Каланча
Давно про неї чув, але все ніяк не міг вибратися і злазити туди, хоча знаходиться геть недалеко - в лісі біля Виноградаря.
45 метрів заввишки, на фото приблизно половина - з третього прольоту. Доведеться ще раз із більш ширококутним об’єктивом полізти, ну і може з другого разу не так сильно накладу у штани, як зараз.
Там, нагорі, ще сонце, власне, за ним я і лізу - хотів сфоткати захід. Окрім мене за тим самим полізли ще хлопець їз дівчиною, тому довелося трохи зіпсувати їм романтику.
Така ніби банальність, але прикольно дивитися, як воно поступово зникає. Зеленого променя не бачив, але він, кажуть, взагалі рідко трапляється.
Усьо, можна злазити. Ті двоє ходили собі зверху, фоткали один одного, а я як став на одному місці з напівзігнутими тремтячими колінами, відклацав своє і хутко назад. От чого-чого, а висоти боюся страшенно) Тому всі інші краєвиди з каланчі вже будуть за другим заходом.
Вигляд зсередини, останній, третій проліт. Злазити, як і залазити, не дуже страшно - головне униз не дивитись. Тільки вузько, з рюкзаком незручно. Десь неподалік є ще одна, навіть із дахом, якось теж вирвуся, поки ще не дуже холодно. В Броварах колись була вишка, але туди б я точно не поліз - від одних лише фото жижки трусяться, та й нема її давно.