Джугало-1
ОУНІВЦІ НА СЛУЖБІ ІМПЕРІАЛІСТИЧНИХ РОЗВІДОК
Прес-конференція у м.Києві
Як уже повідомлялось в пресі, 19 квітня ц.р. Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном влаштувало в м.Києві прес-конференцію для радянських і іноземних кореспондентів газет, інформаційних агентств, радіо і телебачення. В ній взяв участь Джугало С.І. - колишній член антирадянської емігрантської організації українських буржуазних націоналістів, так званих „закордоних частин ОУН”. На прес-конференції були присутні також діячі науки, літератури і мистецтва, численні представники громадськості України.
Прес-конференцію відкрив голова правління Товариства письменник Юрій Смолич. Звертаючись до присутніх в залі, він сказав:
- Сьогодні Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном запросило вас сюди, щоб ви змогли почути виступ Джугала Степана Івановича, який нещодавно повернувся на Батьківщину після багаторічного перебування за кордоном. Під час Вітчизняної війни Джугало служив у створеній ватажками ОУН за вказівкою гітлерівського командування так званої дивізії СС „Галичина”. В її складі воював проти частин Радянської Армії, з рештками цієї дивізії втік з території Радянського Союзу на Захід і там приєднався до організації українських націоналістів (ОУН), ватажки якої Бандера, Стецько, Ленкавський та інші, маючи неабиякий досвід антинародної шпигунсько-терористичної діяльності, знайшли собі після війни нового господаря в особі розвідок імперіалістичних країн.
Джугало протягом довгого часу працював у «проводі» так званих «закордонних частин ОУН» (3Ч ОУН), центр яких до цього часу перебуває у Мюнхені, і належав до спеціального засекреченого відділу, відомого під назвою К-3 (так звана «референтура зв'язку з краем»). Ця установа на завдання західнонімецької розвідки вербує серед членів організації українських націоналістів агентуру, навчає її та засилає на територію Радянської України для здійснення ворожих актів проти нашої Вітчизни. З заяви Джугала ви докладно дізнаєтесь, наскільки активно західнонімецька розвідка «Бундеснахріхтендінст» (БНД) використовує для шпигунської роботи проти СРСР українських буржуазних націоналістів.
Я не можу не звернути уваги присутніх на те, сказав далі Ю.Смолич, що не тільки БНД, а й розвідки інших імперіалістичних країн широко використовують ватажків українських націоналістів у підривних діях проти СРСР як з метою шпигунства, так і для проведення ідеологічних диверсій. Особливу активність в цьому відношенні проявляють Сполучені Штати Америки. Не дивно, що саме на їх території знайшла притулок більшість ватажків українських буржуазних націоналістів, на совісті яких чимало важких злочинів, заподіяних проти українського народу в роки Вітчизняної війни. На утриманні американської розвідки, наприклад, знаходиться група її платних агентів, що йменують себе «закордонним представництвом української головної визвольної ради» (3П УГВР). На чолі його стоїть один з близьких приятелів Бандери, Стецька, Ленкавського та інших, давній і досвідчений агент американської розвідки, воєнний злочинець Микола Лебедь, який під час другої світової війни активно співпрацював з гітлерівською розвідкою, за її завданням організовував терористичні акти проти українського і польського населення на території західних областей України та в Польщі. Американська розвідка за допомогою Лебедя та його підручних постійно вербує шпигунів з кіл українських буржуазних націоналістів і різними шляхами засилає їх до Радянського Союзу для збирання шпигунської інформації про СРСР та здійснення ідеологічної диверсії.
Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном, сказав на закінчення Юрій Смолич, проводить велику роботу по розвитку культурних зв'язків з співвітчизниками українцями, які проживають за кордоном. Наші двері широко відчинені для всіх, хто приходить до нас з щирим серцем і добрими намірами. Проте ми не можемо залишатися байдужими до підступів ватажків українських буржуазних націоналістів, які намагаються перешкодити розвиткові таких дружніх відносин та використати ці зв'язки з ворожою до нашого народу метою. Ми знаємо, що серед українців-емігрантів переважну більшість становлять чесні люди, які щиро зичать щастя та успіхів своїй Батьківщині. Треба сказати, що останнім часом чимало учасників націоналістичних організацій переглянули своє ставлення до Радянської України і відійшли від діяльності антирадянських центрів, що існують за кордоном на кошти імперіалістичних розвідок. Частина з них, скинувши з своїх плечей важкий тягар минулого, повернулась па Батьківщину, щоб разом з усім українським народом брати участь у будівництві ще кращого життя на нашій землі. Одним з них є і Джугало С. І.
Слово для заяви надається Джугалу С. І.
Ще зовсім недавно, говорить він, я знаходився в Австрії, далеко від моєї Батьківщини, і міг лише мріяти про те, щоб повернутись додому, до своєї сім'ї. І от я виступаю перед нами в місті Києві.
23 роки тому, залишивши дружину, троє дітей і свою рідну Сокальщину, де я народився, виріс і вчителював, я з рештками дивізії СС «Галичина» втік на Захід. За ці роки мені довелось чимало пережити. Я багато побачив і багато дечому навчився. Я міг би чимало розповісти про це, але для цього були б потрібні не години, а тижні. Тому я хочу розповісти вам лише про те, що мене особливо хвилювало, заставляло замислюватись і що кінець кінцем привело мене на Батьківщину.
Знаходячись в еміграції, а точніше говорячи, на вигнанні, я був членом організації українських націоналістів, яка має претензійну назву - «закордонні частини організації українських націоналістів» (3Ч ОУН), і входив до складу так званої «референтури зв'язку з краєм», яка мала умовну назву К-3. Разом з тим я довгий час виконував функції особистого охоронця керівника 3Ч ОУН Ленкавського, був бухгалтером у проводі організації, який знаходиться в Мюнхені на Цепелінштрасе, 67.
Постійне спілкування з провідниками організації і робота в референтурі К-3 дали мені можливість добре розібратись у тому, що відбувається в керівній верхівці ОУН, продумати, зрозуміти і відповісти самому собі на питання, кому служить купка людей, що звуть себе «політичними борцями» і галасують про свою любов до України та українського народу.
З повною відповідальністю і знанням питання я можу заявити, що керівники 3Ч ОУН - Ленкавський, Стецько, Кашуба. Васькович та інші в своїх темних діях ніколи не керувались почуттям любові до українського народу, про що вони постійно стверджують, а заклопотані лише тим, щоб на гроші, зібрані з одурманених ними ж українських емігрантів, будувати свій власний добробут. З цією ж метою вони вірою і правдою служать інтересам тих іноземних розвідок, які готові платити за їх послуги.
В «референтурі зв'язку з краєм» я почав працювати з 1956 року. Я не посідав у ній великих посад і не належав до числа її керівників. Але я був безпосереднім виконавцем тих рішень, які приймались моїми шефами, і ця обставина давала мені можливість багато дечого знати про їх задуми і практичну роботу. У функції «референтури зв'язку з краєм» входить добір із числа членів «закордонних частин ОУН» агентів, їх підготовка і засилання до Радянського Союзу для шпигунської та іншої підривної діяльності. Референтура діє під безпосереднім керівництвом і при конкретній практичній допомозі з боку західнонімецької розвідки. Зв'язок референтури К-3 із західнонімецькою розвідкою здійснює її керівник Григорій Васькович (мешкає в Мюнхені на Людвігсфельде, Опальштрасе і є «фахівцем» по виготовленню фальшивих документів і печаток) та його заступник Степан Костюк (Мюнхен, Альпенштрасе, 18/4), що виступає також в ролі перекладача інструкторів БНД, які здійснюють підготовку агентів, що постачаються 3Ч ОУН. Ще раніше, тобто до того, як піти на послуги західнонімецькій розвідці, Васькович співпрацював з англійською розвідкою, за завданням якої він завербував і передав у розпорядження англійців ряд членів організації.
Крім Васьковича і Костюка, в референтурі працюють Роман Дебрицький (Мюнхен, Прагерштрасе, 8/10), Богдан Ципера, Петро Головінський, Сергій Бовдій та інші. [Все сотрудники отдела "К-3" с целью маскировки своей настоящей работы занимают официальные посты в "заграничных частях" ОУН. Например, Васькович - казначей организации, Костюк работает в редакции газеты "Шлях перемоги", Ципера - в типографии, я работал бухгалтером].
Під час моєї роботи в «референтурі зв'язку з краєм» я брав безпосередню участь у підготовці кількох груп агентів, частина яких в 1957 і 1959 роках була перекинута через австро-чехословацький кордон до Польщі, а потім до СРСР. Як мені стало пізніше відомо, деякі з членів цих груп відразу ж після переходу кордону з'явились добровільно у відповідні державні установи СРСР і Польщі, відмовившись від виконання одержаних шпигунських завдань, а інші були затримані. Я маю на увазі членів 3Ч ОУН і агентів західнонімецької розвідки Небесного, Малисевича, Ганяка, Давидяка та інших.
Підготовка першої групи агентів, до складу якої входили Малисевич, Небесний, Ганяк і Ципера, проводилась західно-німецькою розвідкою в Італії. Австрії та безпосередньо в ФРН. В Італії навчання агентів проходило за допомогою інструкторів італійської розвідки, з якою БНД щодо цього мала відповідну угоду.
В Австрії як конспіративні приміщення для агентури використовувалось помешкання в м. Відні на Бехартштрасе, підібране Васьковичем разом зі мною, а також вілла в Глоггніц, пошта Пріггліц, Кастейль Гут, за 70 км від Відня, що належала старому членові ОУН Ріко Ярому. В його маєтку також зберігалася зброя й устаткування, якими користувались члени К-3, що брали участь у здійсненні переходу агентами австро-чехословацького кордону. Вся зброя - автомати «стен» та пістолети - була англійського походження. Засилці до СРСР кожної групи західнонімецьких агентів з числа членів 3Ч ОУН передувала тривала підготовка.
Я вже говорив, що група агентів в складі Малисевича, Небесного, Ганяка та Ципери готувалась на території трьох країн. Друга група, в складі Ганяка, Давидяка і Левицького, з якою я працював, готувалась, головним чином, в ФРН. Цього разу навчання проходило в пансіонаті, що належав баронесі фон Ган, розташованому у містечку Ашау, приблизно за 20 кілометрів від Розенгейма (Баварія). До програми підготовки цих двох груп входило: робота з рацією, вивчення шифрів, тайнопису, орієнтування на місцевості за допомогою карт та компасу, стрілецькі вправи, підроблення документів, вивчення різної зброї, марші на велику відстань з усією амуніцією, подолання дротяних перешкод тощо. Особлива увага приділялась прищепленню агентам навикив збирання розвідувальної інформації про важливі військові об'єкти.
Джугало зазначає, що в Австрії БНД має спеціальну групу оунівців, що проживають у Зальцбурзі, завданням якої є постійне спостереження за обстановкою на австро-чехословацькому кордоні, а також забезпечення операцій, зв'язаних з засилкою агентів. До складу цієї групи входять Сергій Бовдій (працює у фірмі «Сандерзон»), Петро Головинський (працює на фабриці фарб у районі Парш), Микола Галімурка (працює у фірмі по виготовленню свердл), Григорії Бобурчак, який проживає в м.Ламбах під Зальцбургом, та Микола Петрущак, що мешкає в Зальцбург-Айгені. Вся робота по підготовці агентури і здійсненню її переходу через кордон проводилась на кошти західнонімецької розвідки.
Провідникам 3Ч ОУН і референтури К-3 в останні роки все важче стає обдурювати рядових членів організації і приховувати від них свій зв'язок з розвідками. Все важче знаходити простачків, які б погодились виконувати шпигунські завдання. На це тепер клюють тільки ті з членів 3Ч ОУН, що в силу обставин, в яких вони живуть, не обізнані ні з діяльністю ватажків організації і їх зв'язками з розвідками, ні з справжнім становищем на Україні. Аналізуючи свою роботу в референтурі К-3, я прийшов до висновку, що вона не має нічого спільного з тими гаслами, які пропагують провідники ОУН, спрямована цілком проти українського народу і служить інтересам іноземних держав. Якщо до роботи в референтурі я, вихований на літературі і виступах провідників українських націоналістів, ще в якійсь мірі вірив, що провідники ОУН справді бажають кращого українському народові, то після того, про що я дізнався, ця віра у мене повністю зникла. Цьому також значною мірою сприяла і сама обстановка в організації українських націоналістів, де панують терор і свавілля.
Джугало говорить про те, що так званою «службою безпеки ОУН», руками її керівника Івана Кашуби та його поплічників за вказівкою «проводу» було ліквідовано цілий ряд керівних членів організації, неугодних верховодам ОУН. Зокрема, він розповідає про вбивство Дмитра Штикала, що розглядався як найбільш ймовірний кандидат на пост провідника 3Ч ОУН. Свого часу він був найближчим другом Бандери і користувався його повним довір'ям.
[Штикало входил в ОУН со студенческих лет и все время, пока состоял в организации, был ближайшим другом Бандеры и пользовался его полным доверием...
Он пришел к выводу, что нынешняя деятельность ОУН бесполезна и направлена во вред украинскому народу. В узком кругу своих друзей он стал остро критиковать позиции Ленкавського, Стецько и Кашубы, обвиняя их в том, что они отошли от идеалов организации и сотрудничают с западногерманской разведкой. Кроме того, как человек очень скромный в личной жизни, со своими твердыми понятиями о нормах человеческого поведения, Штикало резко осуждал аморальное (как он считал) поведение Ленкавського, Кашубы и других. Еще в 1962 году мне стало известно от Васьковича про угрозу Штикало довести все эти факты до сведения членов «заграничных частей» ОУН. Эти выступления Дмитрия Штикало привели к тому, что он был вызван на квартиру Ленкавського, который вместе с Кашубой устроил ему допрос. Я все это знаю потому, что по приказанию Ленкавського находился в соседней комнате и записывал допрос на магнитофонную ленту. Как мне стало позднее известно, эта запись должна была послужить для компрометации Штикало перед членами «заграничных частей» ОУН и закрыть ему путь к возможному избранию на пост руководителя организации. Во время этого допроса Штикало был обвинен во всех смертных грехах, вплоть до измены ОУН. Там не забыли и про то, что у него на Украине есть близкие родственники. Из ответов Штикало во время этой беседы, невольным свидетелем которой мне довелось быть, можно было прийти к выводу, что он действительно имел намерение выступить с разоблачениями Ленкавського и Кашубы на предстоящей конференции «заграничных частей» ОУН...
Ленкавський и Кашуба боялись, что он может пойти на их публичное разоблачение как агентов западногерманской разведки. Слежку за Штикало организовал по поручению Кашубы член ОУН Богдан Чепак, который живет в Мюнхене и является студентом медицинского факультета университета. Через несколько дней после допроса Ленкавський вызвал меня и, не утруждая себя никакими объяснениями, буквально ошеломил меня сообщением, что мне поручается ликвидация Штикало. Очевидно, он хотел сразу убить двух зайцев: уничтожить человека, который мог в любой момент его разоблачить и, сделав меня убийцей, навсегда заставить молчать свидетеля допроса Штикало. Я категорически отказался делать это, и, думаю, решимость, с которой я это сказал, произвела впечатление на Ленкавського, так как он не настаивал и никогда больше в разговорах со мной не возвращался к этому вопросу. Дело Штикало кончилось тем, что в ноябре 1963 года в газете «Шлях перемоги» появилось сообщение о его смерти, причем вожаки «заграничных частей» ОУН не жалели слов для лицемерных похвал по его адресу. В действительности Штикало был убит подчиненными Кашубы... Насколько мне известно, западно-германские чиновники не проводили расследования, чтобы установить причины смерти Штикало].
Всі приведені вище обставини, сказав на закінчення Джугало, примусили мене тверезо подивитися на життя. Я прийшов до єдиного правильного висновку про необхідність остаточно порвати з ОУН і повернутись на Батьківщину. І я це зробив. Мені залишається тільки жалкувати, що цей рішучий крок зробив занадто пізно, безглуздо витративши понад 20 років свого життя. Я сподіваюсь, що Радянська влада і мій рідний народ простять мені те, що я зробив проти них на протязі цих довгих років. Я хочу жити й працювати разом з усіма радянськими людьми, своєю працею довести щирість мого вчинку і спокутувати мою провину перед українським народом.
Потім Джугало С. І. відповів на запитання радянських і зарубіжних журналістів.