Покаяния Зиновии Франко
После ареста в январе 1972 курьера зарубежных ОУНовцев Ярослава Добоша, имевшая с ним встречу Зиновия Франко написала «Відкритий лист до редакції газети „Радянська Україна», который был опубликован 2 марта 1972 года. Вот его полный текст:
"Останнім часом зарубіжні радіостанції і преса посилено роздувають вигадане ними питання про переслідування в Радянській Україні діячів культури.
У цій галасливій антирадянській шумисі неодноразово з'являлось і моє прізвище, ще й з рекламним додатком „онука вндатного українського письменника Івана Франка".
Події останнього часу (я маю на увазі арешт підданого Бельгії Я.Добоша) відкрили мені очі на ряд речей. Я замислилась над тим, що відбувається.
Ось чому я звертаюсь до Вас з відкритим листом як людина, на сумлінні якої є провина перед своєю Батьківщиною, провина, яку кримінальний кодекс справедливо кваліфікує як антирадянську діяльність. Настав час тверезо й критично оглянути ті свої вчинки, звільнитись від їх тягарі і повернутись обличчям до своїх сучасників - трударів Радянської країни.
Моя провина грунтується на неправильному і викривленому сприйманні та інтерпретації окремих недоліків і труднощів у нашому житті. Хоч сама я не брала участі у виготовленні різних наклепницьких та антирадянських матеріалів, але поширювала їх серед своїх знайомих. Один з цих матеріалів передала за кордон. При цьому добре усвідомлювала, що розповсюдження цих матеріалів завдає шкоди Радянській державі, українському народові. Через моїх друзів та родичів за кордоном я встановлювала зв'язки багатьма іноземцями українського походження, що приїздили на Україну як туристи. Ряду з них я давала відомі мені інформації політичного характеру, тенденційно трактуючи ті чи інші події в житті Радянської країни. Я допускала, що моя інформація може бути використана за кордоном з метою антирадянської пропаганди, але свідомо закривала на це очі.
У своєму політичному засліпленні я не помітила, що стала передавати інформацію замаскованим представникам закордонних ворожих націоналістичних центрів, зв'язаних з розвідками імперіалістичних держав. Таким виявився Ярослав Добош, що був спійманий на гарячому. Це вже був шлях, який міг привести до зради. На цьому шляху мене вчасно зупинили, за що я щиро вдячна. Я повністю розумію свою провину і глибоко засуджую всі ці свої дії, які завдали шкоди моїй вітчизні.
Зрозуміла я і те, чому так хапаються за моє прізвище - Франко - вороги українського народу, чому так я була їм потрібна. Вони намагалися використати в антирадянській боротьбі прізвище мого великого діда - Івана Франка, полум'яного інтернаціоналіста, революціонера-демократа.
Якщо мені буде пробачено, я віддам всі свої сили на те, щоб чесною працею спокутувати свою провину перед народом. Я зрозуміла все. Нехай зрозуміють і ті, кому дорога Радянська Батьківщина, і хто не втратив почуття гідності радянської людини і не хоче перебувати в ганебному становищі внутрішнього емігранта".
-------------------------------------------
Резонанс от текста был таков, что отрывки из него воспроизвела даже «Хроника текущих событий №24», нелегально издаваемая диссидентами. После публикации З.Франко была вновь принята на работу в Институт языкознания имени А.Потебни. И через некоторое время опубликовала еще один текст в газете „Радянська освіта" 23.11.1974 с осуждением "галасливої антирадянської кампанії, піднятої буржуазно-націоналістичною емігрантською пресою, щодо правомірності притягнення до судової відповідальності В.Мороза, засудженого в 1970 році Івано-Франківським обласним судом за проведення ворожої Радянській державі діяльност". Через три дня эту статья перепечатала «Літературна Україна».
ссылкилки
А ведь Зиновия Тарасовна дожила до ноября 1991 и в своих последних опусах времен «перестройки» и «нацвозрождения» тоже старательно несла ту же модную национал-демократическую пургу…