З днем Архітектури :) Прогулянка Великою Бактою
Користуючись нагодою, вітаю усіх читачів цього комюніті із Днем Архітектури, до якої вони, вочевидь, небайдужі. В цей спекотний день пропоную віртуальну прогулянку по цікавому селу Велика Бакта, що на Берегівщині.
Розташована в 7 км від Берегсасу, село Велика Бакта відоме як у нашій області, так і за її межами. Насамперед, розташованим тут Закарпатським інститутом агропромислового виробництва, одним із мережі наукових закладів Української академії аграрних наук. У інститута довга історія, на даний момент він переживає вкрай важкі часи. Аналізом, як то сталося, займатись не буду, аби не звинуватили в необ’єктивності, як ніяк, був співробітником цього закладу з десяток років.
Останні роки принесли Великій Бакті ще одну відомість, якої її мешканці воліли б позбутись. Йдеться про скандал, пов’язаний із завезенням наприкінці 90-х - початку 2000-х рр. до Закарпаття великої кількості відходів невідомого походження, із загальною назвою „премікс”. То слово, колись відоме більше агротехнікам як додаток до кормів, вже стало в закарпатському вокабулярі називним. Велика Бакта у 2005 та подальших роках опинилася в епіцентрі того скандалу (т.зв. „преміксгейту”), адже саме з подачі місцевих селян він набув суспільного розголосу. Репортажі з села, з якого бійці МНС вивозили невідому суміш, облетіли всі українські, та й закордонні, телеканали. Наразі пристрасті втихли, хоча про проблему варто не забувати - адже Берегово/Берегсас, куди зрештою потрапила більшість „преміксу”, так і не позбулося й половини всіх тих іноземних „подарунків”.
Але звернемось до теми куди приємнішої, моєї улюбленої - архітектурної. В нашому краї чимало сіл багаті на архітектурні пам’ятки, які, за аналогією з українськими туристичними маршрутами, варто було б назвати „малими замками Закарпаття”. Маю на увазі колишні панські маєтки, подекуди справжні палаци, хоча частіше скромні, але стильні садиби. Велика Бакта також має свій „малий замок”, якій в угорській літературі зветься Палацем Очкаї, хоч ця назва й некоректна з історичної точки зору, доцільніше казати про Палац Готтесмана. Село має давню історію, яка сягає 1232 року - часу першої письмової згадки. Століттям пізніше в ньому жила переважно прислуга з розташованого недалеко Боржавського замку. За однією з версій, сама назва - Бакта - походить прізвища угорських дворян Боктаї, яки певний час володіли селом. Воно ж часто переходило від одних володарів до інших, знало часи розквітів та занепадів, терпіло набіги - і орди хана Батия, і турецького султана Сулеймана І, і поляків, і австрійців. Здавна був у селі свій невеликий замок (зображень його наразі віднайти не вдавалось), на місті якого згодом звели акуратний палац. У 18 столітті, під час визвольної війни Ференца Ракоці ІІ, будівлю отримав у подарунок угорський офіцер Очкаї. Відомо, що семеро членів його родини згодом були поховані у фамільному склепі в парку, що був розбитий біля палацу. Останнє поховання відбулося у 1944 році, в склеп під мармурову плиту поклали тіло Гільди Очкаї, яке привезли з-за меж Закарпаття.
Той зовнішній вигляд, що можна бачити й нині, палац набув наприкінці 19-го століття, коли навколишні землі були викуплені австрійським землевласником Адольфом Готтесманом. Після смерті нащадків Готтесманів помістя перейшло у власність угорського королівства, і вже на початку ХХ-го століття в панському палаці та господарських будівлях розмістився королівський сільськогосподарський інститут. За зміни влади на Закарпатті, в недовгий чехословацький період, заклад не змінив профілю, як і під час повторного угорського володіння в 1939-1944 рр. У повоєнний час в будівлі палацу ненадовго розмістилась військова комендатура, потім - дитячий будинок. Згодом на базі угорського інституту створили Закарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію, яка у 1989 році стала Закарпатським інститутом агропромислового виробництва. Сьогодні будівля колишнього палацу (вона ж - головний корпус інституту) вона має цілком пристойний вигляд, кілька років тому зазнала ремонту, причому такого, що не спотворив її, як це в нас часто буває. Звісно, в її стінах вгадати колишню панську залу чи під’зд для карети не легко - десятиліття іншого життя далися взнаки. Однак, загалом, цьому палацу (Готтесманів, чи все ж Очкаїв - то вже хай історики розбираються) пощастило куди більше, ніж багатьом іншим подібним старожилам.
Ще під час війни, у „другий угорський період” колишній панській, він же інститутській парк поповнився багатьма рідкісними рослинами, квітниками, лісовими стежками. В радянській час парк прикрасили кількома скульптурними композиціями - традиційними для Закарпаття оленями, а також статуєю дівчини. Втім, згодом комусь з мешканців села ці прикраси не догодили. Сьогоді від оленів залишилися самі тулуби, та й над дівчиною вандали не раз познущалися.
Сам інститутський парк (який занесений до природньо-заповідного фонду Закарпаття як пам’ятка місцевого значення 18 століття) має запущений вигляд. На щастя, вціліло дерево, яке нарівні із палацем є символом Великої Бакти.
Величезна розвісиста тополя, із обхватом стовбура в понад шість метрів (найтовстіша тополя України, що в Одесі, десь на метр більше) гідна занесення в реєстр видатних дерев Закарпаття.
Варті уваги й господарські споруди колишнього палацу, зокрема, будівля, в якій за чехів була лабораторія для виведення селекційних сортів винограду, в радянській час - бібліотека інституту та інші приміщення, в наш час половину великої і гарної споруди займає орендований швейний цех, решта, включно із підвалами, пустує та занепадає. А вона ж по красі не поступаєься й деякими старовинним садибам!
Про історію палацу та самої Великої Бакти можна дізнатися від місцевого підприємця, очільника нещодавно створеної громадської організації із оптимістичною назвою „Відродження Бакти” Яноша Ердеї. Янош збирає колекцію старих світлин, на яких можна побачити, як мінялися і село, і головна його окраса. На жаль, наша спроба розшукати у нетрях парку склеп Очкаїв не вдалася. Після війни селяни частково розібрали його стіни, а решту засипали землею, що, може, й на краще - принаймні, з могил не познущалися вандали. З роками той склеп перетворився на ледь помітний бугорок, який не просто знайти у кущах та молодих деревах посеред літа. Та голова „Відродження Бакти” має плани відродити цю пам’ятку - віднайти її, коли не заважатиме листя, по можливості зробити ремонт. Це було б дуже корисно для села - бо зовсім не діло, коли до покійників не проявляється належна шана, а склеп мав би стати цікавим елементом історичної частини Бакти.
Серед інших, вартих уваги, цікавинок Великої Бакти я б назвав водонапірну башту чеської доби, 1936 року. Старий залізобетон на ній ще міцний, а ось дерев’янну обшивку вже сильно пошкоджено, не кажучи вже про начиння.
Наразі Великобактянською сільрадою, за активної участі її голови Наталі Граб, виграний грант програми ООН "Місцевий розвиток, орієнтований на громаду", яким передбачено ремонт цією споруди. Якщо нічого не зашкодить, то реанімована башта знову виконуватиме своє пряме призначення, і - якщо справу „розкрутити”, ще й слугуватиме додатковою приманкою для туристів, серед яких зустрічаються цінителі старовинної техніки. Загалом же, Велика Бакта, яка за свою історію відроджувалася вже не раз, має всі шанси на чергове піднесення, якщо побільше місцевих мешкаців в нього повірять і докладуть до справи власних зусиль.
Розташована в 7 км від Берегсасу, село Велика Бакта відоме як у нашій області, так і за її межами. Насамперед, розташованим тут Закарпатським інститутом агропромислового виробництва, одним із мережі наукових закладів Української академії аграрних наук. У інститута довга історія, на даний момент він переживає вкрай важкі часи. Аналізом, як то сталося, займатись не буду, аби не звинуватили в необ’єктивності, як ніяк, був співробітником цього закладу з десяток років.
Останні роки принесли Великій Бакті ще одну відомість, якої її мешканці воліли б позбутись. Йдеться про скандал, пов’язаний із завезенням наприкінці 90-х - початку 2000-х рр. до Закарпаття великої кількості відходів невідомого походження, із загальною назвою „премікс”. То слово, колись відоме більше агротехнікам як додаток до кормів, вже стало в закарпатському вокабулярі називним. Велика Бакта у 2005 та подальших роках опинилася в епіцентрі того скандалу (т.зв. „преміксгейту”), адже саме з подачі місцевих селян він набув суспільного розголосу. Репортажі з села, з якого бійці МНС вивозили невідому суміш, облетіли всі українські, та й закордонні, телеканали. Наразі пристрасті втихли, хоча про проблему варто не забувати - адже Берегово/Берегсас, куди зрештою потрапила більшість „преміксу”, так і не позбулося й половини всіх тих іноземних „подарунків”.
Але звернемось до теми куди приємнішої, моєї улюбленої - архітектурної. В нашому краї чимало сіл багаті на архітектурні пам’ятки, які, за аналогією з українськими туристичними маршрутами, варто було б назвати „малими замками Закарпаття”. Маю на увазі колишні панські маєтки, подекуди справжні палаци, хоча частіше скромні, але стильні садиби. Велика Бакта також має свій „малий замок”, якій в угорській літературі зветься Палацем Очкаї, хоч ця назва й некоректна з історичної точки зору, доцільніше казати про Палац Готтесмана. Село має давню історію, яка сягає 1232 року - часу першої письмової згадки. Століттям пізніше в ньому жила переважно прислуга з розташованого недалеко Боржавського замку. За однією з версій, сама назва - Бакта - походить прізвища угорських дворян Боктаї, яки певний час володіли селом. Воно ж часто переходило від одних володарів до інших, знало часи розквітів та занепадів, терпіло набіги - і орди хана Батия, і турецького султана Сулеймана І, і поляків, і австрійців. Здавна був у селі свій невеликий замок (зображень його наразі віднайти не вдавалось), на місті якого згодом звели акуратний палац. У 18 столітті, під час визвольної війни Ференца Ракоці ІІ, будівлю отримав у подарунок угорський офіцер Очкаї. Відомо, що семеро членів його родини згодом були поховані у фамільному склепі в парку, що був розбитий біля палацу. Останнє поховання відбулося у 1944 році, в склеп під мармурову плиту поклали тіло Гільди Очкаї, яке привезли з-за меж Закарпаття.
Той зовнішній вигляд, що можна бачити й нині, палац набув наприкінці 19-го століття, коли навколишні землі були викуплені австрійським землевласником Адольфом Готтесманом. Після смерті нащадків Готтесманів помістя перейшло у власність угорського королівства, і вже на початку ХХ-го століття в панському палаці та господарських будівлях розмістився королівський сільськогосподарський інститут. За зміни влади на Закарпатті, в недовгий чехословацький період, заклад не змінив профілю, як і під час повторного угорського володіння в 1939-1944 рр. У повоєнний час в будівлі палацу ненадовго розмістилась військова комендатура, потім - дитячий будинок. Згодом на базі угорського інституту створили Закарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію, яка у 1989 році стала Закарпатським інститутом агропромислового виробництва. Сьогодні будівля колишнього палацу (вона ж - головний корпус інституту) вона має цілком пристойний вигляд, кілька років тому зазнала ремонту, причому такого, що не спотворив її, як це в нас часто буває. Звісно, в її стінах вгадати колишню панську залу чи під’зд для карети не легко - десятиліття іншого життя далися взнаки. Однак, загалом, цьому палацу (Готтесманів, чи все ж Очкаїв - то вже хай історики розбираються) пощастило куди більше, ніж багатьом іншим подібним старожилам.
Ще під час війни, у „другий угорський період” колишній панській, він же інститутській парк поповнився багатьма рідкісними рослинами, квітниками, лісовими стежками. В радянській час парк прикрасили кількома скульптурними композиціями - традиційними для Закарпаття оленями, а також статуєю дівчини. Втім, згодом комусь з мешканців села ці прикраси не догодили. Сьогоді від оленів залишилися самі тулуби, та й над дівчиною вандали не раз познущалися.
Сам інститутський парк (який занесений до природньо-заповідного фонду Закарпаття як пам’ятка місцевого значення 18 століття) має запущений вигляд. На щастя, вціліло дерево, яке нарівні із палацем є символом Великої Бакти.
Величезна розвісиста тополя, із обхватом стовбура в понад шість метрів (найтовстіша тополя України, що в Одесі, десь на метр більше) гідна занесення в реєстр видатних дерев Закарпаття.
Варті уваги й господарські споруди колишнього палацу, зокрема, будівля, в якій за чехів була лабораторія для виведення селекційних сортів винограду, в радянській час - бібліотека інституту та інші приміщення, в наш час половину великої і гарної споруди займає орендований швейний цех, решта, включно із підвалами, пустує та занепадає. А вона ж по красі не поступаєься й деякими старовинним садибам!
Про історію палацу та самої Великої Бакти можна дізнатися від місцевого підприємця, очільника нещодавно створеної громадської організації із оптимістичною назвою „Відродження Бакти” Яноша Ердеї. Янош збирає колекцію старих світлин, на яких можна побачити, як мінялися і село, і головна його окраса. На жаль, наша спроба розшукати у нетрях парку склеп Очкаїв не вдалася. Після війни селяни частково розібрали його стіни, а решту засипали землею, що, може, й на краще - принаймні, з могил не познущалися вандали. З роками той склеп перетворився на ледь помітний бугорок, який не просто знайти у кущах та молодих деревах посеред літа. Та голова „Відродження Бакти” має плани відродити цю пам’ятку - віднайти її, коли не заважатиме листя, по можливості зробити ремонт. Це було б дуже корисно для села - бо зовсім не діло, коли до покійників не проявляється належна шана, а склеп мав би стати цікавим елементом історичної частини Бакти.
Серед інших, вартих уваги, цікавинок Великої Бакти я б назвав водонапірну башту чеської доби, 1936 року. Старий залізобетон на ній ще міцний, а ось дерев’янну обшивку вже сильно пошкоджено, не кажучи вже про начиння.
Наразі Великобактянською сільрадою, за активної участі її голови Наталі Граб, виграний грант програми ООН "Місцевий розвиток, орієнтований на громаду", яким передбачено ремонт цією споруди. Якщо нічого не зашкодить, то реанімована башта знову виконуватиме своє пряме призначення, і - якщо справу „розкрутити”, ще й слугуватиме додатковою приманкою для туристів, серед яких зустрічаються цінителі старовинної техніки. Загалом же, Велика Бакта, яка за свою історію відроджувалася вже не раз, має всі шанси на чергове піднесення, якщо побільше місцевих мешкаців в нього повірять і докладуть до справи власних зусиль.