця - на жаль, без дати, але з підписом на звороті (до речі, такий самий - і на першій світлині з автобусом): "На памятку від Ивана Цендри из Волового" (орфографія збережена):
Найбільше мене зацікавила оця. Подумав було, що це взірець залізничного транспорту - впізнав не лише назву "Хуст", але й власне тамтешній залізничний вокзал. Але фахівці підказали - це автобус. А куди він їде? В Мадярщину? Ні. Їде він в село Торунь Міжгірського району. Час, вочевидь, між 1939 та 1944 роками.
На цьому фото закарпатці впізнають монастир в угорському містечку (скоріш, селі) Маріяповч, який 300 років є "найбільшим паломницьким місцем Мукачівської греко-католицької єпархії"
А це вже Берегово, повоєнний час. Навпроти "Флекстронікса" (радіозавод, за рогом - залізничний вокзал):
Самий центр:
А ця - на жаль, без дати, але з підписом на звороті (до речі, такий самий - і на першій світлині з автобусом): "На памятку від Ивана Цендри из Волового" (орфографія збережена):