Свято Сварога

[yatswish]

1 листопада - Свято Сварога, який є Праотцем всього роду Богів. Саме він викував для русичів перший плуг і золоту обручку, тому є небесним ковалем (Творцем Світу і Людей), покровителем хліборобства і шлюбу. Богом Небесного Зодіаку - Кола Сварожого. За київськими легендами, в цей день Він починає виготовляти плуг який скине з неба русичам на Різдво. Тому "Хвалимо Сварога, який цьому Роду Божеському є началом, і всенькому роду криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого, і взимку ніколи не замерзає" (Велесова Книга).

Дід Сварог - це одна з іпостасей Небесного Всебатька - Рода, що разом із Матінкою Сва - Рожаницею-Землею породили Всесвіт і все, що у ньому.


Коло Свароже - це річний цикл життя. Він втілюється, зокрема, у руху сузір’їв. Сварог дивиться на нас із зоряного Неба. У слов’ян були своє вчення про рух небесних світил та їхній вплив на все живе - але, на жаль, як і багато іншої мудрості волхвів, внаслідок нищівної для Традиції християнізації ці знання збереглися лише фрагментарно. Багато дослідників твердять про існування у давніх слов’ян свого «зодіаку» - щоправда, не 12-частинного, а 8-частинного - саме річне колесо з восьма спицями було характерно для багатьох арійських народів. Ворожіння по Сонцю, Місяцю, зорям та іншим небесним явищам було широко розповсюджено серед наших відьом та характерників. Невипадково однією з назв для чаклуна в українській мові стало слово «планетник».

Сварог - Небесний Коваль. Він вважається покровителем цього таємничого ремесла, що практично у всіх культурах людства пов’язувалось із чародійством. Із Святом Сварожим закінчується сезон пастухів - тож вони дякують Батьку Сварогу за минулий рік і просять допомоги на майбутній, коли отари переживуть зиму. Ковалі ж справляють своє свято у вузькому колі тих, хто причетний до професійних таємниць, дякуючи найпершому Ковалю, який навчив людей обробляти залізо.

За повір’ям, саме у перший день листопада Сварог починає кувати Небесний Плуг, який він скине на Землю взимку на Різдво Коляди, у Зимовий Сонцеворот. Саме за дарування нащадкам богів - людям плуга (тобто вміння обробляти Землю) та ковальської майстерності найбільше йому дякують. Його син - Вогонь Сварожич - прийшов до людей щоб дати їм світло і тепло, захищати і допомагати.

Також кажуть, що Сварог скував першу золоту обручку - і є покровителем чесного незрадливого шлюбу між чоловіком та жінкою, що продовжує Дерево Роду.

Знак Сварога - золота сонячна Сварга - свастика. Це святий символ небесного вогню та сили творення - могутньої сили, завдяки якій людина може, наче сам Сварог, власним розумом та вміннями створити (сварганити) будь-яку річ, що підкаже її безмежна уява - ще один дарунок богів своїм нащадкам. Це великі можливості - але й велика відповідальність. Тож будемо достойні наших божественних пращурів!

Слава тобі, Батьку Свароже!

Джерело

Прабог, володар світу, батько українського пантеону. Від Сва­рога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги - його сини Сва-рожичі. Чеська книга «Маtеr Vеrborum» - «Мати Слів» - перекладає на­ше ім'я Сварог словом Зодіак. Культ, подібний до нашого Сварога, мала й Давня Греція, проте ніде не ставили йому кумирів, як єдиному Богові. Існували статуї дванадцяти Богам-сузір'ям. Римляни мали зодіакальне коло із зображенням тварин (власне знаків зодіаку) навколо Юпітера, статуя якого розміщувалась у центрі 7. Можливо, у грецькій міфології річне коло відповідало дванадцяти титанам. Один із них має ім'я Гіперіон, що тотожне українському Перуну або зодіакальному сузір'ю Стрільця. У Візантійському хронографі Іоанна Малали (VI-VII ст.) є згадки про Гефеста і його сина Геліоса; наш літописець, перекладаючи цей уривок, на­зиває Гефеста Сварогом, а його сина Геліоса - Дажбогом 8.

Культ Сварога зародився, вірогідно, на межі Бронзового і Залізного віків. Його знали вже кіммерійці й скіфи-орачі. В Україні поширені на­зви з коренем Свар- на значній території: давнє городище Саварка, Свароме на Київщині, село Саварка на Росі, село Сваричів на Івано-Франківщині тощо. Є подібні назви і в сусідніх країнах: Сварха і Сваравіс у Прибалтиці, Сварехова гора на Балканах, Сваров у Чехії, Сварчец, Сваречев, Сварине, Сварове у Польщі.

Зображень Сварога не знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних, особливо косих, хрестів (язичницьких, козацьких) символами Сварога. Сварожим знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики-сварги, які дуже часто знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. Вони є й серед фресок Софійського собору в Києві (ось який знак живучості на­родних традицій!) - поміж іконами християнських «святих» знаходимо давні язичницькі символи, без яких храм ще в XI ст. не уявлявся.

На небосхилі Сварогові відповідає Плуг (сузір'я Оріона), яке пов'язу­ють зі скіфською легендою про небесні дари, що впали перед трьома сина­ми Таргітая (серед них був і плуг). В Україні залишком ритуального вша­нування плуга є різдвяні обходи хат із ним, покладення його під різдвяним столом тощо. За легендами, що передають наші літописи, Сварог - Бог ко­вальства і шлюбу, викував золотий плуг і золоту обручку, які так гарно оспівуються в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях.

Сварог - Бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду. Він населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлю­бу й сім'ї. Він відомий ще в давніх аріїв: у ведійській релігії йому тотожний Тваштар - творець усіх живих і мертвих форм природи. Про нього роз­повідає давня культова пам'ятка аріїв Ріґведа. В Україні про нього як май­стра - твастира лишилась хіба що згадка у Велесовій Книзі (дощечка 22).


У слов'ян Сварог зображався тільки символічно, бо був збірним по­няттям для всіх Богів-Місяців. Арії Індії його зображали з топірцем у зо­лотих руках або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втілен­ням космічних першопочатків Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали імена Сварожичів (по бать­кові). Отже, Коло Свароже означає річне коло сузір'їв, тобто календар.

Ім'я Сварог походить зі санскритського (давньоарійського) кореня Свар-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значен­ням: звучати, співати, сяяти, блищати, сварити, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Іноді його називають Зварог, від чого походить назва свята

Зворожини, яке на Подніпров'ї пам'ятали ще на початку XX століття 9. Сварог також завідує Раєм (Ірієм), що має ще назву Луки Сварожі.

Хвалимо Сварога - Діда Божого,
Який тому роду Божеському є началом
І всенькому роду криниця вічна,
Яка витікає влітку від джерела свого,
І взимку ніколи не земерзає.
А тієї Води Живучої п'ючи, живемо,
Допоки не прийдемо, як і все, до нього
І прибудемо до Лук його райських.

(Велесова Книга, дощечка 11-А.)

7Лозко Г. Свята Кола Сварожого // Сварог. - 2001. - № 11-12.-С.28
8Літопис Руський. - С.173.-174.
9Миролюбов Ю. Ригведа и язычество. - Мюнхен, 1981.-С.135-138.
Галина Лозко. Українське народознавство.
Джерело

Один з найголовніших богів Вирію - Сварог (ймовірно від санскр. “свар” - небо; інша гіпотеза: сва-рог - той, що все породив). Сварог - бог неба і вогню, а також ремеcл, ковальської справи і ковалів. Щоб якийсь персонаж демоністичного типу опікував виробничу діяльність людини, певну соціяльну верству - річ зовсім незнана.

Сварог - аналог давньогрецькому Гефесту, який був богом вогню і ковальства. Дехто з дослідників вважає Сварога також опікуном шлюбу та родинного щастя, пов’язуючи з його іменем боротьбу за моногамну родину, отже, Сварог постає водночас і в соціальній ролі.

У певному відношенні Сварог уподібнюється давньогрецьким “культурним героям (Дедал та ін.), які були винахідниками ремесел, знарядь праці та різного роду побутових пристроїв. Подібно до них і Сварог уявлявся винахідником плуга, навчив людей молотити зерно на борошно й пекти з нього хліб. Характерно, що Сварог, за народною уявою, набирав чоловічого образу й жив між людьми. Сварог відрізняється від “культурних героїв” тим, що люди вірили в нього - бога, тод як ці останні з вірою в них не були пов’язані: за народною уявою, вони та їхні справи могли бути, а могли й ні.

Привертає Сварог увагу й іншими важливими рисами. Він, ймовірно, божество ще за часів Кия, коли влада князів та дружинників ще не стала такою “високою”. Тому Сварог близький до простолюду, живе серед нього і піклується пронього. І, що особливо важливо, чи не торувало вже раннє українське язчництво образом Сварога (та й деяких інших богів) шлях до уявлень про боголюдину - уявлень, що єднають земне з горнім і так розвинуті у християнстві? До речі, Сварог - теж вмираючий і воскресаючий бог: він гине в полум’ї, запаленому Змієм, як звичайна людина й воскресає як треєдиний бог Неба - Світу - Сонця, спільний усім індоєвропейцям. У свій час давні українці вважали Сварога головним богом, господарем їхнього Олімпу.

Джерело