Серпень
Серед багатьох місяців серпню належить особлива роль. І це цілком природно. Протягом року хлібороб, якщо можна так висловитися, працював на останній місяць літа. Від того, як защедрив урожай, залежали статки селянина, його добробут і майбутнє. Відтак із серпнем - вінцем року - люди пов'язували свої найсокровенніші надії.
Але одна справа - виростити врожай, а інша - вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали: «Один серпневий день рік годує». Тому хлібороби відкладали всі нагальні справи, намагалися зосередити зусилля лише на жнивах.
Зрання і до пізнього вечора селяни не мали перепочинку, бо, як мовиться в прислів'ї, «Серпень втоми не знає - все збирає, припасає».
Останній місяць літа відповідно прибрав і назву, пов'язану з жнивами. Слово «серпень» походить од знаряддя, яким у давнину жали зернові. Воно має спільнослов'янське значення.
Діалектичний лексикон серпня має інші назви - «густир» (від густого врожаю на полях та в садках), «хлібочол», «жнивець», «зоряничник» (пора дозрівання зерна), «городник», «прибериха-припасиха» тощо. Усі вони так чи так пов'язані з господарською діяльністю людини.
У чеській, польській та словенській мовах восьмий місяць року відповідно йменується «српн», «серпень» та «велікі српан»; щоправда, в словенців ще є і «малі српан», але він стосується липня.
Проте найсвоєріднішу назву жниварського місяця серед слов'янських народів, мають білоруси. У них він іменується «жнивнем», хоч у розмовній мові нерідко, особливо на межі з Україною, вживається і «серпень».
Решта європейських країн запозичили назву з давньоримського місяцеслова. У первісному варіанті не був «секстиліс» - сьомий за річним циклом. Але згодом його перейменували на «август» - на честь римського імператора Октавія Августа, що уславився багатьма перемогами. Вони збігалися саме з цією порою року.
Також відомі наклички «спасівець» та «барильник». Вони уживалися переважно на Поліссі. Перша з них, очевидно, пов'язана зі «спасовою бородою» - давнім хліборобським атрибутом. На початку чи в кінці жнив господарі залишали в полі жмут невижатого збіжжя. Його обв'язували червоною стрічкою і клали поруч окраєць хліба та дрібок солі. Це був символ закінчення жнив. «Спасова борода» стояла край лану до початку осінньої сівби. Оскільки жнива збігалися зі спасівськими запусками (Спасівкою), котрі тривали з 14 по 29 серпня, то і кущ збіжжя називали на її честь. Власне під цю пору вже закінчувалось літо.
Інша регіональна назва - «барильник» - ймовірно, походить від посудини, в якій тримали воду жниварі. Такі бочечки називалися барильцями. Адже серпень- місяць надмірної спеки. Щоб погамувати спрагу, в поле доставляли воду. Для того щоб вона не перегрівалася, і виготовляли спеціальні посудини - барильця, які видовбували із суцільного липового окоренка.
Для кращого зберігання води барильце вставляли в ще одну дерев'яну, але більших розмірів діжечку. Порожнину між стінками заповнювали тирсою або кострицею. Такі термоси були вельми практичними під час жнив'яних робіт. У народі їх називали «барильця» чи «барильники». Звідси й похідна назва місяця.
Хоч у серпні літо і не думає подавати у відставку, але осінь вже не за горами. В другій половині місяця стають довшими і прохолоднішими ночі. Про це нагадують і табуни лелек, що збираються на стернях, готуючись до далекої мандрівки.
Як образно сказав Максим Рильський, під цю пору «серпень з вереснем стискають один одному правиці».
У народі кажуть
Що літом родить, то зимою не шкодить.
Той, хто шукає в серпні холоду, натерпиться взимку голоду.
У серпні спина мліє, а зерно спіє.
Як у серпні дбаєм, так зимою маєм.
Серпень виймає серпа зі стріхи, а вересень його ховає.
Серпневого дня зимовим тижнем не заміниш.
Змарнуєш на жнивах хвилину - втратиш не одну зернину.
От діждали літа та нажали жита, поставили в копки та вдарили в гопки.
На нивку гній, на скотину лій, а на спину здоров'є.
Зяб глибокий - овес високий.
Не радій великому посіву, а радій гарному врожаю.
Хмари зачепилися за гай - буде грибів урожай.
Де народився один маслючок, там маслята повзуть з пелюшок.
Якщо хочеш грибів назбирати, треба до схід сонця вставати.
Грозовий серпень - на довгу и теплу осінь.
Горобці літають зграйками - на суху і ясну погоду.
Качки та гуси кричать, полощуться, пірнають і б'ють крильми - на дощ, притихають - на грозу.
Стерня, ламаючись, тріщить - на дощ.
Парує туман над лісом - пора йти по гриби.
Якщо при сході сонця парка духота - під вечір збереться на дощ.
Якщо в тиху погоду шумить ліс - перед грозою.
Якщо вітер вдень дме з річки на берег, а ввечері з берега на річку, то чекай хорошої погоди.
Встановився східний вітер - припиняться літні дощі.
Вранці з'являється густа роса й туман - на паркий день.
Якщо ввечері не з'явився туман і бракує роси - вночі можлива гроза.
Чим швидше «ростуть» на сході пір'їсті хмари, змінюючи форму, тим ймовірніша гроза.
Якщо по дощі на небі веселка - на третій день знову буде дощ.
Листя на деревах повертається верхнім боком донизу - на дощ.
Сходить сонце і на обрії видається більшим, ніж звичайно, - на дощ.
Чистий схід сонця - на суху погоду.
Коли навколо сонця видно білястий круг - того дня чекай сильної бурі; синюватий або чорний круг навколо призахідного сонця віщує бурю наступного дня.
Блідий місяць - на негоду, чистий і яскравий - на хорошу погоду.
Блимання зірок - ознака погіршення погоди з посиленням вітру.
Якщо на чистому небі не видно малих зірок - бути бурі.
Якщо ввечері зірки світять ясно - буде теплий, сонячний день; коли зірки тьмяні - на дощ.
Коли літньої пори в прохолодну погоду чути грім, то така погода буде довго.
Якщо бур'яни влітку ростуть особливо високі - зима сніжна.
Якщо в серпні з'явиться жовте листя на деревах - на ранню осінь.
На березі першими зажовтіли верхні листочки - зима буде ранньою, нижні - пізньою, а коли багровіють рівномірно - середньою.
Якщо на деревах з'явиться в серпні багато жовтого листя - буде рання осінь.
У серпні полетіли на південь журавлі - ранньою буде зима.
Багато ягід на горобині - осінь буде дощовою, якщо мало - сухою.
джерело 1, 2-1, 2-2
Назва місяця - від слова серп. Він є необхідним атрибутом жниварства. У минулому саме з допомогою серпа й збирали врожай.
Існували також й інші назви місяця - копень, густар, хлібочол, жнивець, зоряничник, городник, прибериха-припасиха, спасівець, барильник.
Збиранню врожаю завжди приділяли велику увагу. Наші предки чудово розуміли, що лише завдяки зібраному врожаю можна прогодувати родину холодною зимою.
Тому із збиранням врожаю в Україні пов’язано чимало обрядів та звичаїв.
Зажинки. Коли дозрівали жито, ячмінь і пшениця, то господиня брала хліб-сіль та громичну свічку і йшла в поле зажинати ниву. Вона жала серпом перший сніп пашні, несла його додому і ставила той сніп на покуття перед образами, в інших місцевостях - у стодолі, де він стояв аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочували окремо і зерно з нього святили у церкві. А коли сіяли зерно, то неодмінно змішували з посвяченим. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Досить часто зажинки робили в присутності священика.
Жнива. У недалекому минулому чоловіки виходили на ниву з косами, а дівчата й молодиці - з серпами. Працюючи вони співали:
Вгору, сонечко, вгору,
Хай я нивоньку дожну.
Ой лане-ланочку,
Скажи ж мені правдочку,
Чи будемо ми в кінці,
Чм будемо ми в вінці?
Ой, будем, доню, будем,
Лише нивоньку дожнем!
Дожинаючи ниву, женці залишають трохи недожатих стебел з колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся вони зв’язували у пучок червоною ниткою, або виплітали колосся у китицю, ніби бороду, й пригинали колоссям до землі - це і є «Спасова борода», яка в різних місцевостях називається по-різному.
Потім з колосся виминають трохи зерна й закопують в землю, або просто сіють зерно поміж стеблами тої «бороди».
Збираючи врожай не тільки поля, а й городу, чи саду, за нашим народним звичаєм годиться щось залишити «на пні», в землі, чи на дереві. Існує повір’я, що коли забрати геть усе до краю, то наступного року не вродить. Часом кажуть, що це залишається для птиць, бо Бог, мовляв, родить не тільки нам, а й на їхню, пташину, долю.
Обжинки. На Чернігівщині по закінченні жнив женці обходили ниву й старанно збирали колоски. Плели один спільний вінок з того колосся, а бувало й два (один із жита, а інший із пшениці), й кожен вінок переплітали польовими квітами, звичайними синіми волошками або червоними маками чи білим ромен-зіллям. Сплетений вінок клали на голову дівчатам і всі гуртом йшли на господарський двір, співаючи пісень.
Господар виходив на ґанок і зустрічав женців із хлібом-сіллю, а потім запрошував до хати й частував обідом з горілкою. Вінок і сніп давали господареві в руки зі словами:
«Дай, Боже, щоб і на той рік уродився хліб!».
У серпні святкують і цікаві празники. Зокрема, пророка Іллі, Маковея, Спас, Першу Пречисту. Всі ці свята засвідчують, що вже наближається осінь і слід готуватися до зими. Тобто, заготовляти на зиму припаси, збирати врожай. джерело
Але одна справа - виростити врожай, а інша - вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали: «Один серпневий день рік годує». Тому хлібороби відкладали всі нагальні справи, намагалися зосередити зусилля лише на жнивах.
Зрання і до пізнього вечора селяни не мали перепочинку, бо, як мовиться в прислів'ї, «Серпень втоми не знає - все збирає, припасає».
Останній місяць літа відповідно прибрав і назву, пов'язану з жнивами. Слово «серпень» походить од знаряддя, яким у давнину жали зернові. Воно має спільнослов'янське значення.
Діалектичний лексикон серпня має інші назви - «густир» (від густого врожаю на полях та в садках), «хлібочол», «жнивець», «зоряничник» (пора дозрівання зерна), «городник», «прибериха-припасиха» тощо. Усі вони так чи так пов'язані з господарською діяльністю людини.
У чеській, польській та словенській мовах восьмий місяць року відповідно йменується «српн», «серпень» та «велікі српан»; щоправда, в словенців ще є і «малі српан», але він стосується липня.
Проте найсвоєріднішу назву жниварського місяця серед слов'янських народів, мають білоруси. У них він іменується «жнивнем», хоч у розмовній мові нерідко, особливо на межі з Україною, вживається і «серпень».
Решта європейських країн запозичили назву з давньоримського місяцеслова. У первісному варіанті не був «секстиліс» - сьомий за річним циклом. Але згодом його перейменували на «август» - на честь римського імператора Октавія Августа, що уславився багатьма перемогами. Вони збігалися саме з цією порою року.
Також відомі наклички «спасівець» та «барильник». Вони уживалися переважно на Поліссі. Перша з них, очевидно, пов'язана зі «спасовою бородою» - давнім хліборобським атрибутом. На початку чи в кінці жнив господарі залишали в полі жмут невижатого збіжжя. Його обв'язували червоною стрічкою і клали поруч окраєць хліба та дрібок солі. Це був символ закінчення жнив. «Спасова борода» стояла край лану до початку осінньої сівби. Оскільки жнива збігалися зі спасівськими запусками (Спасівкою), котрі тривали з 14 по 29 серпня, то і кущ збіжжя називали на її честь. Власне під цю пору вже закінчувалось літо.
Інша регіональна назва - «барильник» - ймовірно, походить від посудини, в якій тримали воду жниварі. Такі бочечки називалися барильцями. Адже серпень- місяць надмірної спеки. Щоб погамувати спрагу, в поле доставляли воду. Для того щоб вона не перегрівалася, і виготовляли спеціальні посудини - барильця, які видовбували із суцільного липового окоренка.
Для кращого зберігання води барильце вставляли в ще одну дерев'яну, але більших розмірів діжечку. Порожнину між стінками заповнювали тирсою або кострицею. Такі термоси були вельми практичними під час жнив'яних робіт. У народі їх називали «барильця» чи «барильники». Звідси й похідна назва місяця.
Хоч у серпні літо і не думає подавати у відставку, але осінь вже не за горами. В другій половині місяця стають довшими і прохолоднішими ночі. Про це нагадують і табуни лелек, що збираються на стернях, готуючись до далекої мандрівки.
Як образно сказав Максим Рильський, під цю пору «серпень з вереснем стискають один одному правиці».
У народі кажуть
Що літом родить, то зимою не шкодить.
Той, хто шукає в серпні холоду, натерпиться взимку голоду.
У серпні спина мліє, а зерно спіє.
Як у серпні дбаєм, так зимою маєм.
Серпень виймає серпа зі стріхи, а вересень його ховає.
Серпневого дня зимовим тижнем не заміниш.
Змарнуєш на жнивах хвилину - втратиш не одну зернину.
От діждали літа та нажали жита, поставили в копки та вдарили в гопки.
На нивку гній, на скотину лій, а на спину здоров'є.
Зяб глибокий - овес високий.
Не радій великому посіву, а радій гарному врожаю.
Хмари зачепилися за гай - буде грибів урожай.
Де народився один маслючок, там маслята повзуть з пелюшок.
Якщо хочеш грибів назбирати, треба до схід сонця вставати.
Грозовий серпень - на довгу и теплу осінь.
Горобці літають зграйками - на суху і ясну погоду.
Качки та гуси кричать, полощуться, пірнають і б'ють крильми - на дощ, притихають - на грозу.
Стерня, ламаючись, тріщить - на дощ.
Парує туман над лісом - пора йти по гриби.
Якщо при сході сонця парка духота - під вечір збереться на дощ.
Якщо в тиху погоду шумить ліс - перед грозою.
Якщо вітер вдень дме з річки на берег, а ввечері з берега на річку, то чекай хорошої погоди.
Встановився східний вітер - припиняться літні дощі.
Вранці з'являється густа роса й туман - на паркий день.
Якщо ввечері не з'явився туман і бракує роси - вночі можлива гроза.
Чим швидше «ростуть» на сході пір'їсті хмари, змінюючи форму, тим ймовірніша гроза.
Якщо по дощі на небі веселка - на третій день знову буде дощ.
Листя на деревах повертається верхнім боком донизу - на дощ.
Сходить сонце і на обрії видається більшим, ніж звичайно, - на дощ.
Чистий схід сонця - на суху погоду.
Коли навколо сонця видно білястий круг - того дня чекай сильної бурі; синюватий або чорний круг навколо призахідного сонця віщує бурю наступного дня.
Блідий місяць - на негоду, чистий і яскравий - на хорошу погоду.
Блимання зірок - ознака погіршення погоди з посиленням вітру.
Якщо на чистому небі не видно малих зірок - бути бурі.
Якщо ввечері зірки світять ясно - буде теплий, сонячний день; коли зірки тьмяні - на дощ.
Коли літньої пори в прохолодну погоду чути грім, то така погода буде довго.
Якщо бур'яни влітку ростуть особливо високі - зима сніжна.
Якщо в серпні з'явиться жовте листя на деревах - на ранню осінь.
На березі першими зажовтіли верхні листочки - зима буде ранньою, нижні - пізньою, а коли багровіють рівномірно - середньою.
Якщо на деревах з'явиться в серпні багато жовтого листя - буде рання осінь.
У серпні полетіли на південь журавлі - ранньою буде зима.
Багато ягід на горобині - осінь буде дощовою, якщо мало - сухою.
джерело 1, 2-1, 2-2
Назва місяця - від слова серп. Він є необхідним атрибутом жниварства. У минулому саме з допомогою серпа й збирали врожай.
Існували також й інші назви місяця - копень, густар, хлібочол, жнивець, зоряничник, городник, прибериха-припасиха, спасівець, барильник.
Збиранню врожаю завжди приділяли велику увагу. Наші предки чудово розуміли, що лише завдяки зібраному врожаю можна прогодувати родину холодною зимою.
Тому із збиранням врожаю в Україні пов’язано чимало обрядів та звичаїв.
Зажинки. Коли дозрівали жито, ячмінь і пшениця, то господиня брала хліб-сіль та громичну свічку і йшла в поле зажинати ниву. Вона жала серпом перший сніп пашні, несла його додому і ставила той сніп на покуття перед образами, в інших місцевостях - у стодолі, де він стояв аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочували окремо і зерно з нього святили у церкві. А коли сіяли зерно, то неодмінно змішували з посвяченим. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Досить часто зажинки робили в присутності священика.
Жнива. У недалекому минулому чоловіки виходили на ниву з косами, а дівчата й молодиці - з серпами. Працюючи вони співали:
Вгору, сонечко, вгору,
Хай я нивоньку дожну.
Ой лане-ланочку,
Скажи ж мені правдочку,
Чи будемо ми в кінці,
Чм будемо ми в вінці?
Ой, будем, доню, будем,
Лише нивоньку дожнем!
Дожинаючи ниву, женці залишають трохи недожатих стебел з колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся вони зв’язували у пучок червоною ниткою, або виплітали колосся у китицю, ніби бороду, й пригинали колоссям до землі - це і є «Спасова борода», яка в різних місцевостях називається по-різному.
Потім з колосся виминають трохи зерна й закопують в землю, або просто сіють зерно поміж стеблами тої «бороди».
Збираючи врожай не тільки поля, а й городу, чи саду, за нашим народним звичаєм годиться щось залишити «на пні», в землі, чи на дереві. Існує повір’я, що коли забрати геть усе до краю, то наступного року не вродить. Часом кажуть, що це залишається для птиць, бо Бог, мовляв, родить не тільки нам, а й на їхню, пташину, долю.
Обжинки. На Чернігівщині по закінченні жнив женці обходили ниву й старанно збирали колоски. Плели один спільний вінок з того колосся, а бувало й два (один із жита, а інший із пшениці), й кожен вінок переплітали польовими квітами, звичайними синіми волошками або червоними маками чи білим ромен-зіллям. Сплетений вінок клали на голову дівчатам і всі гуртом йшли на господарський двір, співаючи пісень.
Господар виходив на ґанок і зустрічав женців із хлібом-сіллю, а потім запрошував до хати й частував обідом з горілкою. Вінок і сніп давали господареві в руки зі словами:
«Дай, Боже, щоб і на той рік уродився хліб!».
У серпні святкують і цікаві празники. Зокрема, пророка Іллі, Маковея, Спас, Першу Пречисту. Всі ці свята засвідчують, що вже наближається осінь і слід готуватися до зими. Тобто, заготовляти на зиму припаси, збирати врожай. джерело