Виноградівщина архітектурна. Частина 1 - Cоляний дім
Соляний дім - одна з найстаріших будівель краю
Сьогоднішня Виноградівщина, а колись один з найменших в Угорському королівстві, та тим не менш відомий своєю норовитістю, комітат Угоча, давно цікавив мене своїми архітектурними пам´ятками, на жаль, не надто відомими ані туристам, ані закарпатцям. Зазвичай при згадці про цей край спливають образи руїн Королівського замку та рештків колись величного виноградівського Канкова, а також вцілилий та добре збережений палац Перені. Та насправді цікавих та історично цінних споруд на Виноградівщині значно більше. Одним з них пощастило, в інших доля склалась досить трагічно. Наприкінці жовтня мій добрий знайомий Владислав з виноградівського Нового Села, який займається туристичним бізнесом, влаштував мені та колезі мандрівку кількома селами регіону.
Почали із селища міського типу Вилок, в якому мене давно цікавила будівля, відома як Соляний склад, або Соляний дім.
Сіль була стратегічною сировиною нашого краю стільки ж, скільки тут існувала цивилізація. З копалень Солотвина її везли до Європи возами по дорогах та човнами по норовливій Тисі. «Соляний шлях» охоронявся низкою замків та укріплень, від яких сьогодні лишилися здебільшого руїни. Містечко Уйлок (з угорської - «нове поселення», нині угорці звуть його Тісауйлок, а українці - Вилок) вперше згадується в 1304 році. В ті часи воно стає перевалочним пунктом, через яке сіль транспортували човнами. Основний профіль містечка закарбувався на старовинних гербі та прапорі (які повернули селу нещодавно).
В 1417 році тут збудували кам´яний склад для зберігання солі, і ця будівля на кілька століть стала відігравати ключову роль в житті селища. Вже через кілька років після будівництва, в 1425 р., робітники складу підтримали повстання солекопів з сусіднього Мараморошу. Через неповних три століття, 17 жовтня 1702 р. селяни під проводом Томаша Есе напали на склад, вбили його охоронців та захопили гроші, які пішли на купівлю зброї для майбутнього всеугорського повстання під проводом князя Ференца Ракоці ІІ (1703-1711 рр.). 24 травня 1703 року склад знову був захоплений повсталими куруцами. В пам´ять про ті події на будівлі вивішено табличку з зображенням Томаша Есе та написом «В цьому будинку знаходився «Соляний дім», на яку о 7 ранку 24-го травня 1703 року напали куруци із 40-ми вершниками та двома піхотними командами на чолі із Есе Томашом. Охорону, яка складалася із 14 мушкетерів і одного лейтенанта перемогли: 4-х вбили, а інші перейшли на їхній бік».
Щороку угорці відзначають чергову річницю повстання у меморіальному Тисобикеньському парку "Турул", який було відкрито в квітні 2010 р., облаштувавши місце навколо пам´ятника міфічному птаху. Цей пам´ятник було зведено в 1989 році коштами колгоспу «Прикордонник», втім, це копія, а оригінал був зведений угорцями ще в 1903 році, на честь першої перемоги над австрійськими військами в цих місцях. В 1945 році Турула було демонтовано і відправлено на подвір’я Ужгородського замку, а з постаменту зробили пам´ятник радянським воїнам, який і нині можна побачити у Вилоку.
Будівлю Соляного дому може побачити кожен, хто проїжджає автодорогою в напрямку Виноградова або їде в Угорщину через пункт пропуску за Вилком. Втім, без підготовки можна й не впізнати в сірій і з виду нічим непримітній споруді один з найстаріших будинків на Закарпатті (нагадаю, його заклали ще в 15-му сторіччі!).
За багато років вона стала «нижчою» - тобто, дорога, яка проходить поруч, значно піднялась. А ще дались взнаки багато десятиліть роботи не за профілем. Після останньої війни тут певний час розміщались радянські військові, потім був влаштований дитячий будинок-інтернат, згодом - угорська школа. Тільки кілька років тому школу перевели в нову, сучасну будівлю. З тих пір «Соляний дім» (наразі цю назву доводиться брати в лапки) стоїть порожнім. Добре, хоч закритим на замок, що вберегло його від руйнації. До цієї поїздки потрапити всередину було моїм давнім бажанням. Здійснити його стало можливим з дозволу голови Вилоцької селищної ради Йосипа Кілба. Наразі якимось чином посприяти відродженню будинку не в його можливостях - споруда знаходиться на балансі районного управління освіти, якому, зрозуміло, не до історії. Колись розкішні парадні двері давно не відкриваються, тож потрапляємо в середину із «чорного ходу».
За будинком залишився великій шкільний двір, який разом із кількома старими деревами створює враження залишків парку при палаці, та й сама будівля має вигляд типового палацу 18-19 століття.
Всередині бачимо вхід в розгалужений підвал, нині забитий мотлохом. Сьогоді по всьому краю підвали переживають своє відродження - розкопуються так само забиті та забути «пінцери» в Мукачівському та Ужгородському замку, берегівському палаці Бетлена та на справжній «вулиці підвалів» Виноградній. Підвал Соляного дому, який вочевидь є найавтентичнішою частиною середньовічної споруди, також заслуговує кращої долі.
На двох поверхах будинку бачимо невелички приміщення шкільних класів, із партами, дошками та пічками, які доводилося топити.
Вхід на дах виявився закритим, та й навряд чи там було щось цікаве. От якби старий сірий шифер замінити на куди доречнішу керамічну черепицю - будинок одразу б набув іншого вигляду. Ще кілька «косметичних» заходів, наприклад, оголити кам´яну кладку тощо - і Соляний дім став би візитівкою Вилока, і потрапив би з забуття до списку найдавніших споруд краю. От тільки під яким приводом і хто за це візьметься? Селищу явно бракує музею, гідного містечка з давньою історією, яке дало світові не одну гідну особистість. Зокрема, родом з Вилока походять перша жінка-лікар Угорщини Шарлотта Штайнбергер, професор-хімік Лайош Томашовські, скрипалі Едвін Мартон та Шандор Граф Муржа та ще багато інших людей, вартих пошани. Окрім музею, будівля б могла стати осередком культурного життя, місцем проведення урочистостей тощо. За ким справа?
Сьогоднішня Виноградівщина, а колись один з найменших в Угорському королівстві, та тим не менш відомий своєю норовитістю, комітат Угоча, давно цікавив мене своїми архітектурними пам´ятками, на жаль, не надто відомими ані туристам, ані закарпатцям. Зазвичай при згадці про цей край спливають образи руїн Королівського замку та рештків колись величного виноградівського Канкова, а також вцілилий та добре збережений палац Перені. Та насправді цікавих та історично цінних споруд на Виноградівщині значно більше. Одним з них пощастило, в інших доля склалась досить трагічно. Наприкінці жовтня мій добрий знайомий Владислав з виноградівського Нового Села, який займається туристичним бізнесом, влаштував мені та колезі мандрівку кількома селами регіону.
Почали із селища міського типу Вилок, в якому мене давно цікавила будівля, відома як Соляний склад, або Соляний дім.
Сіль була стратегічною сировиною нашого краю стільки ж, скільки тут існувала цивилізація. З копалень Солотвина її везли до Європи возами по дорогах та човнами по норовливій Тисі. «Соляний шлях» охоронявся низкою замків та укріплень, від яких сьогодні лишилися здебільшого руїни. Містечко Уйлок (з угорської - «нове поселення», нині угорці звуть його Тісауйлок, а українці - Вилок) вперше згадується в 1304 році. В ті часи воно стає перевалочним пунктом, через яке сіль транспортували човнами. Основний профіль містечка закарбувався на старовинних гербі та прапорі (які повернули селу нещодавно).
В 1417 році тут збудували кам´яний склад для зберігання солі, і ця будівля на кілька століть стала відігравати ключову роль в житті селища. Вже через кілька років після будівництва, в 1425 р., робітники складу підтримали повстання солекопів з сусіднього Мараморошу. Через неповних три століття, 17 жовтня 1702 р. селяни під проводом Томаша Есе напали на склад, вбили його охоронців та захопили гроші, які пішли на купівлю зброї для майбутнього всеугорського повстання під проводом князя Ференца Ракоці ІІ (1703-1711 рр.). 24 травня 1703 року склад знову був захоплений повсталими куруцами. В пам´ять про ті події на будівлі вивішено табличку з зображенням Томаша Есе та написом «В цьому будинку знаходився «Соляний дім», на яку о 7 ранку 24-го травня 1703 року напали куруци із 40-ми вершниками та двома піхотними командами на чолі із Есе Томашом. Охорону, яка складалася із 14 мушкетерів і одного лейтенанта перемогли: 4-х вбили, а інші перейшли на їхній бік».
Щороку угорці відзначають чергову річницю повстання у меморіальному Тисобикеньському парку "Турул", який було відкрито в квітні 2010 р., облаштувавши місце навколо пам´ятника міфічному птаху. Цей пам´ятник було зведено в 1989 році коштами колгоспу «Прикордонник», втім, це копія, а оригінал був зведений угорцями ще в 1903 році, на честь першої перемоги над австрійськими військами в цих місцях. В 1945 році Турула було демонтовано і відправлено на подвір’я Ужгородського замку, а з постаменту зробили пам´ятник радянським воїнам, який і нині можна побачити у Вилоку.
Будівлю Соляного дому може побачити кожен, хто проїжджає автодорогою в напрямку Виноградова або їде в Угорщину через пункт пропуску за Вилком. Втім, без підготовки можна й не впізнати в сірій і з виду нічим непримітній споруді один з найстаріших будинків на Закарпатті (нагадаю, його заклали ще в 15-му сторіччі!).
За багато років вона стала «нижчою» - тобто, дорога, яка проходить поруч, значно піднялась. А ще дались взнаки багато десятиліть роботи не за профілем. Після останньої війни тут певний час розміщались радянські військові, потім був влаштований дитячий будинок-інтернат, згодом - угорська школа. Тільки кілька років тому школу перевели в нову, сучасну будівлю. З тих пір «Соляний дім» (наразі цю назву доводиться брати в лапки) стоїть порожнім. Добре, хоч закритим на замок, що вберегло його від руйнації. До цієї поїздки потрапити всередину було моїм давнім бажанням. Здійснити його стало можливим з дозволу голови Вилоцької селищної ради Йосипа Кілба. Наразі якимось чином посприяти відродженню будинку не в його можливостях - споруда знаходиться на балансі районного управління освіти, якому, зрозуміло, не до історії. Колись розкішні парадні двері давно не відкриваються, тож потрапляємо в середину із «чорного ходу».
За будинком залишився великій шкільний двір, який разом із кількома старими деревами створює враження залишків парку при палаці, та й сама будівля має вигляд типового палацу 18-19 століття.
Всередині бачимо вхід в розгалужений підвал, нині забитий мотлохом. Сьогоді по всьому краю підвали переживають своє відродження - розкопуються так само забиті та забути «пінцери» в Мукачівському та Ужгородському замку, берегівському палаці Бетлена та на справжній «вулиці підвалів» Виноградній. Підвал Соляного дому, який вочевидь є найавтентичнішою частиною середньовічної споруди, також заслуговує кращої долі.
На двох поверхах будинку бачимо невелички приміщення шкільних класів, із партами, дошками та пічками, які доводилося топити.
Вхід на дах виявився закритим, та й навряд чи там було щось цікаве. От якби старий сірий шифер замінити на куди доречнішу керамічну черепицю - будинок одразу б набув іншого вигляду. Ще кілька «косметичних» заходів, наприклад, оголити кам´яну кладку тощо - і Соляний дім став би візитівкою Вилока, і потрапив би з забуття до списку найдавніших споруд краю. От тільки під яким приводом і хто за це візьметься? Селищу явно бракує музею, гідного містечка з давньою історією, яке дало світові не одну гідну особистість. Зокрема, родом з Вилока походять перша жінка-лікар Угорщини Шарлотта Штайнбергер, професор-хімік Лайош Томашовські, скрипалі Едвін Мартон та Шандор Граф Муржа та ще багато інших людей, вартих пошани. Окрім музею, будівля б могла стати осередком культурного життя, місцем проведення урочистостей тощо. За ким справа?